Українське цивільне право – Заіка Ю. О. – 17.2. Підстави виникнення зобов’язань
Підставами виникнення зобов’язань є юридичні факти. Сам закон не є підставою виникнення зобов’язань, він лише зазначає, з яких юридичних фактів вони виникають. Зобов’язання можуть виникати на підставі одного юридичного факту чи декількох. Наприклад, зазначений у заповіті спадкоємець може стати власником спадкового майна за наявності таких юридичних фактів, що розвиваються у певній послідовності: складання заповіту спадкодавцем; відкриття спадщини; прийняття спадщини спадкоємцем. Юридичні факти не лише породжують ті чи інші зобов’язання, а й є підставою їх зміни чи припинення.
Керуючись нормами чинного законодавства, можна навести такі підстави виникнення зобов’язань:
1) правочини (зокрема договори), як передбачені законом, так і не передбачені, але такі, що не суперечать йому;
2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності;
3) заподіяння шкоди іншій особі, а також придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;
4) адміністративні акти (наприклад, видача ордеру держадміністрацією, внаслідок чого виникає зобов’язання укласти договір найму житла);
6) інші дії громадян та організацій (наприклад, вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення);
6 ) події, з якими закон пов’язує настання цивільно-правових наслідків;
7) судове рішення (наприклад, за переддоговірним спором).
Серед підстав виникнення зобов’язань центральне місце належить договору. Не випадково поняття “договір” і “зобов’язання” інколи ототожнюють. Але це не зовсім правильно. Очевидно, що ці поняття співвідносяться між собою як частина і ціле. Договір є однією із підстав виникнення зобов’язання.
17.3. Сторони у зобов’язанні
Сторонами у зобов’язанні виступають кредитор і боржник.
Кредитор – це особа, яка має право вимагати або виконання певної дії, або утримання від вчинення певних дій. Ця особа довіряє своєму контрагенту, кредитує його, тому і називається кредитором.
Боржник – протилежна сторона в зобов’язанні. Він повинен вчинити певні дії або утримуватися від них. Ця особа має борг перед кредитором, тому її називають боржником. Кредитора, зазвичай, називають активною стороною у зобов’язанні, а боржника – пасивною стороною.
Як правило, кожна зі сторін зобов’язальних правовідносин представлена однією особою. Але законодавець допускає участь у зобов’язанні на стороні кредитора чи боржника однієї або одночасно кількох осіб. Такі зобов’язання мають назву – зобов’язання зі множинністю осіб.
Вирізняють активну, пасивну і змішану множинність осіб.
Активною множинністю буде зобов’язання з декількома кредиторами, пасивною – з декількома боржниками, змішаною – у зобов’язанні беруть участь особи як на стороні боржника, так і на стороні кредитора.
Законодавець дозволяє переміну осіб у зобов’язанні.
Так, кредитор може бути замінений іншою особою внаслідок:
– передання ним своїх прав іншій особі за правочином (выступления права вимоги або цесія);
– правонаступництва;
– виконання обов’язку боржника поручителем або заставодавцем;
– виконання обов’язку боржника третьою особою. Заміна кредитора неможлива, якщо це встановлено законом чи договором.
Так, наприклад, не може бути замінений кредитор в аліментних зобов’язаннях, у зобов’язаннях з відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю особи.
Заміна боржника у зобов’язанні (переведення боргу) допускається лише за згодою кредитора. Борг переходить до нового боржника у повному обсязі, але якщо порука чи застава забезпечували виконання зобов’язання, то вони при цьому припиняються за винятком, коли поручитель чи заставодавець дали згоду забезпечувати виконання зобов’язання новим боржником.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)