Соціологія – Вербець В. В. – 16.2. Концептуальні підходи до вивчення етносів

Головним поняттям етносоціології є, безумовно, етнос. Ключовим питанням в дослідженні етносу до сьогодні залишається з’ясування його суті та характеру виникнення і розвитку – етногенезу.

Етногенез – процес походження, формування і розвитку етнічних спільностей, сучасних народів та націй.

Етнос є складним соціокультурним феноменом, який трактується сучасними дослідниками по-різному. Це стало причиною формування багатьох різноманітних концепцій етносів, з цієї причини наводиться чимало й визначень цього поняття.

Втім, незважаючи на розмаїття концепцій етногенезу, усі їх можна поділити на дві групи. Перша з них розглядає етнос як природне утворення, що склалось історично (Ю. Бромлей, Е. Сміт). Виникнення етносу не залежить від волі й бажань окремих людей, що є його членами. Формування етносів за цією концепцією – явище об’єктивне і невідворотне, вони є прямим продовженням розвитку роду та племені, і в свою чергу призводить до утворення нації. Згідно другої концепції утворення етносів хоча і пов’язане з процесами у природі, проте вони формуються окремими соціальними суб’єктами, тобто є штучно утвореними (Л. Гумільов, Ф. Геккманн, Е. Геллнер).

Найвідомішим представником першої концепції був відомий російський вчений, академік Ю. Бромлей, що дає таке визначення етносу [5, с. 32]:

Етнос – це стійка сукупність людей, що історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості свого побуту, культури, мови та психіки, усвідомлення єдності та відмінності від інших подібних утворень, зафіксоване у самоназві Етнічні ознаки, на думку Ю. Бромлея, присутні різним соціальним утворенням, зокрема таким як плем’я, народність, нація. Спільність походження, спільна територія, на якій проживають представники етносу, схожість в мові та культурі, на думку вченого, призводять до усвідомлення людьми своєї єдності і відмінності від інших подібних утворень. Таке усвідомлення (етнічна самосвідомість) є характерною ознакою етносу і відрізняє цю етнічну спільність від роду, котрий має схожі з етносом інші чинники – єдність території, мову та культуру. З іншого боку, етнос – перша етнічна спільнота, яка характеризується тільки вищеназваними чинниками, оскільки у роді була ще й кровна спорідненість усіх його представників, чого не спостерігається за етносом. Отже в попередніх до етносу формуваннях – родах – було усвідомлення усіма представниками кровної спорідненості, а в етносі вона перетворюється на етнічну самосвідомість. Усвідомлення етносом відмінності від інших подібних до нього спільнот фіксується також у його самоназві – етнонімі. Оскільки ж кровної спорідненості між усіма представниками етносу не було, Бромлей логічно припускає, що етнос утворюється з кількох розрізнених племен, що проживають приблизно на одній території, мають певну схожість у мові та культурі, які знаходять уже свій подальший розвиток у межах етносу.

Слід зазначити, що Ю. Бромлей був радянським ученим і працював у СРСР. Тому його концепція етносів не могла суперечити офіційній марксистсько-ленінській ідеології, яка надавала першочергове значення класовим спільностям і уже другорядне – етнічним. Тому учений змушений був поєднувати власну етнічну концепцію з теорією класів К. Маркса. Так, Бромлей доводить, що рівень розвитку етнічних спільностей напряму залежить від суспільно-економічних формацій, в яких діє та чи інша етнічна спільнота. Учений вважає, що кожна з цих спільностей відповідає своїй соціально-економічній формації: роди і племена – первіснообщинній, народності – рабовласницькій та феодальній, нації – капіталізму. На вищій сходинці комуністичного суспільства грані між націями повинні поступово стиратись і всі етнічні спільності повинні злитись в одне ціле, тобто народи і нації в майбутньому повинні зникнути і створити на своїй базі якесь нове етнічне утворення.

Етнос, як бачимо, формується на основі єдності території та економічного життя, але в процесі історичного розвитку багато етносів втрачають спільність території і частини їх проживають на території інших народів, де формують етнічні групи, які втім зберігають основні ознаки свого етносу.

На відміну від Ю. Бромлея, інший російський соціолог Л. Гумільов є прихильником концепції штучно сконструйованих етносів, згідно якої етноси формуються не завдяки природним чинникам, а завдяки бажанням і волі окремих осіб, осіб з харизматичною вдачею, чий вплив на інших людей важко переоцінити.

Появі етносу, згідно Л. Гумільову передують консорції та субетноси [2, с. 35]. Консорцією він називає групу людей, що об’єднуються схожою долею. До консорцій відносяться гуртки, артілі, секти тощо. Більшість з них розпадаються, проте деякі залишаються і перетворюються у субетнос. Він же, за сприятливих обставин може перетворитися у етнос. Такою сприятливою обставиною Гумільов вважає так званий пасіонарний поштовх.

Що ж це означає?

Свою концепцію Л. Гумільов побудував на ефекті, відкритому біологом В. Вернадським. Сутність його полягає в тому, що всі живі системи (а значить і соціальні системи) поглинають біохімічну енергію, яка надходить з космосу і довкілля. Ідеальний стан системи настає тоді, коли система вбирає стільки біохімічної енергії, скільки необхідно їй для життєзабезпечення.

Надлишок цієї енергії призводить до активізації системи, дефіцит – до згасання її життєвих функцій і розпаду.

Гумільов вважає, що етноси є “живими системами”, оскільки складаються з індивідів – живих організмів. Як і всі “живі системи”, в основі вони енергетичні. Цю форму енергії В. Вернадський назвав біогеохімічною енергією живої речовини біосфери; це енергія, що отримана рослинами шляхом фотосинтезу й потім засвоєна тваринами через їжу. Ця енергія змушує все живе розширюватися шляхом розмноження до можливої межі; Земля не переповнена живим тільки тому, що ця енергія різноспрямована, і одна система живе за рахунок іншої.

Нерівномірність розподілу біогеохімічної енергії живої речовини біосфери за тривалий історичний час повинна була відбитися на поведінці етнічних колективів у різні епохи й у різних регіонах. Якщо двигун подій – енергія, то вона повинна поводитися згідно всім енергетичним законам, тобто переходити в інші форми енергії. Ефект, вироблений варіаціями цієї енергії, проявляється в особливих властивостях характеру окремих людей, яку Л. Гумільов називає пасіонарністю. Пасіонарність (від лат. passion – пристрасть) – це внутрішнє прагнення (усвідомлене або неусвідомлене) до діяльності, спрямованої на досягнення якоїсь мети. Так, усередині VIII ст. до н. е. в Італії навколо Ромула зібралися 500 бродяг, що поклали початок римлянам; так само зібралися сподвижники навколо царя Давида в XI ст. до н. е., а люди “довгої волі” – навколо Чингісхана, барони – навколо Карла Великого тощо. Із цих і подібних до них консорцій поступово виростали спочатку субетноси, потім етноси й, нарешті, суперетноси [2, с. 49].

Більша система може створюватися й існувати тільки за рахунок енергетичного імпульсу, що робить роботу, завдяки якій система внутрішньо розвивається й здатна опиратися катастрофі. Цей ефект енергії Л. Гумільов назвав пасіонарним поштовхом. Відповідно до його спостережень, нові етноси виникають не в монотонних ландшафтах, а на межі ландшафтних регіонів і в зонах етнічних контактів, де неминучий процес етнічного змішання. Механізм цих процесів такий: вибух пасіонарності створює в багатьох індивідів, що живуть на охопленій цим вибухом території, особливий нервово-психічний настрій, що є поведінковою ознакою. Ця ознака пов’язана з підвищеною активністю, але характер її визначається місцевими умовами: ландшафтними, етнокультурними, соціальними, а також силою самого імпульсу. От чому всі етноси оригінальні й неповторні, хоча процеси етногенезу подібні.

Усього Гумільов виділяє дев’ять пасіонарних поштовхів, що охопили Європу, Азію і Африку, починаючи з XVIII ст. до н. е. (єгиптяни, хетти) закінчуючи XIII ст. н. е. (росіяни, литовці, турки-османи).

Таким чином, згідно Л. Гумільову, виникнення, розвиток і активність етносів залежить від пасіонаріїв – осіб, здатних накопичувати значну кількість енергії і які здатні йти до мети всупереч інстинктам. Пасіонарність захоплює лише деяких людей, причому у різній мірі. До відомих пасіонаріїв можна віднести О. Македонського, Юлія Цезаря, князя Володимира, Жанну Д’Арк, Б. Хмельницького, О. Бісмарка, Наполеона, Ю. Пілсудського, В. Леніна та інших видатних осіб, чий вплив на переважну частину своєї етнічної спільноти був вражаючим. Згідно цій же концепції, будь-яка етнічна спільність має декілька періодів свого розвитку. Спочатку кількість пасіонаріїв поступово збільшується, що робить етнічну систему стійкою, збалансованою і сильною – вона стає активною в соціально-політичному, економічному, культурному та інших напрямках суспільного життя. Досягнувши свого максимуму, кількість пасіонаріїв починає зменшуватись, що призводить до деструктивних процесів в середині системи і, врешті, вона розпадається. Потім на основі системи, що розпалась, утворюються нові і цикл розвитку системи починається спочатку. У зв’язку з цим учений виділяє кілька фаз життя етносу, а саме: поштовх, фаза підйому, фаза перегріву, надлам, інерційна фаза, фаза обскурації (затухання), гомеостаз і меморіальна фаза. Проте, окремі етноси, як-от китайці, араби, ведуть своє існування з прадавніх часів, тому що їм вдавалося “дотягнути” до наступного пасіонарного поштовху і попередній цикл, перериваючись, скажімо на фазі гомеостазу, не завершившись, дає можливість розпочатися новому циклу – знову з фази поштовху [2].

Отже, Л. Гумільов, на відміну від Ю. Бромлея, розглядає етнос не як природне утворення, а як соціальний інститут, утворений пасіонаріями. Етноси – утворення, які виникали і виникатимуть на різних стадіях суспільства, тоді як згідно теорії Бромлея вони виникли об’єктивно лише в певний період історії людства і в майбутньому їх формування не передбачається. Проте, і концепція Гумільова зберігає ознаки природного походження етносів. Хоча останні й утворюються пасіонаріями, проте поява самих пасіонаріїв залежить суто від природних факторів – вибухів енергії та її нерівномірного розподілу у живій (у тому числі й соціальній) системі.

Предметом дослідження соціології етносів крім етногенезу є також форма існування етнічних спільностей. За цим критерієм існують дві концепції етнічних спільнот. Одна з них розглядає етноси як реально існуючі групи, за якими можна спостерігати і вивчати їх, інша вважає етноси умовно існуючими групами. Перша концепція була розроблена представниками позитивістського напряму в соціології і отримала назву атомістичного підходу. Сутність його полягає в тому, що він розглядає етноси як утворення, для яких характерні певні ознаки, такі як територія проживання, мова, культура, традиції тощо. До атомістичного підходу належить і марксистська концепція, за якою етнічні спільноти розглядались через сукупність зовнішніх ознак, головною серед яких були економічні зв’язки та відносини. Представником атомістичного підходу були Ю. Бромлей, Е. Сміт, Ю. Семенов.

Багато сучасних соціологів є представниками іншої концепції, яка розглядає етнічні спільності як умовні групи. Так Б. Андерсон вважає, що єдине, що об’єднує представників етносу, це лише усвідомлення ними того, що вони належать до цієї етнічної спільноти. Будь-яка спільнота, більша за село, на думку Б. Андерсона є уявною, тому, що людина може лише уявити, що вона належить до якогось колективу або групи, але не має реального шансу зустрітися хоча б з незначною частиною представників цього колективу.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Соціологія – Вербець В. В. – 16.2. Концептуальні підходи до вивчення етносів