Соціологія – Вербець В. В. – 16.5. Сучасні етносоціальні процеси в Україні та захист прав національностей
Етносоціальні процеси є загальносвітовими, тому природно що вони не оминули й нашої держави. Основними напрямками досліджень сучасних українських і західних соціологів, що спеціалізуються на етнічних проблемах нашої держави у контексті етносоціальних процесів є:
– дослідження процесу національного відродження українців;
– вивчення проблеми міжетнічних взаємин;
– аналіз державної політики щодо захисту прав національних меншин України.
“Етнічний ренесанс”, що розпочався у світі у 60-70-их pp. XX ст., досяг і України. Проблема національного відродження українців почала гостро відчуватися уже в брежнєвські часи і досягла свого апогею наприкінці 80-их pp. минулого століття. Про це свідчить кілька фактів, основними з яких можна назвати такі. По-перше, під тиском низки політичних акцій, а також “натиску” української письменницької інтелігенції, Верховна Рада УРСР в жовтні 1989 р. приймає Закон “Про мови в Українській РСР”, який вводиться в дію з 1 січня 1990 р. За цим законом українська мова отримала статус державної мови, а Рада Міністрів республіки розробила Державну програму розвитку української мови на період до 2000 року. По-друге, особливий спротив українського народу викликали глибинні процеси русифікації, які продовжувалися і після початку “перебудови”. 13 червня 1988 р., у відповідь на заборону властей м. Львова провести установчі збори Товариства української мови їм. Т. Шевченка, львів’яни висловлюють недовіру ЦК КПУ, Львівському обкомові партії та управлінню КДБ. По-третє, в Україні, як і в інших республіках, розгортається широкий національно-демократичний рух, спрямований на розширення суверенітету республік та на перегляд Союзного Договору 1922 р, де вирішальну роль грало державно-партійне керівництво ЦК КПРС. Під натиском цього руху ЦК КПРС після 65-річної “перерви” поставила на розгляд пленуму ЦК (вересень 1989 р.) національне питання, яке вона вважала вже “розв’язаним остаточно й безповоротно”. Усе це свідчило про підвищення національної активності в Україні, наслідком чого стало утворення незалежної Української держави у 1991 р.
Проте, питання національного відродження і на сьогодні залишається доволі актуальним, підтвердженням чому є полеміка щодо введення російської мови в Україні як другої державної. Процес національного відродження в Україні узагалі доволі суперечливий, оскільки як відомо стадії націогенезу ідуть в такій послідовності – визначення самоідентифікації – розвиток культури – утворення держави. У нашій країні остання фаза навпаки виявилася першою, у той час як фаза самоідентифікації та культурна фаза завершені не до кінця. Тому слід і далі сприяти розвитку процесу національного відродження українців на рівні держави. Для цього потрібно вести відповідну пропагандистську, культурно-просвітницьку та освітньо-виховну роботу, тобто збільшувати кількість українських шкіл, центрів української культури, сприяти видавництву праць що стосуються історії рідного краю, культури, традицій і звичаїв українського народу тощо.
Втім, державна політика щодо відродження української нації уже на сьогодні дала певні результати. За даними всеукраїнського перепису населення 2001 р. (у порівнянні з 1989 р.) кількість українців, незважаючи на загальне зменшення населення України більш ніж на 3 млн. чол., збільшилась в нашій державі на 122 тис. чол., або у процентному співвідношенні з 72,7% до 77,8 від загальної маси населення. У той же час кількість росіян зменшилась з 11,36 млн. чол. до 8,33 млн. чол. Таким чином кількість росіян зменшилась від 22,07 % від загальної кількості населення у 1989 р. до 17,28%. Це означає, що частина населення України, що раніше самоідентифікувалася як представники російської нації, тепер визнає себе українцями. Про це свідчать також дані, що за той самий період часу відсоток українців, які визнають рідною українську мову зменшився з 87,7% до 85,2%, а тих, хто визнає рідною російську мову – збільшився з 12,3% до 14.8%
Серйозну проблему для національного відродження українців складає той факт, що населення держави територіально розмежоване на спільноти заходу і сходу. Таке розмежування спричинено відмінностями соціокультурного, економічного і політичного розвитку цих територій, що роз’єднує націю. Про це свідчать і події “Помаранчевої революції”, де сторонами, котрі протистояли одна одній, можна вважати названі спільності. Відмінності між цими територіальними спільнотами найперше проявляються у їх політичних уподобаннях, що ускладнює насамперед, процес державного будівництва, викликає часті політичні кризи, які заважають успішному економічному, культурному і соціальному розвитку українського суспільства.
Іншою проблемою етносоціального розвитку нашої держави є міжетнічні взаємини. Україна є поліетнічною державою, на території якої проживають представники понад 100 національностей, тому проблема міжнаціональних відносин для України є вкрай актуальною.
У таблиці 5 показано найбільш чисельні національності України згідно перепису 2001 р. та порівняльні дані з результатами попередніх переписів. У таблиці 6 продемонстровано їх відношення до мови своєї національності, а також до української мови як державної та російської як загальновживаної.
Враховуючи такий багатонаціональний склад українського суспільства, нашою державою на принципах демократії проводиться ряд заходів в інтересах усіх націй та народностей, що проживають на території України.
Так, 1 листопада 1991 року Верховна Рада прийняла Декларацію прав національностей У країн и. Згідно з цією декларацією, Українська держава гарантує всім етнічним групам, громадянам, що проживають на її території, рівні політичні, економічні та соціальні права. Дискримінація за національною ознакою забороняється й карається законом. Держава гарантує всім етнічним групам права на збереження їх традиційного розселення і забезпечує існування національно-адміністративних одиниць, бере на себе обов’язок створювати належні умови для розвитку їх мов і культур.
Таблиця 5
Склад постійного населення України за найбільш численними національностями
| Всього, тис. чол. | 2001 до, % | ||||||||
| 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | 2001 | 1959 | 1970 | 1979 | 1989 | |
| Все Населення | 41869,0 | 47126,5 | 49609,3 | 51452,0 | 48240,9 | 115,2 | 102,4 | 97,2 | 93,8 |
| Утому числі українці | 32158,5 | 35283,9 | 36489,0 | 37419,1 | 37541,7 | 116,7 | 106,4 | 102,9 | 100,3 |
| Росіяни | 7090,8 | 9126,3 | 10471,6 | 11355,6 | 8334,1 | 117,5 | 91,3 | 79,6 | 73,4 |
| Білоруси | 290,9 | 385,9 | 406,1 | 440,0 | 275,7 | 94,8 | 71,5 | 67,9 | 62,7 |
| Молдавани | 241.7 | 265,9 | 293,6 | 324,5 | 258,6 | 107,0 | 97,3 | 88,1 | 79,7 |
| Кримські татари | … | 3,6 | 6,6 | 46.8 | 248,2 | … | У 69,8 р. | ||
| Болгари | 219,4 | 234,4 | 238,2 | 233,8 | 204,6 | 93,2 | 87,3 | 85,9 | 87,5 |
| Угорці | 149,2 | 157.7 | 164,4 | 163,1 | 156,6 | 104,9 | 99,3 | 95,3 | 96,0 |
| Румуни | 100,9 | 112,1 | 121,8 | 134,8 | 151,0 | 149,7 | 134,6 | 124.0 | 112 0 |
| Поляки | 363,3 | 295,1 | 258,3 | 219,2 | 144, 1 | 39,7 | 48,8 | 55,8 | 65,8 |
| Євреї | 840,3 | 776,0 | 632,6 | 486,3 | 103,6 | 12,3 | 13 4 | 164 | 21,3 |
| Вірмени | 28,0 | 33,4 | 38,7 | 54,2 | 99,9 | У 3,6 р. | У 3,0 p. | У 2,6 p. | 184,3 |
| Греки | 104,4 | 106,9 | 104,1 | 98,6 | 91,5 | 87,7 | 85,6 | 87,9 | 92,9 |
| Татари | 61,5 | 72,7 | 83,9 | 86,9 | 73,3 | 119,1 | 100,9 | 87,4 | 84,4 |
| Цигани | 22,5 | 30,1 | 34,4 | 47,9 | 47,6 | У 2,1 р. | 158,1 | 138,3 | 99,3 |
| Азербайджанці | 6.7 | 10,8 | 17,2 | 37,0 | 45,2 | У 6,7 р. | У 4.2 p. | У 2.6 p. | 122,2 |
| Грузини | 11,6 | 14,7 | 16,3 | 23,5 | 34,2 | У 2,9 р. | У 2,3 р. | У 2,1 р. | 145,3 |
| Німці | 23,2 | 29,9 | 34,1 | 37,9 | 33,3 | 143,3 | 111,5 | 97,6 | 88,0 |
| Гагаузи | 23,5 | 26,5 | 29,4 | 32,0 | 31,9 | 135,7 | 120,6 | 108,6 | 99,9 |
| Корейці | 1.3 | 4,5 | 6,1 | 8,7 | 12,7 | У 9,5 р. | У 2,8 р. | У 2,1 р. | 146 6 |
| Узбеки | 8,5 | 10,6 | 9,7 | 20,3 | 12,4 | 145,8 | 116,9 | 125,3 | 60,8 |
| Чуваші | 8,9 | 13,6 | 16,5 | 20.4 | 10,6 | 118,7 | 77,8 | 64,4 | 51,9 |
| Мордва | 11,4 | 14,7 | 16,6 | 19,3 | 9,3 | 81,9 | 63,5 | 56,4 | 48,3 |
| Турки | … | … | 0,3 | 0,3 | 8,8 | … | … | У 34,4 p. | У 33,8 p |
| Литовці | 8,9 | 10,7 | 9,7 | 11,3 | 7.2 | 80,9 | 67,3 | 74,6 | 63,9 |
| Араби | … | … | 1,4 | 1,2 | 6,6 | … | … | У 4,9 p. | У 5,3 p. |
| Словаки | 14,0 | 10,2 | 8,7 | 7.9 | 6,4 | 45,7 | 62,7 | 73,2 | 80,5 |
| Чехи | 14,5 | 12,1 | 10,6 | 9.1 | 5,9 | 40,7 | 49,0 | 55,9 | 64,9 |
| Казахи | 4,7 | 7.6 | 7,2 | 10,5 | 5,5 | 117,7 | 73,1 | 77,1 | 52,6 |
| Латиші | 6,9 | 7,4 | 7,2 | 7,1 | 5,1 | 73,4 | 68,4 | 70,9 | 71,1 |
| Осетини | 3.3 | 4,6 | 5,3 | 6,3 | 4,8 | 145,4 | 106,1 | 92,0 | 76,2 |
Таблиця 6
Розподіл постійного населення за національністю та рідною мовою
| Всього, Тис | З них вважають рідною мовою | До кількості населення кожної національності, % | |||||
| Мову своєї національності | Україн – ську | Росій – ську | Мову своєї національності | Україн – ську | Росій – ську | ||
| Все Населення | 48240,9 | 41094,0 | 606,7 | 6279,8 | 85,2 | 67,5 | 29,6 І |
| Утому Числі українці | 37541,7 | 31970,7 | Х | 5544,7 | 85,2 | Х | 14,8 |
| Росіяни | 8334,1 | 7993,8 | 328,2 | Х | 95,9 | 3,9 | Х |
| Білоруси | 275,7 | 54,6 | 48,2 | 172,3 | 19,8 | 17,5 | 62,5 |
| Молдавани | 258,6 | 181,1 | 27,8 | 45,6 | 70,0 | 10,8 | 17,6 |
| Кримські татари | 248,2 | 228,4 | 0,2 | 15,2 | 92,0 | 0,1 | 6,1 |
| Болгари | 204,6 | 131,2 | 10,3 | 62,1 | 64,1 | 5,0 | 30,4 |
| Угорці | 156,6 | 149,4 | 5,4 | 1,5 | 95,4 | 3,4 | 1,0 |
| Румуни | 151,0 | 138,5 | 9,4 | 2,3 | 91,7 | 6,2 | 1,5 |
| Поляки | 144,1 | 18,7 | 102,3 | 22,5 | 13,0 | 71,0 | 15,6 |
| Євреї | 103,6 | 3,2 | 13,9 | 86,0 | 3,1 | 13,4 | 83,0 |
| Вірмени | 99,9 | 50,4 | 5,8 | 43,1 | 50,5 | 5,8 | 43,1 |
| Греки | 91,5 | 5,8 | 4,4 | 81,0 | 6,3 | 4,8 | 88,5 |
| Татари | 73,3 | 25,8 | 3,3 | 43,1 | 35,2 | 4,5 | 58,8 |
| Цигани | 47,6 | 21,3 | 10,0 | 6,4 | 44,7 | 21,0 | 13,4 |
| Азербайджанці | 452 | 24,0 | 3,2 | 17,0 | 53,1 | 7,1 | 37,6 |
| Грузини | 34,2 | 124 | 2,8 | 18,6 | 36,5 | 8,2 | 54,4 |
| Німці | 33,3 | 4,1 | 7,4 | 21,5 | 12,3 | 22,2 | 64,6 |
| Гагаузи | 31,9 | 22,8 | 1,1 | 7,2 | 71,5 | 3,4 | 22,6 |
| Корейці | 12,7 | 2,2 | 0,7 | 9,7 | 17,3 | 5,5 | 76,4 |
| Узбеки | 12,4 | 3,6 | 1,8 | 6,0 | 29,0 | 14,5 | 48,4 |
| Чуваші | 10,6 | 2.3 | 0.6 | 7.6 | 21,7 | 5,7 | 71,7 |
| Мордва | 9,3 | 1,5 | 0,6 | 7,2 | 16,1 | 6,5 | 77,4 |
| Турки | 8,8 | 7,9 | 0,1 | 0,6 | 89,6 | 1,5 | 6,4 |
| Литовці | 7,2 | 1.9 | 1,0 | 4,2 | 26,4 | 13,9 | 58,3 |
| Араби | 6,6 | 4,1 | 0,9 | 1,2 | 62,1 | 13,6 | 18,2 |
| Словаки | 6,4 | 2,6 | 2,7 | 0,3 | 41,2 | 41,7 | 5,2 |
| Чехи | 5,9 | 1,2 | 2,5 | 2,1 | 20,1 | 42,3 | 36,2 |
| Казахи | 5,5 | 1,0 | 0,8 | 3,5 | 18,2 | 14,5 | 63,6 |
| Латиші | 5,1 | 1,0 | 0,9 | 3,2 | 19,6 | 17,6 | 62,7 |
| Осетини | 4,8 | 1,2 | 0,4 | 3,1 | 23,8 | 8,3 | 64,3 |
Захист прав і свобод національностей гарантує і Конституція України, прийнята в 1996 році. Зокрема, її 11 стаття гарантує державне сприяння розвиткові культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України. Згідно з ст. 24 у громадян не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками етнічного походження. Ст. 53 гарантує громадянам, що належать до національних меншин, право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у навчальних закладах або через національні культурні товариства.
Чимало було зроблено для повернення в Україну представників етнічних груп, які в радянські часи були незаконно депортовані звідси. Так на 1 липня 1995 року в Україну повернулося майже 250 тис. кримських татар, 1400 болгар, 4800 вірмен, 3450 греків, 2000 німців.
В Україні триває процес створення етнокультурних товариств і об’єднань. У 1995 році їх налічувалося 260. Видається чимало періодичних видань мовами національних меншин, зокрема 48 газет. З 1992 по 1995рр. лишедержавними видавництвами (“Каменяр”, “Карпати”, “Маяк”, “Таврія”) було видано 260 книг на 20 мовах етнічних спільностей України.
Для задоволення освітніх потреб етнічних груп Міністерство освіти та Міністерство у справах національностей та м і грації розробили і затвердили програму відродження й розвитку освіти етнічних груп в Україні на період 1994-2000 pp. У 1995р. Кабінет Міністрів ухвалив Концепцію розвитку культур етнічних груп. Згідно цієї Концепції створено Центр циганської культури в Києві та болгарський культурний центр в Болграді Одеської обл. У серпні 1995 р. прийнято постанову “Про заходи щодо розв’язання політико-правових, соціально-економічних та етнічних проблем в Автономній Республіці Крим”.
Питання для самоперевірки та контролю
1. Що вивчає етносоціологія? Чим предмет етносоціології відрізняється від предмета етнографії?
2. Назвіть основні етапи розвитку етносоціології у світі та в Україні.
3. Охарактеризуйте поняття “етнос”, “нація”. Найдіть спільні і відмінні риси між ними.
4. Які концепції утворення та розвитку етносів Вам відомі? Поясніть основні положення концепцій Ю. Бромлея та Л. Гумільова. Зробіть їх порівняльний аналіз. Які протилежні риси ці концепції містять?
5. Назвіть і охарактеризуйте основні концепції націй.
6. Що таке етносоціальні процеси? Які види етносоціальних процесів Вам відомі?
7. В яких напрямках розвиваються етносоціальні процеси в Україні? До яких змін на етнічній карті нашої держави призвели ці процеси?
8. Які заходи проводить Українська держава в плані захисту національних меншин?
Список використаної та рекомендованої літератури
1. Арбенина В. Л. Методологические проблемы этносоциологического исследования //Харьковские социологические чте-ния-95. Доклады и сообщения участников. – Харьков, 1995.
2. Гумилев Л. Н. География этноса в исторический период. – М.: “Наука”, 1990.
3. Добреньков В., Кравченко А. Социология.-М.: ИНФ РА-М, Т.2.-2000.
4. Лукашевич М. П., Туленков М. В. Соціологія: загальний курс. – К.: “Каравела”, 2004.
5. Народы мира: историко-этиографический справочник / Под ред. Бромлея Ю. В. – М., 1988.
6. Современная западная социология: словарь. – М.: Политиздат, 1990.
7. Соціологія: Терміни, Поняття, Персоналії. /Уклад. В. Піча та ін. – Львів: “Новий світ – 2000”, 2002.
8. Соціологія: Підручник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В. Городяненка. – К.: “Академія”, 2006.
9. Соціологія: короткий енциклопедичний словник. / Під заг. ред. В. Воловича. – К.:Укр. Центр духовн. культури, 1998.
10. Статистичний щорічник. 2002.
11. Черниш Наталія. Соціологія: Курс лекцій – Львів: Кальварія, 1996 – ч.4.
12. Шаповал М. Загальна соціологія. – К.: УЦДК, 1996
13. Щекин Г. В. Социальная теория и кадровая политика. К., 2000.
14. Якуба Е. А. Социология. – Харьков, “Константа”, 1996.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)