Українське цивільне право – Заіка Ю. О. – 17.6. Підстави припинення зобов’язань
17.6.1. Поняття та види припинення зобов’язань
Припинення зобов’язання означає, що учасники зобов’язання втратили свої права та обов’язки за зобов’язанням, тобто кредитор вже не має права вимагати, а боржник не має обов’язку виконувати. Для припинення зобов’язання необхідне існування певної обставини, тобто юридичного факту, з настанням якого закон або договір пов’язує припинення зобов’язання.
За своєю правовою природою ці юридичні факти можуть бути різноманітними: односторонніми правочинами (прощення боргу); двосторонніми правочинами (новація); подіями (смерть боржника чи кредитора). Ці підстави передбачаються безпосередньо у законі, в інших нормативних актах або випливають із укладеного договору.
Підстави припинення зобов’язань можна поділити на дві основні групи:
1) зобов’язання, які припиняються за волею сторін або однієї зі сторін (виконання, новація, залік, надання відступного, прощення боргу, одностороння відмова від виконання);
2) припинення зобов’язання незалежно від волі учасників (неможливість виконання, поєднання в одній особі боржника та кредитора, смерть громадянина, ліквідація юридичної особи).
Незалежно від підстави припинення зобов’язання має бути належним чином оформлене. Якщо боржник отримав у борг певну суму, надавши кредитору розписку, то кредитор після повернення боргу зобов’язаний повернути розписку, а при неможливості, у свою чергу, надати боржникові письмовий документ, який би свідчив, що борг повернуто.
17.6.2. Припинення зобов’язань за волею сторін
Основною підставою припинення зобов’язання є його виконання.
1) Виконання зобов’язання – це вчинення боржником саме тих дій, які він повинен виконати відповідно до договору чи закону, тобто передати річ, виконати роботу, надати послуги, відшкодувати шкоду тощо.
Боржник зобов’язаний вчинити певні дії або утриматись від них, а кредитор повинен прийняти виконане. Вчинення боржником дій, прийнятих кредитором, і буде виконання зобов’язання.
Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо дотримані всі вимоги, що висуваються щодо об’єкта, предмета, місця, часу і способу виконання зобов’язання. Якщо при виконанні зобов’язання порушується одна із наведених вище вимог, воно вважається виконаним неналежним чином і кредитор має право відмовитись від прийняття виконаного.
Виконання зобов’язання покладається на боржника. У разі, коли виконання безпосередньо пов’язане з особистістю боржника, то саме він і повинен виконати зобов’язання, оскільки кредитор може відмовитися від виконаного.
Так, якщо картину за зобов’язанням повинен намалювати Н., то замінити Н. у цьому зобов’язанні не може ніхто інший, ні його брат, ні його син. Відповідно і боржник має право відмовитися від виконання свого обов’язку третій особі, якщо виконання пов’язане з особистістю кредитора. Наприклад, якщо майстер згодився пошити костюм для М., то звичайно, в нього є право відмовитися від пошиття костюму для дружини М.
Суб’єктний склад зобов’язання за час існування зобов’язання може змінюватися. Це має місце як внаслідок універсального правонаступництва, коли до правонаступника переходить увесь обсяг прав та обов’язків правопопередника (наприклад, при злитті юридичних осіб), так і в порядку часткового правонаступництва, коли права та обов’язки переходять від однієї особи до іншої відповідно до спеціально укладеної вимоги. Такі угоди мають назву уступки вимоги і переводу боргу.
Уступка вимоги являє собою двосторонній правочин, в якому беруть участь кредитор, який уступає своє право вимоги, й особа, яка стає кредитором і набуває це право відповідно до укладеної між ними угоди. Так, заміна кредитора має назву цесії, кредитор, який уступає своє право, називається цедентом, а особа, яка право набуває – цесіонарієм.
Уступка вимоги допускається, якщо вона не суперечить договору або коли вимога не пов’язана з особистістю кредитора. Так, не допускається уступка вимоги про відшкодування майнової шкоди, викликаної ушкодженням здоров’я або заподіянням смерті.
На уступку вимоги згода боржника непотрібна, але він повинен бути сповіщений про це. Якщо боржника не повідомили про уступку вимоги, то виконання ним зобов’язання первісному кредитору вважається виконанням належному кредиторові.
Право вимоги, що належить кредиторові за зобов’язанням, може перейти до іншої особи не лише на підставі угоди, а й відповідно до закону, коли третя особа виконала перед кредитором обов’язки його боржника. Надбання третьою особою всіх прав, що належали раніше кредиторові, внаслідок виконання цією третьою особою обов’язків боржника щодо кредитора, має назву суброгації. Так, якщо страхова компанія відшкодує страхувальнику вартість зіпсованого чи знищеного майна, у неї виникає право вимоги до особи, з вини якої настав страховий випадок.
Заміна боржника в зобов’язанні називається переводом борзу. Внаслідок переводу боргу місце старого боржника займає нова особа, яка і стає боржником за зобов’язанням. Перевід боргу допускається лише за згодою кредитора, оскільки йому не байдуже, хто повинен виконувати зобов’язання.
Уступка вимоги і перевід боргу мають бути здійснені у тих самих формах, що й угоди, на яких вони грунтуються. Тобто, якщо договір укладався у письмові формі, то угода щодо заміни особи в зобов’язанні також потребує письмової форми.
2) Припинення зобов’язання зарахуванням. Зарахування припиняє зустрічні зобов’язання, якщо вони рівнозначні сумою. Практичне значення зарахування полягає у тому, що воно створює певні зручності для суб’єктів зобов’язання, звільняє їх від необхідності вимагати виконання вимог, скорочує кількість судових справ. Заява про зарахування є одностороннім правочином, вона породжує правові наслідки незалежно від згоди контрагента на зарахування.
Зарахування можливе за наявності таких умов: а) зараховуються однорідні (за змістом) вимоги;
Б) зобов’язання, які підлягають зарахуванню, повинні бути зустрічними, тобто кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, і навпаки;
В) зобов’язання, які зараховуються, повинні бути безспірними, тобто не погашеними позовною давністю, не оспорюватися контрагентом;
Г) зарахування не відбувається автоматично, необхідно, щоб щонайменше одна зі сторін виявила волю щодо цього, тобто звернулася із заявою;
Д) зарахування допускається законодавством. Скажімо, не підлягають зарахуванню вимоги щодо відшкодування заподіяної шкоди життю та здоров’ю, про довічне утримання, стягнення аліментів тощо.
Зарахування може бути повне і часткове. При повному зарахуванні зустрічні зобов’язання припиняються взагалі. При частковому зарахуванні – одне зобов’язання припиняється повністю, а в іншому зменшується обсяг вимог, але саме зобов’язання продовжує існувати.
Серед підстав припинення зобов’язань за згодою сторін можна назвати:
Новацію, прощення боргу і відступне.
3) Новація зобов’язання. Новація (оновлення зобов’язання) – це домовленість сторін щодо заміни первинного зобов’язання, яке існувало між кредитором і боржником, іншим. При цьому нове зобов’язання має новий предмет або новий спосіб виконання.
Так, уклавши договір позики, сторони через певний час додатковою угодою можуть передбачити, що замість грошей боржник повинен передати кредитору будь-яку річ. Новація перериває перебіг строку позовної давності, оскільки первісне зобов’язання припиняється, а з моменту укладання нової угоди виникає нове. Новацію слід вирізняти від заміни виконання. Так, після укладання договору купівлі-продажу покупець просить надати йому відстрочку в оплаті, і за згодою кредитора сплачує вартість речі частками протягом певного часу.
4) Прощення боргу – це відмова кредитора від своїх вимог. Прощення боргу не буде юридично значимим, якщо воно обмежує правоздатність особи.
5) Відступне. За згодою сторін зобов’язання може бути припинене наданням замість предмета виконання зобов’язання відступного ( сплата грошей, передача майна). Розмір і порядок надання відступного встановлюють самі сторони. Відступне, як підстава припинення зобов’язання, відрізняється від новації зобов’язання.
Угода про відступне може бути укладена на будь-якій стадії існування зобов’язання – як до його виконання, так і при невиконанні зобов’язання. Новація ж переважно має місце, коли стає зрозумілим, що первинне зобов’язання виконати боржникові неможливо або надзвичайно обтяжливо. Новація неможлива щодо зобов’язань з відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров’ю. Відступне ж у принципі можливо застосовувати до будь-якого виду зобов’язання.
6) Мировою угодою називається угода сторін про припинення судового спору між собою шляхом взаємних уступок. Контроль за законністю мирової угоди покладається на суд, який може її не затвердити, якщо вона суперечить законодавству чи порушує законні права й інтереси осіб.
За погодженням між собою сторони у будь-який час можуть припинити зобов’язання. Одностороннє розірвання договору як спосіб припинення зобов’язання є винятком (із-за особливого характеру договору-доручення довіритель має право скасувати доручення, а повірений – відмовитися від доручення у будь-який час).
17.6.3. Припинення зобов’язань за обставин, що не залежать від волі сторін
Незалежно від волі сторін припиняються зобов’язання внаслідок таких обставин: неможливість виконання зобов’язання; збіг в одній особі боржника і кредитора; смерть боржника чи кредитора, якщо зобов’язання пов’язане з їх особою; ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника ).
1) Неможливість виконання зобов’язання.
Ця обставина може стати підставою припинення зобов’язання, якщо її настання зумовлене обставинами, за які боржник не відповідає і які виключають відповідальність боржника.
Неможливість виконання може бути зумовлена такими чинниками:
А) фактична неможливість виконання;
Б) юридична неможливість виконання.
Під юридичною неможливістю розуміють неможливість виконати зобов’язання, оскільки існують перешкоди законного чи морального характеру. Наприклад, предмет зобов’язання вилучено з обігу, видання певного нормативного акта робить неможливим виконання зобов’язання повністю чи частково. Фактична ж неможливість пов’язана насамперед із обставинами, які мають характер непереборної сили.
Якщо ж неможливість виконання спричинена винними діями боржника, тобто обставинами, за які він відповідає, то зобов’язання не припиняється, а змінюється: замість обов’язку виконання настає відповідальність боржника за невиконання зобов’язання. У грошових зобов’язаннях неможливість виконання як підстава їх припинення виключається.
Обов’язок доводити неможливість виконання покладається на боржника.
2) Припинення зобов’язання внаслідок збігу в одній особі боржника і кредитора.
У такому випадку має місце своєрідне правонаступництво, оскільки права й обов’язки переходять від боржника до кредитора, і навпаки. Оскільки внаслідок об’єднання із двох самостійних сторін утворюється одна, всі зобов’язання між ними анулюються. Неможливо побудувати правову конструкцію, за якою особа може бути одночасно і кредитором, і боржником за одним і тим самим зобов’язанням. Такі випадки мають місце при реорганізації юридичних осіб шляхом злиття і приєднання, при спадкуванні, коли, наприклад, боржник за договором позики стає спадкоємцем свого кредитора. Якщо ж сума позики перевищує розмір спадкового майна, то і відсутні підстави для припинення зобов’язання у повному обсязі.
3) Смерть громадянина, якщо зобов’язання пов’язане з його особою.
За загальним правилом смерть громадянина – учасника зобов’язання, не припиняє зобов’язальних правовідносин. Водночас у випадках, коли права та обов’язки нерозривно пов’язані з особою боржника чи кредитора, смерть однієї зі сторін зобов’язання приводить до його припинення. Так, смерть особи, яка отримує аліменти, припиняє зобов’язання. Із смертю особи припиняється договір доручення, заповідальний відказ, договір поруки, виконання творчої роботи за договором тощо.
4) Ліквідація юридичної особи (кредитора чи боржника).
На відміну від реорганізації юридичної особи, коли створена юридична особа виступає правонаступником за зобов’язаннями, при ліквідації правонаступництво відсутнє. Ініціатори ліквідації встановлюють строк і порядок ліквідації, призначають ліквідаційну комісію, остання виявляє кредиторів, визначає строки і порядок задоволення їх вимог. Зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи, окрім випадків, коли за законом виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу особу.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)