Українське цивільне право – Заіка Ю. О. – 12.4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
Сукупність умов, які необхідні для виникнення при настанні цивільно-правової відповідальності, називають складом цивільного правопорушення.
За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає при наявності таких умов (підстав):
– протиправність;
– шкода;
– вина;
– причинний зв’язок.
Протиправною є поведінка, яка порушує норму права або умови укладеного між контрагентами договору. Протиправними можуть бути не лише дії, а й бездіяльність. Наприклад, ветеринар не надав своєчасно допомоги худобі, яка захворіла; зберігач не потурбувався, щоб захистити майно від дощу; капітан не надав допомоги іншому судну; адміністрація транспортного-підприємства не забезпечила належний технічний огляд транспортних засобів перед виходом на лінію та ін.
Шкода може бути заподіяна і правомірними діями. Так, правомірними вважаються дії щодо здійснення прав та виконання обов’язків (наприклад, працівники санепідемстанції знищують хворих тварин; пожежники, гасячи пожежу, заливають сусідні квартири), при згоді потерпілого на заподіяння шкоди (потерпілий попросив зламати сарай, щоб побудувати гараж); при протиправній поведінці самого потерпілого (шкода заподіяна у стані необхідної оборони).
Протиправність є неодмінною умовою цивільно-правової відповідальності, тому її й називають юридичною підставою відповідальності.
Під шкодою у цивільному праві розуміють загибель, втрату або зменшення певного майнового чи немайнового блага. Майнова шкода може настати як у вигляді:
А) реальних збитків (витрат, які особа зазнала у зв’язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрат, які особа понесла або повинна понести для відновлення порушеного права – наприклад, витрати, пов’язані із ремонтом автобуса після дорожньо-транспортної пригоди);
Б) упущеної вигоди (доходи, які б особа могла реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене – прибуток, втрачений автотранспортним підприємством у зв’язку з тим, що автобус був знятий з лінії і протягом трьох днів перебував у ремонті).
В юридичній літературі інколи використовуються поняття “шкода” і “збитки”. Ці поняття не є тотожними і не збігаються. “Шкода” за своїм змістом більш широке поняття, оскільки шкода може бути заподіяна як майновим, такі немайновим інтересам.
Якщо шкода заподіюється особистим немайновим благам, то поняття ” збитки ” законодавець не використовує, оскільки неможливо поновити у повному обсязі немайнові права у тому вигляді, як вони існували до порушення. Наприклад, коли йдеться про шкоду, яка заподіяна особі при розголошенні таємниці усиновлення, смерті близького родича, честі та гідності тощо. У цих випадках йдеться не про відшкодування збитків, а саме про відшкодування шкоди.
Причинний зв’язок – це об’єктивно існуючий зв’язок між протиправною поведінкою боржника і невигідними наслідками, які настали. Так, замовлені на Новий рік ялинки були відвантажені з порушенням строків – у березні поточного року. Тут причинний зв’язок між діями постачальника і збитками замовника очевидний.
Вина боржника.
Вина – це психічне ставлення особи до своєї неправомірної поведінки та її наслідку. Залежно від того, чи бажав правопорушник настання протиправних наслідків, вирішується питання щодо поділу вини на дві форми: умисну чи необережну.
Необережну вину в цивільному праві традиційно поділяють на легку ( просту ) необережність та грубу необережність. Під простою (легкою) необережністю розуміють таке ставлення особи до своєї поведінки, коли вона не передбачала і не бажала тих наслідків, які фактично настали, хоча, виходячи із конкретних обставин, об’єктивно могла і зобов’язана була їх передбачити.
Груба необережність має місце, коли особа не бажала настання несприятливих наслідків, але передбачала і ставилася до цього байдуже або намагалася їх самовпевнено уникнути.
Скажімо, особа залишила корову пастися біля залізничного переїзду, не потурбувавшись прив’язати її; електромонтер поліз на стовп усувати несправність, проігнорувавши гумові рукавички.
Незважаючи на поділ вини у цивільному праві на умисну, просту (легку) необережність (необачність) та грубу необережність, ця класифікація на впливає на вирішення питання щодо стягнення збитків, оскільки вони повинні відшкодовуватися у повному обсязі за наявності будь-якої форми вини.
На відміну від кримінального права, де діє презумпція невинності, а у цивільному – діє презумпція винності боржника, тобто зобов’язана особа вважається винною, поки не доведе відсутність своєї вини.
За загальним правилом цивільно-правова відповідальність настає за наявності наведених вище чотирьох умов. На відміну від кримінально-правової; цивільно-правова відповідальність може наставати і без вини, якщо це прямо передбачено законом чи договором.
Так, володілець джерела підвищеної небезпеки звільняється від відповідальності за заподіяну шкоду лише у випадках непереборної сили або умислу потерпілого (ст. 1187 ЦК). Тобто відсутність вини не звільняє його від відповідальності.
12.4. Підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності
Загальними підставами звільнення від цивільно-правової відповідальності е непереборна сила (форс-мажор) та випадок (казус).
Непереборна сила – це надзвичайна і непереборна за даних обставин подія, настання якої неможливо було передбачити і відвернути доступними засобами. Під поняття непереборної сили підпадають як руйнівні сили природи (землетрус, повідь), так і деякі суспільні явища (військові дії, масові заворушення, страйки тощо).
Казус – це обставина, яка свідчить про відсутність вини контрагентів. Цю обставину хоча і можна відвернути, але її неможливо передбачити. Так, ательє своєчасно не виконало замовлення наречених, оскільки вночі зловмисники проламали дах ательє і викрали матеріал, з якого треба було шити весільні сукні.
Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора, суд відповідно зменшує розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника (ст. 616 ЦК). Більш вдалою у цьому контексті була редакція ст. 210 ЦК УРСР (1963 р.), в якій зазначалося, що невиконання чи неналежне виконання зобов’язання, зумовлене умислом чи необережністю кредитора, звільняє боржника від відповідальності, якщо інше не передбачене законом.
Дійсно, якщо підрядник не виконав роботу вчасно саме тому, що замовник не забезпечив його передбаченими у договорі матеріалами, чи постачальник не поставив продукцію саме тому, що замовник не виконав покладений на нього договором обов’язок щодо надання тари й упаковки, боржник не повинен нести відповідальності. Якщо ж невиконання зобов’язання є наслідком винної поведінки обох сторін, то тут суд має підстави відповідно до ступеня вини кредитора, зменшити й обсяг відповідальності боржника.
Форма вини кредитора (потерпілого) може впливати на розмір відшкодування, яке стягується.
Так, у ст. 1193 ЦК України передбачено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується. Згідно зі ст. 616 ЦК України, суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника, якщо кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих порушенням зобов’язання, або не вжив заходів щодо їх зменшення.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)