Педагогіка у запитаннях і відповідях – Кузьмінський А. І. – 16.12. У чому сутність правового виховання?
Людина є невід’ємною частиною природи. її життєдіяльність повною мірою залежить від благополуччя природного середовища. Проте XX ст. характеризувалося різкими порушеннями рівноваги природного середовища. Це зумовлено передусім некерованим вибухом науково-технічної революції. Дивно, але комахи, земноводні, звірі та інші живі істоти не руйнують природного середовища, “розумно” ставляться до використання багатств природи (повітря, флори й фауни). На жаль, homo sapiens з неймовірним варварством ставиться до дарів природи.
При вході в один із зоопарків США висить дзеркало, а під ним застерігаючий напис: “Подивись у дзеркало! Ти побачиш у ньому найбільш шкідливе створіння на Землі – людину. Вона знищує те, що не створювала сама – річки, ліси, звірів і птахів. У нашому зоопарку живуть ті представники фауни, які поки що збереглись на Землі, хоча багато з них уже занесені до Червоної книги. Подумай про це, людино. І зупинись!”
Щороку із планети виймається понад 100 млрд т сировини, з них лише 1-3 % йде на виготовлення корисних речей, а 97- 99 % – у відходи, які отруюють природу. Вчені-екологи вимальовують сумну картину на початок третього тисячоліття: якщо процеси руйнації природного середовища не зупинити – почнуться перші кроки природної катастрофи. Виявилось, що індустріальна цивілізація – це цивілізація-хижак, яка поїдає себе і планету.
Отже, у сфері морального виховання постає нова проблема – екологічного виховання людини.
Екологія (від гр. eikos – оселя + логія) – розділ біології, який вивчає стосунки тварин, рослин, мікроорганізмів, людини між собою і з навколишнім природним середовищем. В останні десятиріччя почала розвиватись соціальна екологія, яка займається питаннями стосунків людини з природним середовищем у всій його різноманітності.
Екологічне виховання передбачає оволодіння людиною знаннями в царині екології та формування в неї моральної відмові дальності за збереження природного довкілля і розумного співіснування з ним.
Система екологічного виховання не може бути лише відрізком у житті людини, адже це невід’ємна частина її культу* ри. Тому впродовж всього життя має відбуватися процес становлення й удосконалення культури життя людини в природному середовищі, аби дотримуватися рівноваги та науково доцільних вимог симбіозу.
Основні напрями екологічного виховання – це система життєдіяльності сім’ї, виховний вплив дитячих дошкільних виховних закладів, діяльність загальноосвітньої школи та позашкільних виховних закладів, навчання у професійних освітніх закладах, професійна діяльність людини, вплив засобів масової інформації тощо.
У процесі екологічного виховання можна застосовувати різні форми: екскурсії, бесіди, ігри, уроки, практичну природоохоронну діяльність, конференції, диспути, колективні творчі справи та ін.
Для формування екологічної культури педагоги використовують різні засоби: усну народну творчість, природне середовище, кінофільми, науково-популярну літературу, телевізійні програми та ін.
16.12. У чому сутність правового виховання?
У ст. 1 Конституції України визначено, що Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова, держава. Це зобов’язує кожного громадянина країни володіти високою правовою культурою. Римський політичний діяч Марк Тулій Ціцерон (106-43 рр. до н. е.) говорив: “Треба бути рабом закону, аби залишатися вільним”. Нагальна потреба широкого правового виховання громадян зумовлена зростанням творчої, організуючої, координуючої ролі права в соціальному, політичному й економічному розвитку суспільства.
Метою правового виховання є формування у громадян високої правової культури, яка передбачає свідоме ставлення до своїх прав і обов’язків, глибоку повагу до законів і правил людського співжиття, готовність дотримуватися й сумлінно виконувати визначені вимоги, які виражають волю й інтереси народу.
Основні завдання правового виховання школярів такі: 1)формування правової свідомості, якає головним чинником, що визначає особливості поведінки особистості. Процес формування свідомості досить тривалий і складний. Вона формується на основі правових знань, поглядів, уявлень, почуттів, переконань;
2) вироблення у вихованців умінь, навичок, звичок поведінки відповідно до правових норм. A. C. Макаренко, говорячи про важливість формування в особистості свідомої дисципліни, писав: “Наше завдання не тільки виховувати в собі правильне, розумне ставлення до питань поведінки, але ще й виховувати правильні звички, тобто такі звички, коли б ми робили правильно зовсім не тому, що сіли і подумали, а тому” що інакше ми не можемо, тому, що ми так звикли. І виховання цих звичок – значно важча справа, ніж виховання свідомості”1;
3) формування у вихованців активної позиції у правовій сфері, що має проявлятись у нетерпимому ставленні до правопорушень, прагненні боротися з цим явищем;
4) подолання у правовій свідомості вихованців помилкових поглядів і переконань, які сформувалися раніше в негативному середовищі. Це вже сфера діяльності, пов’язана з перевихованням.
Зміст правового виховання визначається особливостями права як регулятивного явища, що охоплює господарські, адміністративні, сімейно-шлюбні, природоохоронні й інші суспільні відносини. Провідне місце у змісті правового виховання займає Конституція України, основні положення якої реалізуються в інших законодавчих актах: адміністративному, трудовому, цивільному, кримінальному, шлюбно-сімейному праві.
Людина ознайомлюється з правовими нормами в системі сімейного життя і засвоює їх у процесі навчання в школі, професійних освітніх закладах та в ході соціально-професійної діяльності. У системі правового виховання широко використовують такі форми, як бесіди на правові теми, уроки з правовою тематикою, правові інформації, лекції, диспути, конференції, кінолекторії, вечори запитань і відповідей, зустрічі з працівниками правової сфери діяльності, гурткову роботу, рольові ігри тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)