Судоустрій – Молдован В. В. – 2. Кандидатські вимоги та порядок добору кандидатів на посаду судді у США
Законодавство США будь-яких формальних вимог до кандидатів для призначення на посаду судді у Верховний Суд чи федеральні суди більш низької інстанції не вказують. Немає ні екзамену, ні вікових вимог, ні вимог, щоб суддя був громадянином чи легально проживав у Сполучених Штатах, немає навіть вимоги щодо юридичного диплому чи юридичної підготовки.
Хоча формальні вимоги до кандидатів на посаду федерального судді відсутні, на практиці діє ряд неофіційних вимог, які визначають, хто увійде до складу Федерального суду у США. Більше того, загальноприйняті вимоги до судді існують вже сотні років, коріння яких знаходиться в історичній традиції. Одним з первинних джерел такої традиції можна назвати Велику хартію вольностей, що характеризувала суддю як людину, яка знає закони і “бажає їх дотримуватись”.
У США юристи стають суддями чотирма способами:
А) через вибори в законодавчому органі;
Б) через призначення вищою посадовою особою в системі виконавчої влади за умови затвердження кандидатури законодавчим органом;
В) шляхом добору вищою посадовою особою зі списку з кількох кандидатів, наданого незалежною комісією;
Г) через загальні вибори.
У федеральній системі найбільш поширилося призначення суддів вищими посадовими особами з подальшим затвердженням запропонованої кандидатури законодавчим органам. Таким чином поповнюється майже весь корпус федеральних суддів. Поповнення штату окружних судів, як правило, відбувається за більшою участю Сенату – органу, що дає згоду на призначення. Сенатори вважають, що склад окружного суддівства в їхніх штатах має надзвичайно велике значення для них та для їхніх прихильників. Міністр юстиції США та очолюване ним Міністерство юстиції, інші посадові особи Білого дому є головними учасниками процесу добору. Всі, хто бере в ньому участь, мусять обговорювати між собою всі можливі варіанти взаємоприйнятного рішення, адже кандидатури повинні задовольняти всіх як з професійної, так і політичної точки зору. Таким чином, хоч Президент і здійснює остаточний вибір, його воля практично обмежується впливом названих сторін.
Призначаючи суддів До Апеляційних судів США, Президент та Міністерство юстиції мають дещо більшу свободу дій завдяки тому, що сенатори беруть меншу участь у цьому процесі. До кожного з цих судів призначаються судді з кількох різних штатів, тому сенатори не мають надто великого інтересу до заповнення цих вакансій, як буває в разі вакансії в окружному суді власного штату. Обираючи суддів до Верховного суду, Президент має ще більшу свободу маневру, хоч він і мусить враховувати думку Сенату, який можу накласти на його рішення вето.
Процедура призначення суддів, аналогічна федеральній, застосовується лише в кількох штатах. У більшості штатів їх призначає комісія: в деяких штатах – усіх, в інших – тільки апеляційних або тільки суддів для судів першої інстанції окремих міст та округів. Є штати, в яких усі судді призначаються таким чином. В інших випадках цей метод застосовується лише для апеляційних судів; у третіх так обираються тільки судді судів першої інстанції деяких міст та округів.
Призначення суддів спеціальними незалежними комісіями та кампанію підтримки такої системи, що триває й досі, у багатьох штатах продовжують обирати суддів на загальних виборах, у яких беруть участь усі жителі штату. Вибори суддів, яких раніше не знали ні Англія, ні США протягом перших десятиріч існування, було вперше запроваджено під час президентства Ендрю Джексона як складову “джексонівської демократії”. У деяких штатах кандидати на посади суддів проходять як кандидати від тієї чи цієї політичної партії, так само як і кандидати на решту державних постів. В інших штатах вони балотуються без об’явлення партійності. Проблеми, які порушує факт висування кандидатури на посаду судді за будь-яким методом добору, є досить специфічними. Кандидат на посаду судді не може мати власної “платформи” або програми дій. Самий характер посади вимагає від особи, яка її обіймає, об’єктивності й, передусім, неупередженості. Судді мають керуватися виключно фактами та положеннями закону. Отож кандидатові на посаду судді залишається небагато тем, яких він може торкатися у своїх промовах під час виборчої кампанії.
Незалежність судівництва у Сполучених Штатах гарантується ст. III Конституції. У першому розділі цієї статті сказано: “Судді як Верховного суду, так і нижчих судів залишаються на своїх посадах протягом усього часу, доки вони поводяться бездоганно, і у визначений час мають діставати за свою працю винагороду, що не може зменшуватися протягом усього часу їхнього врядування”. Рівень цієї винагороди встановлюють спеціальні законодавчі комісії; якщо внаслідок інфляції або з інших причин традиційна винагорода перестає відповідати вимогам підтримання незалежності судової влади, комісії переглядають її.
Ці гарантії забезпечення платні та збереження за суддями їхніх посад почуттєво встановлені Конституцією для того, щоб виключити можливість переслідування федеральних суддів у разі прийняття ними рішень, які можуть викликати невдоволення Президента чи Конгресу. Таке забезпечення свободи виносити рішення, керуючись лише власним сумлінням і не зважаючи на те, що ці рішення можуть виявитися політично, економічно чи суспільно непопулярними, є одним з основних постулатів незалежності американського суду.
Дані про рекомендованих для призначення суддями осіб Президенту подає Генеральний аторней (міністр юстиції) США. Це означає, що центр діяльності з відбору суддів зосереджено в Міністерстві юстиції, в першу чергу – у Службі правової політики. Міністерство юстиції попередньо проводить велику негласну перевірку (збираються різноманітні документи, надсилаються запити у державні заклади та організації тощо).
При заповненні вакансій у районних судах Президент консультується із сенаторами штатів, де знаходиться даний суд. Сенаторам тієї ж політичної партії до якої належить Президент, по суті, надається “сенаторський привілей”, який дозволяє накласти вето на призначення кандидата на посаду районного судді з їх штату. Але цей привілей не стосується кандидатів в апеляційні суди і у Верховний суд, де Президент особисто контролює відбір кандидатів на ці посади.
У США проводяться спеціальні дослідження особи кандидатів, що претендують на посаду судді. Дуже уважно вивчається особа претендента на пост федерального судді. У випадку помилки при відборі надто складно зняти федерального суддю з посади. Це можливо лише шляхом складної процедури імпічменту, що здійснюється в Конгресі США. За 200 років існування американської правової системи процедура імпічменту у відношенні до федеральних суддів здійснювалась тільки 8 разів, з них у шести випадках судді були усунені з своїх посад, а у двох – виправдані. Для того щоб уникнути помилок при відборі кандидатів на посаду федерального судді, одночасно декілька відомств всебічно вивчають його особисті та професійні якості(Ведерникова О. Отбор кандидатов на судебные должности: опыт США // Советская юстиция. – 1993. – № 5. С. 13).
Детально вивчає особу претендента Комітет у справах правосуддя Сенату. У його розпорядженні є дослідницький апарат, мета якого – вивчення особи кандидата у судді. Для досягнення цієї мети проводиться анкетування, коли від кожного претендента вимагається відповісти на великий перелік запитань відносно особи, професії та прибутків, поглядів на здійснення правосуддя. Після цього Комітет проводить відкриті слухання за безпосередньої участі кандидата. Комітет публічно встановлює не тільки здібності і компетентність кандидата, але і його особисті переконання, всі сторони приватного життя протягом багатьох років.
Комітет Сенату може вплинути на процедуру відбору двома способами. По-перше, він може відкласти голосування по кандидату і тим самим затримати направлення кандидата у Сенат для просування. Зазвичай чим довше Комітет затягує момент направлення кандидата у Сенат, тим менше у нього шансів отримати погодження у Сенаті. По-друге, Комітет може просто рекомендувати Сенату не підтверджувати кандидатуру.
Коли сенатори не погоджуються з кандидатурою Міністерства юстиції, працівники Міністерства проводять інтенсивні переговори, щоб вчасно врегулювати розбіжності, оскільки пізніше сенатори можуть використати своє право вето і не затвердити призначення. Якщо призначення кандидата на посаду судді підтверджено Сенатом, Президента повідомляють про це у письмовій формі. На цьому етапі Президент підписує наказ про призначення кандидата на посаду судді США. Після цього Департамент юстиції направляє новому судді пакет документів, включаючи текст посадової присяги і призначає час для її принесення і письмового посвідчення. Суддя зобов’язаний прийняти встановлену законом присягу до початку здійснення правосуддя Сполучених Штатів.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)