Соціологія – Сірий Є. В. – Тема 9. СОЦІОЛОГІЯ ВИХОВАННЯ
Проблема виховання – одна із найдавніших і вічних соціальних проблем, бо саме воно є суттєвим компонентом культурного розвитку людини, суспільства. Загалом, виховання можна визначити як процес цілеспрямованого та планомірного впливу на людину з боку інших людей, що забезпечує формування особи, її підготовку до суспільного життя, діяльність з передачі новим поколінням суспільно-історичного досвіду.
Виховний процес – всеосяжний і довготривалий. Кожна людина планомірно чи спонтанно бере участь у вихованні оточуючих її людей і водночас сама постійно зазнає впливу їхніх виховних зусиль. Виховання – один з об’єктів вивчення соціології, воно здійснюється з метою: забезпечити, гарантувати процес включення особи в суспільне життя, адже у суспільстві і через нього реалізується мета – формування особи. При цьому важливим є відбір таких засобів і методів, що здатні забезпечити найбільший ефект виховного впливу.
Осмислення форм і змісту виховання є об’єктом таких досліджень, як педагогіка, психологія, філософія та багато інших суміжних дисциплін. Як соціальне явище, процес виховання дедалі частіше стає спеціальним об’єктом дослідження соціологічної науки. Соціологію цікавить соціальний аспект виховання, а саме: як завдяки вихованню людина включається в ті чи інші соціальні групи, займає певні позиції в структурі суспільства, освоює та виконує ті чи інші соціальні ролі та функції у суспільстві. Соціологію у вихованні цікавлять його соціальні характеристики, вплив на цей процес соціального середовища, соціальних інститутів і т. ін.
Соціологія виховання вивчає формування особи як конкретного носія соціальності з певними світоглядними настановами та життєвими спрямуваннями в сукупності взаємовідносин зі складовими соціального середовища (індивіди, групи, інституції, норми, правила, дії тощо). У зв’язку з цим перед даною дисципліною постає завдання – визначити соціальну суть виховання в кількох проекціях.
По-перше, передбачається з’ясування і визначення взаємовідносин та взаємодії соціальних якостей людини, підростаючого покоління, молоді, їх способу життя, тенденцій розвитку основних соціальних процесів, вивчення впливу на них соціальних інституцій загалом, а також вивчення інших факторів, що впливають на формування особистості зокрема. У зв’язку з цим досліджується роль виховання, яку воно відіграє у політичному, соціально-економічному, соціокультурному відтворенні суспільства. Все це дає підстави для створення теоретичної моделі особи, на основі якої стає можливим дослідження закономірностей впливу суспільства на потреби молодого покоління при підготовці до особистого і суспільного життя та їх прогнозування.
Сам термін соціологія виховання вказує на дві науки, що її формують: педагогіку – науку про виховання та навчання людини і соціологію – науку про суспільні явища, процеси, інституції, елементом яких є виховання. Ось чому процес виникнення та формування соціології виховання, соціологічних теорій, що торкаються процесу виховання, слід вбачати в історії розвитку педагогіки.
Одним із засновників соціальної педагогіки був швейцарський вчений-реформатор І. Песталоцці (XVII-XVIII ст.). У своїх наукових поглядах він відстоював думку про взаємодію навчально-виховного процесу в школах з позашкільним життям дітей.
Про взаємозв’язок виховання із соціальним середовищем, суспільним устроєм писали і Р. Оуен, Ш. Фур’є. Одним із засновників соціології виховання був і відомий французький соціолог Е. Дюркгейм, який у своїх працях вказував на практичну спрямованість виховання як форми перетворення суспільства, прагнення його змінити.
Соціологічні проблеми виховання в американській соціології розглядалися в контексті зв’язку психологічних та соціологічних досліджень. Ряд американських філософів у своїх працях, з точки зору процесів глобалізації, торкався проблем формування молоді, суспільства (А. Адорно, Г. Маркузе).
У США, європейських країнах і в країнах СНД ведуться досить значні дослідження у системі соціального аспекту виховання. Причин для цього – більш ніж достатньо.
Перша причина – це глобальне домінування модусу раціоналізації і споживання в усіх проявах культури суспільств. І що стосується нашого суспільства та країн СНД, то з радикальними соціально-політичними та соціально-економічними змінами суттєво похитнулися устої культури і виховання. Більшість верств населення (за віковими параметрами) не готова була до тих змін, що відбулися 10-12 років тому. Система старих устоїв була зламана, а нова – ще й досі не сформована. Її формування – довготривалий процес, і дуже важливо не випустити з-під контролю проявів негативних для суспільства форм поведінки, діяльності, світогляду тощо.
Суть виховання особи – це врахування її взаємодії з об’єктивними конкретно-історичними умовами і соціальними інститутами, що здійснюють цілеспрямований вплив на особу.
Виховання має всі ознаки соціальних відносин. Перш за все, це і засвоєння соціальних норм і цінностей, зразків поведінки для збереження і функціонування суспільних відносин. Це і система соціального контролю, завдяки якій поведінка індивіда, груп приводиться у відповідність до визначених зразків діяльності і критеріїв цінностей. Виховання, як соціальний інститут, являє собою систему закладів (навчальних, організаційних, виховних), в яких відповідним особам надано повноваження для виконання функцій організації виховного процесу і регулювання поведінки людей, груп.
У вихованні (соціалізації) людини беруть активну участь різноманітні соціальні інститути – починаючи від дитячих дошкільних закладів – до навчальних, трудових колективів залежно від того, де навчається, працює людина. Проте особливий вплив, уже з перших кроків дитини, справляє сім’я, де, власне, і починається її соціалізація, закладається основа моральності. Тому сім’я, батьки несуть особливу відповідальність за виховання підростаючого покоління.
Сім’я, освіта, а також школа продукують систему способів, форм виховної діяльності, норм поведінки вихователів, колективів, інституцій, засобів соціального контролю і систем цінностей. Саме завдяки цим виховним “продуцентам” встановлюють допустимі рамки взаємовідносин у суспільстві. В ранньому дитинстві у людини формуються елементарні знання про моральну культуру, правила поведінки в суспільстві, котрі в подальшому визначатимуть її морально-ціннісну цілісність. Отже, сім’я закладає фундамент особистості, а її остаточне формування здійснює школа.
Школа, належна організація навчально-виховного процесу, який мають здійснювати кваліфіковані спеціалісти, – основний базовий компонент (інститут) в системі виховання й освіти.
Отже, виховання людини здійснюється в процесі її соціалізації, котра розпочинається і відбувається в соціальному мікросередовищі – в сім’ї, дошкільній дитячій установі, школі, студентському чи трудовому колективах.
Одним з найпродуктивніших способів виховання вважається і самовиховання особи. Це – процес формування самого себе.
Складовими структури системи, які спрямовуються державно-суспільною системою виховання, є його різновиди, а саме: політичне, трудове, моральне, екологічне, релігійне, фізичне, інформаційно-пізнавальне та ін. У своїй сукупності, за ступенем впливу, вони формують індивідуальність, забезпечують соціальну потенційність людини.
Рис. 1
Поняття, що становлять суть “педагогічного трикутника” (виховання – навчання – освіта), за своїм змістом і метою – нерозривні, взаємопроникливі, є обов’язковими компонентами педагогічної системи (див. рис. 1).
Контрольні запитання:
1. Предмет вивчення соціології виховання.
2. Сім’я і школа як базові компоненти виховного процесу.
Рекомендована література (до теми 9):
Аза Л. А. Воспитание как философско-социологическая проблема. – К., 1993.
Гурова Р. Г. Социологические проблемы воспитания. – М., 1981. Кухтевич Т. Н. Социология воспитания. Уч. пос. – М.: Изд-во МГУ, 1989. Лукашевич Н. П. Социология воспитания. Краткий курс леций. – К.: МАУП, 1996.
Спеціальні та галузеві соціології I За ред. Пилипенка В. Є – К.: Вища освіта, 2003.
Харчев А. Г. Социология воспитания. – М., 1990.
(2 votes, average: 4,50 out of 5)