Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах європейських тоталітарних режимів і розпад СРСР
Кінець біполярності світу. В умовах загострення міжнародних відносин на початку 80-х рр., втягування двох наддержав у новий виток гонки озброєнь усе частіше проявлялося економічне і політичне послаблення СРСР і всього “соціалістичного табору”. Якщо для США здійснення вартісних військових програм із використанням найновіших технологій загрожувало певними ускладненнями у виробництві, то для СРСР їх виконання було просто непосильним через економічне відставання від країн Заходу.
Прояви економічної і політичної кризи в СРСР й інших комуністичних країнах на початку 80-х рр. ставали все більш очевидними. Непомірні затрати на військове виробництво, війна в Афганістані, надання “безкорисної інтернаціональної” технічної допомоги зарубіжним марксистським режимам до краю виснажували радянську економіку. Нездатність економіки СРСР та інших країн “соціалістичного табору” забезпечити жителів предметами Першої необхідності, збільшення розриву в рівнях життя громадян країн двох систем викликало загальне незадоволення політикою комуністичних урядів. Дисидентські рухи в СРСР та в інших країнах Центрально-Східної Європи свідчили про наростання політичної кризи, яка з особливою силою проявилася в Польщі, де в 1981 р. було запроваджено військовий стан. Дезінтеграційні процеси в “соціалістичному таборі”, які розпочалися ще в роки розрядки, набували більш явних форм.
На тлі тривожних симптомів щодо майбутнього розвитку соціалістичної системи загострилася криза в міжнародному комуністичному русі. У такій ситуації Кремль змушений був піти на відновлення переговорного процесу з країнами Заходу для відвернення виснажливої гонки озброєнь та уникнення нових загрозливих ускладнень в економіці. Помітні зрушення в цьому напрямку відбулися зі зміною у 1985 р. радянського керівництва, яке оголосило про перебудову соціалістичного суспільства на основі нового політичного мислення. Долаючи опір “старої гвардії”, що перебувала в полоні застарілих догм, Михайло Горбачов і його однодумці намагалися реформувати радянські економічні та політичні структури, позбутися крайнощів командно-адміністративної системи і будувати соціалізм із врахуванням загальновизнаних у світі цінностей та досягнень науково-технічної революції. Ядром нового політичного мислення було визнання “пріоритету загальнолюдських цінностей”. Відмовившись від абсолютизації “класового підходу” при вирішенні внутрішніх і зовнішньополітичних проблем, враховуючи глобальні небезпеки кінця XX ст. для існування людства, М. Горбачов, на Нараді партій і рухів у Москві у 1987 р. зробив принципово важливий висновок: Вже не можна розглядати світовий розвиток з точки зору лише боротьби двох протилежних соціальних систем”.
Проголошення “перебудови” і “нового політичного мислення” значною мірою позначилося на оновленні основних принципів зовнішньої політики СРСР і його союзників. Однак нові підходи у міжнародних відносинах із недовірою сприйняли на Заході, вважаючи їх черговою дипломатичною хитрістю. Уроки минулого свідчили, що співробітництво у роки Другої світової війни між СРСР і країнами Заходу завершилося встановленням контролю над країнами Центрально-Східної Європи, а політична розрядка – вторгненням у Афганістан. Після десятиліть “холодної війни”, яка лише короткочасно змінювалася “відлигами”, і недовіри, породженої взаємною підступністю під час протиборства двох систем, Москві необхідно було зробити перші кроки, щоб переконати партнерів у серйозності стосовно намірів роззброєння і спільної розбудови нових міжнародних відносин. Такі кроки були зроблені. У перший рік перебудови 12 березня 1985 р. у Женеві відновилися радянсько-американські переговори з комплексу питань, що стосувалися ядерного і космічного роззброєння. 7 квітня 1985 р. СРСР зупинив подальше розгортання ракет середньої дальності, а 29 липня оголосив про запровадження мораторію на ядерні випробування до 1 січня 1986 р., закликаючи США наслідувати його приклад.
Під час візиту до Франції у жовтні 1985 р. М. Горбачов запропонував США скоротити на 50 % ядерні озброєння, здатні досягати території обох держав. Він також оголосив про готовність СРСР досягти окремої угоди з Францією і Великою Британією щодо скорочення ядерних ракет середньої дальності.
Важливим етапом у переговорах про скорочення ядерної зброї був радянсько-американський саміт у Женеві 19-21 листопада 1985 р., на якому обидві сторони вивчали пропозиції про ядерне і загальне озброєння на найближчі роки.
У січні 1986 р. М. Горбачов запропонував довготермінову програму повної ліквідації ядерної зброї у всьому світі до 2000 р. Країни Заходу поставилися до неї скептично. Незважаючи на окремі прояви рецидивів радянської політики минулих десятиліть, крига недовіри між Сходом і Заходом почала поволі скресати. Перших реальних результатів у переговорах про ядерне роззброєння було досягнуто під час зустрічі Р. Рейгана і М. Горбачова в Рейк’явіку 11 – 12 жовтня 1986 р. Лідери двох країн погодилися вести переговори про скорочення ядерних ракет середнього радіусу дії на основі “нульового” варіанту, тобто досягнення домовленості в найближчий час про знищення усіх радянських і американських ракет цього типу в Європі. Сторони також домовилися скоротити через п’ять років на 50 % стратегічні сили СРСР і США та взяли взаємні зобов’язання не виходити з Договору ПРО впродовж 10 років.
На переговорах у Женеві така домовленість між двома країнами була конкретизована: поряд із п’ятдесятивідсотковим скороченням міжконтинентальних балістичних ракет визначено загальну кількість носіїв стратегічної зброї для кожної зі сторін – до 1600 одиниць, а число ядерних боєзарядів – до 6000 одиниць.
Опрацьовані в Женеві домовленості лягли в основу переговорів, які велися на найвищому рівні у травні – червні 1987 р. у Москві та у грудні цього ж року у Вашингтоні. Саме під час цих переговорів 12 грудня 1987 р. було підписано американо-радянський договір про ліквідацію ракет середнього радіусу та ракет меншої дальності (РСД і РМД) і низку документів, що передбачали взаємні інспекції в процесі їх реалізації. На загал, СРСР повинен був знищити 826 ракет середнього радіусу дії та 926 одиниць меншої дальності; США – відповідно 689 і 170 одиниць. Дві наддержави також зобов’язувалися не виробляти нових РСД і РМД, не проводити їх випробування і не продукувати пускових установок для обох типів ракет.
Для сприяння у виконанні договору була створена Спеціальна контрольна комісія. Кожна із сторін мала право проводити впродовж 13 років інспекції на місцях ліквідації ракет. Цей договір є безстроковим: він став першим міжнародним документом, що передбачав повну ліквідацію двох класів стратегічних озброєнь.
Згідно з рішенням Стокгольмської конференції, яка розпочалася у січні 1986 р., було вирішено застосовувати заходи взаємного контролю, що стали поворотним пунктом у забезпеченні надійності процесу роззброєння і зміцнення взаємної довіри. Здійснення конкретних заходів ядерного роззброєння, після підписання договору у Вашингтоні, і розвиток системи взаємного контролю підштовхнув до переговорів країни НАТО і ОВД щодо скорочення звичайних видів зброї.
Радянський Союз, визнавши існування дисбалансу в озброєннях двох блоків, погодився на проведення переговорів, які розпочалися у Відні 9 березня 1989 р. Вони проводилися в рамках НБСЄ, але участь у них брали лише 23 держави: малі країни Європи не були залучені до переговорного процесу. Віденські переговори завершилися в листопаді 1990 р. підписанням “Договору про звичайні збройні сили в Європі”, який істотно знизив рівень протистояння на Європейському континенті. Згідно з цим договором держави Сходу і Заходу зобов’язувалися впродовж сорока місяців скоротити свої збройні сили до певних сумарних максимумів: 20 тис. танків, 30 тис. бронемашин, 20 тис. артсистем, 63 тис. бойових літаків, 2 тис. гелікоптерів для кожної зі сторін. Договір визначав також максимальну кількість видів зброї для окремих держав кожного блоку: жодна з них не мала права на більш, ніж третину від визначених сумарних квот на кожен вид озброєння. Країни ОВД повинні були знищити приблизно в дев’ять разів більше одиниць озброєнь, ніж держави НАТО. Докорінні зміни, що відбулися в Європі на початку 90-х рр., не зупинили реалізації Договору, хоча окремі його пункти пізніше були уточнені.
Після 1985 р. було розблоковано також переговори щодо заборони хімічної зброї, яка внаслідок удосконалень фактично перетворилася у зброю масового знищення. Під час Вашингтонської зустрічі на найвищому рівні 30 травня – 5 червня 1990 р. укладено Угоду про ліквідацію впродовж 12 років 80 % запасів хімічної зброї обох країн та про відмову в майбутньому виробляти хімічну зброю. Угода двох наддержав була доповнена в ООН “Конвенцією про заборону розробки, виробництва і накопичення зброї і знищення її запасів”, яка з 1993 р. була відкрита для підписання усіма державами. Конвенція проголошувала саме знищення запасів зброї, а не їх обмеження чи скорочення.
Переговорний процес із СРСР охопив і найболючіші питання. Зазнавши поразки у війні з моджахедами, Радянський Союз змушений був піти на переговори, і в травні 1988 р. у Женеві було підписано угоду з Афганістаном, Пакистаном і США про виведення радянських військ із Афганістану, яке завершилося 15 лютого 1989 р.
Перебудова в Радянському Союзі на основі “нового політичного мислення”, зміни у проведенні його зовнішньополітичного курсу активізували опозиційні сили в інших соціалістичних країнах. Вони вимагали перегляду державної політики і кадрових змін. Із середини 80-х рр. в більщості країн Центрально-Східної Європи спостерігається перехід до відкритої критики комуністичного ладу і державного керівництва, зростання числа громадських організацій і демократичних рухів. Кризові явища охопили і правлячі комуністичні партії. Масовий вихід громадян із правлячих партій у 1988 – 1989 рр. став типовим явищем. Намагання керівників комуністичних партій і урядів “навести порядок” жорсткими методами лише загострювали ситуацію.
Щоби розрядити політичну ситуацію в Польщі та Угорщині, комуністичні уряди перейшли до діалогу з опозицією. У Варшаві в лютому 1989 р. уряд організував “круглий стіл” за участю керівників “Солідарності” і представників Католицької Церкви для переговорів із метою пошуку шляхів виходу з економічної і політичної кризи. Прийняте компромісне рішення передбачало проведення вільних виборів до сейму, в результаті яких у законодавчому органі виникла сильна опозиція до виконавчої влади, з якої незабаром комуністи були витіснені. У грудні 1990 р. лідер “Солідарності” Лєх Валенса отримав перемогу на президентських виборах і замінив комуніста Войцеха Ярузельського.
В Угорщині, де і раніше уряд проявляв відносну толерантність до проявів опозиції, в господарстві якої ще з 70-х рр. практикувалися елементи ринкової економіки, зміна комуністів опозиціонерами у політичній владі відбулася без гострих проявів протистояння, шляхом вільних виборів. У жовтні 1989 р. правлячу Угорську соціалістичну робітничу партію було перейменовано на Соціалістичну угорську партію, а саму Угорську Народну Республіку – на Республіку Угорщина. Такі зміни свідчили про остаточну відмову від командної економіки та приналежності до “соціалістичного табору”.
У Чехословаччині радикальні зміни супроводжувалися масовими студентськими демонстраціями, під тиском яких комуністи змушені були вийти з уряду. На червневих виборах 1990 р. президентом республіки було обрано лідера опозиції Вацлава Гавела.
Зміни в політичному керівництві Болгарії відбувалися повільніше: тут комуністи зуміли швидше пристосуватися до назріваючих змін і ще тривалий час утримували значну кількість голосів виборців. Наприкінці 1989 р. з болгарської конституції було вилучено статтю про керівну роль комуністичної партії, яку було перейменовано в Соціалістичну. Лише в жовтні 1991 р. опозиційний “Союз демократичних сил” здобув більшість на виборах і розпочав реформи.
У Східній Німеччині опозиційний рух проти комуністичної диктатури переріс у об’єднавчий процес, який був підтриманий урядом ФРН і його союзниками з НАТО. У жовтні 1989 р. в НДР різко загострилася політична ситуація. За короткий період понад 100 тис. східних німців через Угорщину і Чехословаччину, які відкрили свої кордони, емігрували у країни Західної Європи. Наказ комуністичної влади стріляти у тих, хто намагається самовільно перебратися через Берлінський мур до ФРН, викликав масові протести і демонстрації по всій країні. Під тиском обставин голова правлячого режиму в НДР Еріх Гонеккер змушений був піти у відставку. Нове керівництво правлячої Соціалістичної єдиної партії Німеччини змушене було ліквідувати кордон між Східним і Західним Берліном. Впродовж однієї ночі, з 8 на 9 листопада 1989 р., Берлінський мур – символ розколу Німеччини і всієї Європи з 1961 р. – був зруйнований населенням обох частин міста Невдовзі в НДР було проведено вільні багатопартійні вибори, в результаті яких комуністи втратили свою монополію на владу.
Такі обставини актуалізували питання про возз’єднання Німеччини. Уряд ФРН активізував переговорний процес із союзниками та СРСР, запропонувавши радянському керівництву перспективу широких домовленостей, фінансову допомогу й гарантії взаємної безпеки. Одночасно канцлер ФРН Г. Коль оприлюднив план із десяти пунктів, у якому пропонував двом німецьким державам створити “конфедеративні структури з метою утворення федерації”. Такі дії уряду ФРН викликали, попервах, гостру реакцію радянського керівництва й навіть певні підозри у Великої Британії і Франції, які остерігалися відродження великої німецької держави й обережно поставилися до самої ідеї об’єднання та спроб прискорити об’єднавчий процес.
Переконавшись у неможливості протистояти німецькому об’єднавчому рухові і не бажаючи конфронтації з країнами Заходу, радянське керівництво погодилося на ведення переговорів зацікавлених країн за формулою “4 + 2” (чотири держави-переможниці – США, СРСР, Велика Британія, Франція і дві німецькі держави). У зв’язку з тим, що представники НДР одразу підтримали своїх західних співвітчизників, то переговори звелися до формули “5 + Г. Радянський Союз, опинившись в ізоляції, змушений був піти на поступки. Його вимога вилучити об’єднану Німеччину з НАТО і перетворити її у нейтральну країну була відхилена, однак досягнуто згоди суттєво скоротити німецькі збройні сили. ФРН зобов’язувалася не розміщувати у Східній Німеччині збройні формування НАТО і надати СРСР фінансову допомогу у передислокації радянських військ і розбудові житла на території Росії для сімей військовослужбовців. З жовтня 1990 р. у Берліні було оголошено про об’єднання Німеччини, що означало остаточний удар по Ялтинсько-Потедамській системі розподілу Європи.
У Румунії процес політичних змін супроводжувався значним загостренням внутрішньополітичної ситуації і кривавими розправами над опозиційними і національними силами. У грудні 1989 р. внаслідок повстання комуністичний режим Н. Чаушеску було повалено, а його разом з дружиною заарештовано і страчено.
Падіння влади комуністів в Югославії ускладнилося внаслідок протистояння Белграда національним опозиційним силам в окремих республіках і затягнулося на наступні декілька років.
Угоди між СРСР і країнами Заходу другої половини 80-х рр., розширення кола демократичних держав у Європі мали суттєвий вплив на розвиток міжнародних відносин. Розбудова системи міжнародного контролю за виконанням підписаних договорів стала запорукою у забезпеченні процесу роззброєння, сприяла зростанню взаємного довір’я і в кінцевому підсумку призвела до закінчення “холодної війни”. У міждержавних відносинах розпочалися радикальні зміни, що переросли у перебудову світового порядку.
Related posts:
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Міжнародні відносини після краху європейських тоталітарних режимів і розпаду СРСР Одночасно з крахом тоталітарних режимів у країнах Центрально-Східної Європи посилювалась економічна і політична криза в СРСР, що супроводжувалися активізацією національно-визвольних рухів. Найактивнішими були новоутворені суспільно-політичні організації в республіках Балтії, Грузії і України. Президент СРСР М. Горбачов, який отримав від Верховної Ради надзвичайні повноваження, запропонував проект нового союзного договору, що передбачав значне розширення прав республік. Його […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Крах колоніальної системи Друга світова війна, глобальна з огляду на її масштаби та наслідки, значною мірою спричинилася до цілковитого зламу відносин між західноєвропейськими колоніальними державами і територіями, над якими вони панували. Закінчення війни стало сигналом для розгортання потужного національного руху в країнах Азії. Та видима легкість, з якою Велика Британія і Франція домінували на морях та у своїх […]...
- Новітня історія країн Європи та Америки – Газін В. П. – Крах комунізму в Східній Європі. Розпад СРСР Епохальною подією кінця 80-х – початку 90-х років став крах комунізму у Східній Європі. У 1989-1991 pp. система, яка трималася на насильстві, примусі, узурпації громадянських свобод, упала настільки швидко й обвально, що висновок напрошувався один: передумови краху комунізму у країнах ЦПСЄ визріли давно і лише страх перед радянськими танками, які в 1956 р. прокотилися по […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Економічна інтеграція Західної Європи До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ера республіканців” (1981 – 1902) У січні 1981 р. Рональд Рейган приступив до виконання своїх обов’язків у 70-річному віці (став активним діячем Республіканської партії у 60-ті роки, у 1966 і 1970 рр. обирався губернатором штату Каліфорнія, у 1968 і 1976 рр. прагнув домогтися висунення своєї кандидатури в президенти, але не одержав підтримки на з’їздах республіканців). Р. Рейган став президентом у […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Протистояння блоків На рубежі 40 – 50-х років міжнародна ситуація різко загострилася, холодна війна сягнула апогею. У 1949 р. Радянський Союз випробував свою першу атомну бомбу. У радянському керівництві вважали неможливим тривале співіснування соціалістичної системи з іншим суспільним ладом. Сталін не лише не хотів пом’якшувати чи зупиняти конфлікт із західним світом, а, навпаки, свідомо загострював його. Не […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Загострення міжнародної ситуації на початку 80-х рр Розрядка між двома суспільно-економічними системами змінилася наприкінці 70-х рр. загостренням міжнародної ситуації, яке тривало аж до зміни партійного керівництва СРСР у 1985 р. Воно було, по суті, черговим проявом антагонізму, що постійно існував між тоталітарною і демократичною системами й лише послабився в період розрядки внаслідок досягнутих угод, підписаних договорів, які були результатом тривалих дискусій і […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розрядка міжнародної напруженості в 70-і рр. XX ст Розрядка міжнародної напруженості в 70-і рр. XX ст. Міжнародні відносини останньої третини XX – початку XXI ст. характеризуються помітним динамізмом, суперечливою мінливістю, етапним переходом від біполярного протистояння до розбудови світового співтовариства з урахуванням реалій багатополярного сучасного світу. Цей період чітко поділяється на два етапи, рубежем між якими є кінець 80-х – початок 90-х рр., коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Праворадикалізм У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – ВСТУП Пропоноване читачеві видання являє собою хронологічно безпосереднє продовження виданого у 2005 р. навчального посібника “Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки 1918 – 1945 рр.” Праця присвячена розвиткові країн означених регіонів у наступний історичний період, що охоплює час від закінчення Другої світової війни по перші роки XXI ст. При окресленні хронологічних рамок опису автори […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Наука У другій половині XX ст. відбулися помітні зміни в усіх галузях науки. Важливою складовою наукового розвитку країн Заходу повоєнного часу стало налагодження системи швидкого впровадження у життя наукових винаходів та інновацій. Швидкими темпами в другій половині XX ст. розвивалася фішка. Головними центрами розвитку фізичних студій були Інститут фізики та астрофізики ім. Макса Планка в Гьоттінгені […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Об’єднання Німеччини Східнонімецьке суспільство прагнуло до якнайшвидшого об’єднання. Згідно з результатами опитування громадської думки, проведеного на початку лютого 1990 p., за возз’єднання в цей час висловилося 75% східних німців, що перевищило аналогічний показник за листопад 1989 р. на 27%. У січні 1990 р. в НДР з’явилися нові партії: Німецький суспільний союз (НСС), що за своїми програмними засадами […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Правління Е. Гонеккера З травня 1971 р. В. Ульбріхт був звільнений за “власним проханням” із посади Першого секретаря ЦК СЄПН, ставши почесним головою партії. Його місце зайняв Еріх Гонеккер. Новий керівник партії свого часу очолював Вільну німецьку молодь, а від 1958 р. був членом Політбюро і секретарем ЦК СЄПН. Очолюване Е. Гонеккером керівництво відмовилося від окремої лінії в […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Держава добробуту До традиційних функцій держави, як-от організаційна та правова, після Другої світової війни додалася ще одна важлива функція – турбота про добробут своїх громадян. На 1950 – 1960-і pp. припадає становлення і розквіт соціальної держави, відомої також як “держава добробуту” (welfare state). Підгрунтям для становлення “держави добробуту” стала теорія “народного капіталізму”, що передбачала забезпечення добробуту всіх […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Часткова розрядка Під кінець Першої половини п’ятдесятих років окреслилися певні тенденції до ослаблення напруги у міжнародних відносинах. Вони були пов’язані зі смертю Сталіна (5 березня 1953 р.) і спричиненими цією подією змінами у політиці СРСР. Із відходом у небуття диктатора у московській партійній верхівці розгорнулася боротьба за владу, наслідком якої було послаблення активності та агресивності радянського зовнішньополітичного […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кризи та локальні конфлікти Внутрішньополітичні зміни, що відбувалися в СРСР після смерті Сталіна, викликали великий інтерес у країнах східного блоку. В різних суспільно-політичних середовищах Центрально-Східної Європи під впливом процесів десталінізації в СРСР пробудилися надії на послаблення тоталітарних режимів і демократизацію суспільно-політичного життя. На грунті цих настроїв у деяких країнах дійшло до масових протестних акцій проти намагання правлячих комуністичних верхів […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Архітектура У перші повоєнні роки активно розвивалася архітектура. її розвиток був зумовлений потребами відбудувати руйнування, завдані європейським країнам Другою світовою війною. Своєю чергою, відбудова міст Західної Європи створила можливості для удосконалення урбаністичного планування, запровадження архітектурних нововведень. У 1947 р. відновив свої зібрання Міжнародний конгрес сучасної архітектури. Протягом 1947 – 1956 рр. відбулося п’ять зібрань цього форуму […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 4. Сполучені Штати Америки Розділ 4. Сполучені Штати Америки США у повоєнні роки. Політика демократичної та республіканської адміністрацій (1945-1960) Упродовж Другої світової війни в житті США відбулися докорінні зміни. Воєнні дії розгорталися за тисячі кілометрів від їхньої території, Сполучені Штати, не зазнали бідувань і руйнувань, пов’язаних із війною. Порівняно невеликими були в них людські втрати на фронтах -292 тис. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Конституційний лад Конституційний лад Федеративна республіка Німеччина (без Західного Берліна) займала на час свого конституювання територію 245 тис. кв. км, із населенням 47,7 млн осіб. Згідно з Основним законом, ФРН була демократичною і соціальною федеративною державою. Важливою особливістю системи влади в республіці стало виразне обмеження компетенції президента, тісна пов’язаність федерального уряду довірою парламенту. Система влади на федеральному […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Література Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 – 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Хвиля міграцій Одним із наслідків війни було біженство – масовий відхід людей з місць свого проживання. Після Першої світової війни держави-переможниці при визначенні державних кордонів, меж областей брали до уваги етнічний принцип. При цьому намагалися враховувати бажання груп населення, доля яких вирішувалася. Хоча у своїх рішеннях вони не змогли уникнути деяких несправедливих розв’язок, які суперечили задекларованому принципові […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Консерватори при владі З середини 1970-х рр. консервативні партії в країнах Заходу змінили свою політичну стратегію, що було зумовлено економічними негараздами. Пропагуючи оновлення системи господарювання, консервативний реформізм з’явився у Канаді значною мірою як наслідок кризи неокейнсіанства. Виявилося, що можливості втручання держави у ринкові відносини досить обмежені. До того ж, актуальними стали питання законності і порядку, відродження моральних цінностей. […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Музика Музична культура другої половини XX ст. була представлена класичним та популярним напрямками. Серед композиторів класичного напрямку другої половини XX ст. найвідомішими були Леонард Бернштайн (1918 – 1990) та Бенджамін Бріттен (1913 – 1976). Л. Бернштайн писав камерну та симфонічну музику, викладав музику в Гарвардському університеті, багато концертував світом. Упродовж 1959 – 1969 рр. він диригував […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Театр Театральне мистецтво другої половини XX ст. розвивалося у кількох напрямках. Поряд із класичним театром, у 1950-х рр. з’явилися нові течії театрального мистецтва, представники яких шукали неконвенційні засоби мистецького виразу. Початковою загальною назвою руху за реформування театру був “альтернативний театр”, згодом із нього почали виділятися окремі течії. Запропонована критиками та пресою назва “альтернативний театр” є умовною, […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Освіта 1. Розвиток освіти і науки Освіта Потреби науково-технічної революції зумовили у повоєнний період потребу суттєвих змін у системі освіти. Застосування в промисловості, сфері послуг та інших галузях суспільної діяльності складної техніки та сучасних технологій, а також лавиноподібне збільшення обсягів інформації, які щоденно доводиться засвоювати працівникам гуманітарної сфери, викликало постійний попит на висококваліфікованих працівників, які здатні […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Перша хвиля НТР Друга світова війна, з її потребою у високих технологіях, підготувала грунт для низки революційних відкриттів і впровадження у життя новинок міжвоєнного періоду (наприклад, різного роду пластмас). Усвідомлення вагомої ролі інновацій слугувало основним чинником довгострокового технологічного зростання та змін у структурі економіки. Промисловість і сільське господарство вийшли за межі застарілих технологій XIX ст. “Нове” перетворилося на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Проблеми повоєнної відбудови 1. Повоєнне економічне зростання. Соціальна структура суспільства. Проблеми повоєнної відбудови Наприкінці Другої світової війни більшість економістів передбачали серйозні господарські труднощі, за масштабами значно більші ніж після Першої світової війни. Зруйнований економічний потенціал континентальної Європи, крах міжнародної торгівельної системи, чергове перекроювання кордонів, мільйони убитих та поранених, поява маси біженців та переміщених осіб, загальна зневіра – аж […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – США у 1969 – 1980 рр Р. Ніксон прийшов до влади в період, коли економічне становище країни ускладнювалось, і ці тенденції мали довгочасний характер. До Того ж на початку 70-х років послабилися зовнішньоекономічні позиції США, похитнулося міжнародне становище долара. В такій складній ситуації Р. Ніксон намагався, хоча й без особливих успіхів, узгоджувати свою економічну політику з різкими змінами господарської кон’юнктури. Широкомасштабністю […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – “Ліберальна ера” У квітні 1963 р. до влади повернулися ліберали на чолі з популярним політиком Лестером Пірсоном (1963 – 1968), що започаткувало т. зв. “ліберальну еру” (1963 -1984). Своєрідною формулою політичного життя країни стало твердження: “ліберали при владі – це норма”. Слабким місцем такої системи, однак, було те, що Канада вступила у тривалий період парламентаризму меншості, коли […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Уряд Л. Ергарда 16 жовтня 1963 р. місце К. Аденауера на посаді канцлера зайняв Людвіг Ергард (ХДС). Віце-канцлером і міністром загально-німецьких справ став лідер ВДП Еріх Менде, зовнішньополітичне відомство знову очолив Г. Шрьодер. У програмній декларації, запропонованій Бундестагові через два дні, Л. Ергард заповів продовження внутрішньої та зовнішньої політики попереднього уряду. Попервах канцлер мав намір зосередитися, передусім, на […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Кіно У повоєнні роки найбільшу частку кінопродукції країн Заходу випускали режисери Голівуду. Під назвою Голлівуд прийнято об’єднувати потужні кінокомпанії США, розташовані в однойменному районі Лос-Анджелеса в Каліфорнії. Головними американськими кінокорпораціями є “XX Сенчірі Фокс”, “Парамаунт Пікчерс”, “Коламбія Пікчерс”, “Ворнер Бразерс Ентер-теймент”, “Нью Лайн Синема” та ін. Найпотужнішими кінокомпаніями Європи є “Гомон” (Франція), “Пате” (Франція), “Бабельсберг Студіос” […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Проблеми екології і “зелені” У 70-ті роки XX ст. у країнах Західної Європи почали виникати молоді угруповання праворадикального спрямування. Серед них можна виділити дві групи. У програмних закликах партій авторитарної чи навіть фашистської традиції (Народний фронт у Бельгії, Німецький народний союз, Національний альянс в Італії, Народна партія у Великій Британії) заперечується легітимність існуючої політичної системи, відкидається ліберально-демократичний стиль керівництва […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 1. Міжнародні відносини Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнна політична мапа Розділ 1. Міжнародні відносини 1. Формування повоєнного міжнародного порядку Повоєнна політична мапа Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Мирні договори зі сателітами Німеччини Згідно з прийнятим у той час визначенням, до сателітів Німеччини належали Італія, Румунія, Болгарія, Угорщина та Фінляндія. Керівники великих держав-переможниць утворили в Потсдамі Раду міністрів закордонних справ (Китаю, Франції, Сполучених Штатів, Великої Британії та СРСР). її основним завданням була підготовка договорів із переможеними державами. Процедурні питання розглянули на конференції міністрів закордонних справ США, Великої Британії […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Утворення Організації Об’єднаних Націй Задум заснування загальної міжнародної організації, на зміну Ліги Націй, народився внаслідок зустрічей представників Великої Британії, СЩА і СРСР у Москві (19 – 30 жовтня 1943 р.) та Тегерані (28 листопада – 1 грудня 1943 р.). її метою мало бути створення інституційних форм співпраці т. зв. Великої Трійки, щоб уможливити реалізацію ідей, накреслених Атлантичною хартією (14 […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Міжнародний тероризм У другій половині XX ст. новим чинником міжнародного життя став політичний тероризм – специфічна тактика політичної боротьби, що полягає в систематичному використанні ідеологічно вмотивованого насилля. Для залякування населення, а також здійснення тиску на органи державної влади з метою прийняття ними вигідних для терористів політичних рішень, порівняно нечисленні групи бойовиків вчиняли напади на відомих політиків, громадських […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Німецька Демократична республіка “Ера Ульбріхта” (1953 – 1971) У момент конституювання НДР у 1949 р. її територія становила 108,2 тис. кв. км і на ній проживало 17,2 млн осіб, у тому числі 4,4 млн переселенців зі Сходу. До 1954 р. НДР перебувала під радянським окупаційним режимом. Після провалу берлінської конференції чотирьох великих держав (25 січня – 18 лютого […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Розділ 8. Німеччина Поділ Німеччини Під владою держав-переможниць З підписанням акта беззастережної капітуляції 7 травня 1945 р. у Реймсі, а наступного дня у Берліні, верховну владу в Німеччині перебрали чотири союзні держави – США, СРСР, Велика Британія і Франція. У декларації командувачів чотирьох переможних армій від 5 червня 1945 р. було заявлено, що у Німеччині вже немає центрального […]...
- Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки – Баран 3.А. – Повоєнні роки Повоєнні роки Друга світова війна кардинально змінила міжнародний статус Канади, посприявши її стрімкому економічному піднесенню та перетворенню у високорозвинену державу. Країна зробила помітний внесок у перемогу антигітлерівської коаліції, будучи постачальником військової техніки та продуктів харчування до Великої Британії, США, Китаю, СРСР. Федеральний уряд спромігся мобілізувати до війська близько 1,1 млн осіб із усього 12-мільйонного населення […]...