Політична економія – Ніколенко Ю. В. – § 1. ВИНИКНЕННЯ І ПРИРОДА ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
§ 1. ВИНИКНЕННЯ І ПРИРОДА ЕКОНОМІЧНИХ СИСТЕМ
Економічна система
Соціальну систему можна визначити як високоорганізовану цілісність людей (особистостей), їх соціальних груп, що об’єднані різноманітними зв’язками і взаємовідносинами в процесі створення матеріальних і духовних благ.
Фундамент соціальної системи складає Економічна система. Її елементами (складовими) виступають:
O продуктивні сили;
O техніко-економічні та організаційно-економічні відносини;
O відносини власності;
O господарський механізм.
Конкретна історична форма власності і сукупність економічних відносин, які відповідають даним продуктивним силам і взаємодіють з ними, розвиваються на основі дії об’єктивних економічних законів. Такі взаємозв’язки визначають сутність економічної системи.
Структурні елементи, що формують різноманітні економічні системи, неоднорідні за своїм змістом. Вони поєднують у собі загальні та специфічні основні та похідні, нові, що народжуються, та відмираючі старі економічні форми (або господарські елементи). Наприклад, в Україні та інших постсоціалістичних республіках директивне планування замінюється так званим індикативним (тобто рекомендуючим) плануванням.
Слід підкреслити, що в нових ринкових умовах структурні елементи економічної системи характеризуються більшим динамізмом, рухомістю, гнучкістю і, в той же час, суперечливістю розвитку.
Економічна система включає різні сфери функціонування, різні рівні господарювання її суб’єктів. Сучасна економічна система не є сукупністю індивідуальних господарств одного рівня, а складною субординованою системою кількох рівнів, що взаємодіють. У вітчизняних економічних виданнях рівні економічної системи та їхні основні суб’єкти визначають так:
На цьому рівні до суб’єктів відносять: а) міжнародні та міждержавні фінансово-економічні інституції (Світовий банк – СБ; Міжнародний валютний фонд – МВФ; Європейський банк реконструкції і розвитку – ЄБРР і ін.); б) транснаціональні корпорації (ТНК); фінансово-промислові групи (ФПГ); світові підприємницькі структури (СПС).
До суб’єктів макроекономічного рівня відносять:
А) суспільно-державні економічні інституції;
Б) територіально-регіональні галузеві об’єднання;
В) вільні економічні зони;
Г) територіально-виробничі комплекси.
Суб’єктами цього рівня є: а) інфраструктурні інституції окремих ринків; б) банківські, біржові, податкові та інші установи і об’єднання.
Суб’єктами базового мікроекономічного рівня виступають підприємства, фірми, організації, установи; сім’ї, домашні господарства.
Взаємозв’язок, взаємодія та взаємодоповнення економічних рівнів є запорукою стійкості, динамічності та ефективності системи. Економічна система має бути мобільною, комплексно та своєчасно реагувати на зміни навколишнього господарського середовища.
Центральне місце в економічній системі належить людині, як основній продуктивній силі суспільства. В той же час їй доводиться мати справу з організацією виробництва. З останнім пов’язане поняття Технологічного способу виробництва, що відображає поєднання засобів праці з організацією виробництва.
Перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого відбувається завдяки якісним змінам у характері засобів праці, прогресу науки і техніки. У відповідності з трьома етапами розвитку техніки розрізняють технологічні способи виробництва, які грунтуються на:
I. ручній праці – початок XVI – кінець XVIII ст.;
II. на машинній праці – початок XIX ст., коли відбулася промислова революція, і до середини 50-х років XX ст.;
III. На автоматизованій праці – розпочався наприкінці 50-х років XX ст. у зв’язку з розгортанням науково-технічної революції. З середини 70-х років НТР вступила в новий етап свого розвитку, який зв’язаний з електронізацією матеріального виробництва та надання послуг та обігу.
З кінця XX ст. у найбільш розвинутих країнах світу все більшу роль відіграє інформація. Вона веде до появи нового типу суспільства – Інформаційного.
Інформаційне суспільство являє собою найбільш розвинуту епоху людської цивілізації, яка настає в результаті
– інформаційно-комп’ютерної революції і грунтується на інформаційній технології;
– автоматизації і роботизації усіх сфер і галузей економіки і управління;
– створення єдиної новітньої інтегрованої системи зв’язку, яка надає кожній людині (що закріплюється законодавством) необхідну інформацію й знання і обумовлює радикальні зміни у всій системі суспільних відносин (економічних, політичних, правових, духовних). Це забезпечує найбільший прогрес і свободу особистості, можливість її самореалізації. У найбільш розвинутих країнах світу Інформаційне суспільство виникло в середині 80-хроків і до кінця XX ст. пройшло перший етап свого розвитку.
Складову основу інформаційного суспільства становить Інноваційно-інформаційна економіка, До якої мають перейти передові держави світу в трансформаційний період XXI століття.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)