Вікова психологія – Павелків Р. В. – Особливості самооцінки особистості в зрілому дорослому віці
У зрілої особистості підсилюється когнітивний компонент самооцінки, оскільки в цей період людина, яка успішно функціонує, має достатньо знань для того, щоб об’єктивно оцінювати себе.
В зрілому дорослому віці, коли інтеріоризація оцінок соціального оточення вже відбулася, самооцінка людини в більшій мірі орієнтована на внутрішні еталони. При цьому емоційна складова самооцінки стає більш стриманою. На думку А. В. Захарової, емоційно-ціннісне ставлення до себе з віком поступово диференціюються і узагальнюється.
Збалансованість когнітивного та емоційного компоненту самооцінки, що характерна для гармонійно розвиненої особистості на ранніх стадіях дорослості, в період зрілості має тенденцію підсилення когнітивної ланки. Усвідомлене, зважене, реалістичне ставлення до себе призводить до того, що знання про себе починають регулювати і контролювати емоції, які адресуються власному “Я”.
В молодості і ранній дорослості існує значна кількість часткових самооцінок, що перетинаються, конфліктно взаємодіють, виборюючи пріоритетність саме тих фрагментів особистості, які вони детермінують (зовнішність, професійні властивості, характерологічні особливості тощо). В період зрілого дорослого віку аналіз і оцінка часткових Я-образів для особистості не є актуальним. Особистість продовжує орієнтуватися на той Я-образ, який на попередніх етапах розвитку був визначений як найбільш значущий. Таким чином, кількість часткових, дискретних самооцінок зменшується і самооцінка набуває більш узагальненого вигляду.
Деякі дослідники стверджують, що загальна самооцінка, яка відображає позитивне чи негативне ставлення до всіх аспектів сфери “Я”, зводиться до емоційно-ціннісного ставлення особистості до самої себе. Однак, позитивне або негативне ставлення є результатом відповідного когнітивного програмування, відображенням думок та установок людини. Емоції в цьому випадку є похідними від емпіричної перевірки особистісних когніцій.
Інша позиція дослідників щодо взаємодії часткових (дискретних) і загальної самооцінки пов’язана з твердженням, що ідентичність часткових самооцінок свідчить про незрілість загальної самооцінки особистості як цілісного утворення. При цьому загальна самооцінка інтерпретується як ієрархічна система часткових самооцінок, що знаходяться в динамічній взаємозалежності; де цілісна самооцінка не є простою механічною сукупністю окремих компонентів.
І. І. Чеснокова стверджує, що в процесі становлення загальної самооцінки провідну роль відіграє когнітивний компонент, оскільки він виконує функцію узагальнення найважливіших для особистості самооцінок, їх синтез і формування “ціннісної” самооцінки, яка відображає сутнісні властивості.
Аналізуючи часовий аспект проблеми самооцінки, дослідники виокремлюють декілька її видів: прогностична, актуальна (корегувальна) та ретроспективна.
На кожному етапі розвитку особистості дані види самооцінки проявляються по-різному, різні вікові стадії характеризуються домінуванням одного з них. Так, в молодому віці самооцінка особистості має прогностичну спрямованість. У зрілому періоді вона більше відображає актуальні прояви людини, виконуючи регулюючу і корегуючу функції. В зрілому дорослому віці у професійному й особистому житті людини відбувається підведення підсумків, стосовно тих напрямків, де були зроблені найбільш значні і самостійні кроки для самоактуалізації. При цьому особистість не лише констатує свою успішність чи неуспішність, але й намагається пояснити причини цих успіхів чи невдач. Такий аналіз забезпечується ретроспективою розвитку і актуалізації конкретних Я-образів людини. В той же час ретроспективна самооцінка детермінує аналіз і висновки відповідно до власної поведінки і діяльності.
Задоволеність людини своїми досягненнями залежить від уявлення про свій рівень результативності, тобто рівня домагань в різних сферах. Прогностична самооцінка оцінюється як рівень можливих досягнень людини в тій чи іншій актуальній ситуації.
В зрілому дорослому віці, в структурі Я-концепції успішної особистості прогностична складова самооцінки починає змінювати свій зміст. Якщо раніше її зміст був ширшим і багатоплановим (особистість, яка жила очікуваннями і прагненнями до самоактуалізації, планувала значні досягнення в різних сферах), то зараз він концентрується на тих напрямках діяльності, які приносять задоволення в ситуації досягнення, або не вимагають надмірних витрат зусиль (враховуючи особистісні орієнтації).
Я-образ зрілої особистості в даний період трансформується в Я-образ, який пов’язаний з забезпеченням розвитку інших людей (дітей, учнів, молодших колег тощо).
В зрілому віці скорочення реального часу самоактуалізації ідеальної Я-концепції людини зумовлює її реорганізацію. Збалансоване співвідношення Я-реального та Я-ідеального змінюється підсиленням значущості Я-реального.
Негативна оцінка реальної Я-концепції віддаляє в особистісному просторі й часі ідеальний Я-образ. Наслідками цього можуть бути:
O спроба блокувати ідеальний Я-образ;
O спроба раціоналізувати неадекватний реальний Я-образ;
O спроба знайти заміну негативному Я-образу за допомогою захисного Я-образу (іноді за допомогою патологічних механізмів захисту).
Я-концепція і зміна соціальних ролей
Як вже зазначалося раніше, людина в зрілому дорослому віці може змінювати свої соціальні ролі – соціально схвалені форми поведінки, які очікуються від індивіда, що займає певну позицію в системі суспільних і міжособистісних відносин. Вона стає частиною покоління, яке “керує справами”: керує різними органами державної влади, підприємствами, виконує творчу роль у суспільстві і суттєво впливає на процес його розвитку. Тому для людей цього віку актуальною є проблема соціального схвалення. Ця проблема виникає в ситуаціях внутрішніх самозвітів (порівняння бажань та цілей, переконань і почуттів з соціальними установками, цінностями, очікуваннями), які стосуються сфер, де існують загальноприйняті еталони правильного способу (порядку) дій, міркування тощо.
Дослідники відзначають, що різні складові Я-концепції пов’язані між собою слабше, ніж кожна з них окремо зі ступенем соціального схвалення. Прагнення бачити і культивувати в собі соціально цінні властивості – одне з важливих прагнень людини, яке суттєво впливає на Я-концепцію. Тому образ самого себе, в який людина вірить, включає властивості, якими людина прагне оволодіти і свідомо визнає в собі. Люди часто намагаються більш вигідно представити себе з точки зору соціального схвалення, особливо в ситуаціях, коли Я-образ пов’язаний з певним соціальним статусом (поняття, що означає становище людини в системі міжособистісних стосунків і ступінь її психологічного впливу на свою соціальну групу): Я – образ громадського діяча, Я-образ правозахисника тощо. Таким чином, значна кількість людей використовує певну стратегію самопрезентації, яка впливає на Я-образ, його соціальну складову.
Р. Баумейстер виокремлює дві стратегії самопрезентації: “задовольняюча”, “самоконструювальна”.
“Задовольняюча” стратегія людини визначається критеріями, що закріплені в певній соціальній групі, і спрямована на те, щоб вигідно представити себе (підлаштуватися до соціальної групи) та отримати винагороду (схвалення).
“Самоконструювальна” стратегія спрямована на підтримку та укріплення ідеального “Я”, тобто зумовлюється бажанням людини справити враження за рахунок тих властивостей, які входять в її ідеальне “Я”.
Якщо поведінка людини змінюється в різних групах, це дає можливість стверджувати використання “задовольняючої” стратегії, якщо не змінюється – “самоконструювальної”.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)