Вікова психологія – Павелків Р. В

1.1. Предмет вікової психології Вікова психологія – це галузь психологічної науки, що вивчає закономірності етапів психічного розвитку та формування особистості протягом всього життя людини. Це передбачає вивчення особливостей структурних змін, новоутворень, співвідношення фізіологічних і

Методи дослідження у віковій психології класифікуються наступним чином: Організаційні (порівняльні, лонгітюдні, комплексні) Порівняльний метод (Метод “поперечних зрізів”) полягає у зіставленні властивостей в осіб різного віку з метою вивчення динаміки психічних явищ. Він вимагає критеріїв

2.1. Рушійні сили, чинники й умови психічного розвитку Вікова психологія вивчає ті порівняно повільні, але грунтовні кількісні і якісні зміни, які відбуваються в психіці і поведінці дітей при їх переході з однієї вікової групи

Біологічне і соціальне в людині в дійсності настільки міцно поєднані, що розділяти ці дві лінії можна лише теоретично. Л. С Виготський в своїй праці, присвяченій історії розвитку вищих психічних функцій, писав: “Досить загальновідома корінна

У психології створено багато теорій, які по-різному пояснюють віковий психічний розвиток, його витоки. їх можна об’єднати у два напрямки – біологізаторський і соціологізаторський. В рамках біологізаторського напряму виникла теорія рекапітуляції, в рамках якої Е.

Дослідники в європейських країнах значною мірою були зацікавлені в аналізі якісних особливостей процесу розвитку. їх цікавили стадії чи етапи розвитку поведінки в філо – і онтогенезі. Австрійський психолог К. Бюлер запропонував теорію трьох ступенів

У кінці 30-х рр. Н. Міллер, Дж. Доллард, Р. Сіре, Дж. Уайтінг та інші учені Йельского університету зробили спробу перевести важливі поняття психоаналітичної теорії на мову теорії научіння К. Халла. Вони намітили основні лінії

У кінці 30-х рр. Н. Міллер, Дж. Доллард, Р. Сіре, Дж. Уайтінг та інші учені Йельского університету зробили спробу перевести важливі поняття психоаналітичної теорії на мову теорії научіння К. Халла. Вони намітили основні лінії

Суперечки психологів про те, що ж визначає процес дитячого розвитку – спадкова обдарованість чи навколишнє середовище – привели до теорії конвергенції цих двох факторів. Основоположник її – В. Штерн. Він уважав, що психічний розвиток

Л. Колберг критикував Ж. Піаже за надмірну увагу до інтелекту, в результаті чого всі інші сторони розвитку (емоційно-вольова сфера, особистість) залишаються поза увагою. Л. Колберг виявив низку цікавих фактів в дитячому розвитку, які дозволили

3.1. Критерії періодизації психічного розвитку Віковий психічний розвиток прийнято поділяти на періоди з метою виявлення його закономірностей та специфіки. Існують різні підходи до періодизації психічного розвитку залежно від уявлень учених про зміст періодів, їх

Критерієм періодизації психічного розвитку Зигмунд Фрейд вважав особливості психосексуального розвитку. Сексуальний розвиток визначає розвиток всіх сторін особистості і може слугувати критерієм вікової періодизації. Дитячу сексуальність 3.Фрейд розуміє широко, як все, що приносить тілесне задоволення

У зарубіжній психології існують інші періодизації розвитку особистості, в яких відображено окремі сторони розвитку. Однією з них є періодизація розвитку моральної свідомості Лоренса Колберга. Л. Колберг досліджував моральні судження та етичні уявлення дітей різного

Стадії – це ступені або рівні розвитку, які послідовно змінюють одна одну. На кожному рівні досягається відносно стабільна рівновага, яка потім знову порушується. Процес розвитку інтелекту є зміною трьох великих періодів, протягом яких відбувається

Уявлення Л. С. Виготського про віковий розвиток набули подальшого розвитку в концепції Д. Б. Ельконіна. Він розглядає дитину як цілісну особистість, яка активно пізнає навколишній світ – світ предметів і світ людських стосунків. Тому

4.1. Криза новонародженості Акт народження дитини супроводжується сильним стресом як для матері, так і для новонародженого. Проходячи через родові шляхи, дитина відчуває сильну гіпоксію і здавлювання голови. її організм відповідає на це значним викидом

Хоча дитина народжується значно більш безпомічною, ніж дитинчата багатьох тварин, але відсутність значної кількості вроджених форм поведінки складає не слабкість, а силу дитини. Основна особливість новонародженого – безмежні можливості засвоєння нового досвіду, набуття властивих

Вік немовляти охоплює період від 2 місяців до 1 року. Показником сформованої соціальної ситуації розвитку є специфічна реакція посмішки на обличчя матері. Це соціальна ситуація нерозривної пов’язаності, єдності дитини з дорослим. Л. С. Виготський

5.1. Психологічна характеристика розвитку дитини в ранньому дитинстві Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини – раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати

5.1. Психологічна характеристика розвитку дитини в ранньому дитинстві Після періоду немовляти починається новий етап розвитку людини – раннє дитинство (від 1 до 3 років). Немовлячий період озброїв дитину вмінням дивитися, слухати. Дитина починає оволодівати

У ранньому віці, особливо в першій його половині, дитина тільки починає входити у світ соціальних відносин. Через спілкування з мамою, батьком та іншими дорослими дитина поступово оволодіває нормативною поведінкою. Але в цей період мотиви

У ранньому віці, особливо в першій його половині, дитина тільки починає входити у світ соціальних відносин. Через спілкування з мамою, батьком та іншими дорослими дитина поступово оволодіває нормативною поведінкою. Але в цей період мотиви

На початку раннього дитинства у дитини вперше з’являються дії, які можна вважати ознаками мисленнєвого процесу, – використання зв’язку між предметами для досягнення мети. Але подібні дії можливі лише в найпростіших випадках, коли предмети вже

До трьох років у дитини з’являється первинна самооцінка – усвідомлення не тільки свого “я”, але й того, що “я хороший”, “я дуже хороший”, “я хороший і більш ніякий”. Вимовляючи “я сам”, дитина прагне діяти

До трьох років у дитини з’являється первинна самооцінка – усвідомлення не тільки свого “я”, але й того, що “я хороший”, “я дуже хороший”, “я хороший і більш ніякий”. Вимовляючи “я сам”, дитина прагне діяти