Політологія: наука про політику – Горлач М. І. – Воєнна доктрина держави
Воєнна політика реалізується з допомогою певних функцій: світоглядної, методологічної, виховної, організаційної, мобілізаційної, координаційної, прогностичної, планово-аналітичної.
Світоглядна функція воєнної політики держави допускає формування у громадян, воїнів уявлення про політичну систему суспільства, його цінності, які необхідно охороняти і захищати, сприяє генеруванню ідей, поглядів, програмних і доктринальних настанов, якими керуються суб’єкти воєнної політики. Снуючі в суспільстві воєнно-політичні погляди відображаються в Конституції, правових актах і військових документах. Явна їх недооцінка, слабка наукова розробка і догматична застиглість можуть негативно відбитися на загальнонаціональній безпеці країни.
Методологічна функція воєнної політики полягає в забезпеченні правильного наукового розуміння оборонних завдань держави громадськими і військовими керівниками, всіма військовослужбовцями і громадянами країни.
Виховна функція воєнної політики передбачає формування і закріплення ідейних переконань воїнів, їх відданості тому суспільству, які захищають, життєву активність і високі морально-бойові якості.
Організаційно-мобілізаційна і координаційна функції воєнної політики тісно переплітаються і реалізують мету управління всією сферою оборони держави для її захисту, координують діяльність всіх гілок влади держави в різноманітних ситуаціях, мирних Або воєнних.
Прогностична і планово-аналітична функції виконують роль оцінки воєнно-політичної обстановки в різноманітних геополіти-чних сферах, тимчасові масштаби, підводить під воєнно-політичну концепцію і воєнну доктрину держави відповідну інформаційну і аналітичну базу, дає можливість передбачати перспективу розвитку воєнно-політичних подій.
Організаційно-управлінська функція, по суті, перетворює в життя прогнози і аналітичні результати досліджень у воєнно-політичну практику. З її допомогою втілюється діяльність органів воєнно-політичного управління з реалізації концепції безпеки країни, воєнної доктрини держави.
Воєнна доктрина держави
Воєнна політика знаходить концентроване відображення у воєнній доктрині держави. Воєнна доктрина держави – це прийнята в державі на певний період система поглядів на мету, характер можливої війни, на підготовку до неї країни і збройних сил, засоби ведення воєнних дій. В “Законі України про оборону України” відзначається, що воєнна доктрина України визначається принципом оборонної достатності в будівництві Збройних Сил України і грунтується на тому, що Україна: Не визнає війну як засіб вирішення міжнародних проблем; прагне до нейтралітету і дотримання неядерних принципів: не приймати, не виробляти і не нагромаджувати ядерної зброї; не має територіальних претензій ані до жодної держави і не бачить ані в жодному народі образу ворога; ніколи першою не почне бойових дій проти будь-якої країни, якщо не стане сама об’єктом агресії.
Воєнна доктрина України має оборонний характер. Україна виходить з того, що не є потенційним супротивником будь-якої конкретної держави. Воєнна доктрина України включає, поперше, воєнно-політичні аспекти; по-друге, воєнно-технічні аспекти; по-третє, воєнно-економічні аспекти.
Основні воєнно-політичні аспекти воєнної доктрини України полягають в тому, що Україна не має територіальних претензій ані до жодної держави і не визнає їх стосовно до себе; строго дотримується принципу недоторканості існуючих кордонів; поважає державний суверенітет і політичну незалежність інших держав; сприяє паритетному і збалансованому скороченню всіх видів збройних сил; стоїть за вирішення міждержавних суперечностей тільки політичними засобами; будує свої відносини з іншими державами при взаємному врахуванні всіх питань національної безпеки країн; забороняє використовувати свої збройні сили для реалізації політичної мети на своїй території; виступає проти розміщення іноземних військ на своїй території і на територіях інших держав без їх згоди; виключає своє одностороннє повне роззброєння.
Стратегічною метою України в сфері оборони є захист її державного суверенітету і політичної незалежності, збереження територіальної цілісності і недоторканості кордонів.
Проблеми воєнної політики держав тісно взаємозв’ язані з питаннями їх зовнішньої та внутрішньої політики, економіки, технологічної безпеки, культури та освіти. Нові умови для проведення воєнної політики виникли між колишніми союзними республіками – державами Співдружності. Свій суверенітет незалежні держави Співдружності зв’ язують з наявністю власних збройних сил. Поки що, на жаль, ще до кінця не сформульована концепція воєнно-політичних відносин між всіма країнами Співдружності Незалежних Держав (не всі згодні створити новий оборонний союз; не всі країни, в тому числі і Україна, згодні підписати єдиний документ з військово-політичного співробітництва та ін.).
Нова політика проводиться в умовах, коли у держав колишнього Союзу немає союзників, немає єдиного оборонного союзу, а НАТО продовжує існувати, планує прийняти в свої ряди нових членів (насамперед, Угорщину, Чехію і Словаччину, Польщу, держави Прибалтики, Болгарію і Румунію). кнуюча в сучасних умовах воєнно-політична обстановка в світі показує, що розширення НАТО на Схід має свої плюси і мінуси для України: По-перше, розширення зон стабільності і нормалізації ситуації в Європі, що відповідає національним інтересам України; по-друге, виникає можливість отримання додаткових гарантій безпеки з боку НАТО; По-третє, встановлення більш близьких відносин України з Західною Європою в політичній і економічній сферах.
Але необхідно подолати явні недоліки. Адже розширення НАТО в такому вигляді, як пропонується, навряд чи підвищить рівень безпеки України. Поки не будуть урегульовані відносини між НАТО і Росією, Україна може виявитися в оточенні двох протиборствуючих сил: НАТО – з Заходу і Півдня, Росія – з і Сходу і Півночі. Розширення НАТО може привести в майбутньому до поділу Європи на два табори, але вже в нових кордонах і сферах впливу. Політичні кола України виступають проти входження України в оборонний Союз Співдружності незалежних держав. Концепція розширення НАТО на Центральну Європу до кордонів України може бути прийнята і Україною, але в тому разі, якщо НАТО погодиться підписати договір про ненапад. У договорі повинні бути чітко сформульовані гарантії територіальної цілісності і незалежності України, виключення можливості розміщувати ядерну зброю на території потенційних членів НАТО. Політика України спрямована на розширення та зміцнення співробітництва із Заходом та Сходом. Співробітництво має бути різноманітним: від повномасштабного політичного договору з Росією до тісного економічного і воєнно-технічного співробітництва з країнами Заходу. Природно, розширення НАТО на Схід може привести до виникнення нових тенденцій у поділі в Європі. Проблема забезпечення Україні надійних гарантій безпеки до кінця не вирішена. Ані Росію, ані США не можна розглядати як потенційних супротивників України. Розширення воєнно-технічного співробітництва із Заходом і Сходом спрямоване на підвищення боєздатності власних Збройних Сил України.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)