Кримінальне право України – Вереша Р. В. – § 2. Об’єктивні та суб’єктивні ознаки співучасті
Співучасть як особлива форма злочинної діяльності характеризується сукупністю обов’язкових об’єктивних та суб’єктивних ознак.
З Об’єктивної сторони співучасть передбачає діяльність, особливістю якої є те, що вона: 1) походить від кількох осіб, які безпосередньо беруть участь у вчиненні злочину або сприяють йому; 2) є складовою спільних зусиль осіб, які беруть участь у злочині, і веде до певного єдиного результату. За характером така діяльність може становити просте об’єднання зусиль кількох осіб (співвинність), за яким дії одного учасника злочину дорівнюють діям кожного з інших його учасників.
Так, А. і Б., домовившись між собою, викрали 2 бідони меду загальною вагою 54 кг, який належав фермерському господарству. У цьому випадку дії кожного однакові і безпосередньо спрямовані на вчинення крадіжки, тому А. і Б. були засуджені як виконавці злочину за ч. 2 ст. 185 КК.
Злочинна діяльність кількох осіб може бути складнішою і діставати вияв у вчиненні кожним з учасників різних дій, а у певних випадках – і у бездіяльності окремих учасників.
Для наявності об’єктивної сторони співучасті необхідна також спільність дій осіб, які беруть участь в одному й тому самому злочині, що передбачає таку діяльність учасників, яка є взаємодоповнюючою і спрямована на досягнення єдиного злочинного результату.
Співучасть може мати місце як на стадії попередньої злочинної діяльності, так і в процесі вчинення закінченого злочину виконавцем. Якщо ж злочин вже закінчено, будь-які подальші дії осіб, заздалегідь не обіцяні ними, співучастю у цьому злочині за кримінальним правом України визнаватися не можуть. Це положення закріплено у ч. 6 ст. 27, згідно з якою заздалегідь не обіцяне переховування злочинця, знарядь і засобів вчинення злочину, слідів злочину чи предметів, здобутих злочинним шляхом, або придбання чи збування таких предметів, не є співучастю, а належить до злочинів особливого роду (ст. 198 та ст. 396 КК). На підставі цього можна не тільки обмежити коло дій, які утворюють співучасть, а й визначити різницю між співучастю у злочині, з одного боку, і так званою причетністю до злочину у формі переховування та потурання, – з другого.
Отже, для наявності об’єктивної сторони співучасті необхідні: 1) спільність дій кількох співучасників, тобто вчинення злочину спільними або такими, що взаємно доповнюються, зусиллями його учасників; 2) спричинення одного й того самого, єдиного для всіх співучасників злочинного результату; 3) причинний зв’язок між діянням кожного співучасника та єдиним злочинним результатом.
Із суб’єктивної сторони співучасть характеризується наявністю умисної вини. Кожен зі співучасників усвідомлює можливість діяти спільно, бажає об’єднати свої зусилля із зусиллями інших осіб і брати спільну участь як виконавець, організатор, підбурювач або пособник у досягненні злочинного результату. Спільна діяльність співучасників об’єднується умислом, спрямованим на досягнення одного й того самого результату. Лише за наявності умислу співучасник підлягає відповідальності не тільки за дії, які він сам вчинив, а й за результат дій усіх інших співучасників. Співучасть передбачає наявність у кожного зі співучасників прямого умислу щодо спільних дій і прямого або непрямого умислу стосовно злочинного результату.
Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони співучасті є також поінформованість кожного із співучасників злочину про злочинні дії інших його учасників. Взаємна обізнаність є неодмінною умовою принаймні спільності дій підбурювача, пособника і виконавця злочину і не обов’язково передбачає знання співучасниками один одного. Тут важливо встановити, що кожен зі співучасників усвідомлював, що він діє не один, а спільно з іншими.
Умисний характер співучасті передбачає також усвідомлення співучасниками того, що їхніми спільними злочинними діями або за допомогою таких вчиняється один і той самий злочин. Поза цим положенням кожен із тих, хто бере участь у злочині, вчиняє самостійний злочин і відповідає в межах діяння, вчиненого ним особисто.
Усе це вказує на те, що для наявності суб’єктивної сторони співучасті необхідним є умисел співучасників, який включає: 1) взаємну поінформованість співучасників про злочинну діяльність кожного або когось із них; 2) усвідомлення кожним зі співучасників того, що він своїми діями спільно з діями інших вчиняє злочин або сприяє його вчиненню; 3) бажання або свідоме допущення настання єдиного злочинного результату.
Співучасть не утворює якихось особливих підстав кримінальної відповідальності. На співучасників злочину поширюється загальна підстава кримінальної відповідальності. Підставою такої відповідальності є встановлення у діях співучасників складу конкретного злочину. Він визначається ознаками, які характеризують діяльність кожного співучасника як виконавця, організатора, підмовника чи пособника, і відповідними елементами складу злочину, учасником вчинення якого є певна особа. Тому юридична кваліфікація складу злочину організатора, підбурювача та пособника визначається ст. 27 і відповідною статтею Особливої частини КК, в якій визначено злочин, що його вчинив виконавець. При цьому дії виконавця (співвиконавця) злочину безпосередньо кваліфікуються за статтею Особливої частини без посилання на ст. 27. При замаху виконавця на вчинення злочину або при готуванні до його вчинення склад злочину виконавця визначається відповідною частиною ст. 15 і ч. 1 ст. 14 та відповідною статтею Особливої частини, а інших співучасників – відповідними частинами ст. 27, 14 і 15 та статтею Особливої частини, яка передбачає відповідальність виконавця злочину.
Отже, особливий порядок відповідальності за співучасть закон пов’язує лише зі співучастю, в якій проводиться розмежування між виконавцем, організатором, підбурювачем і пособником. В основу такого розмежування покладено об’єктивні ознаки – зміст і характер діяльності кожного зі співучасників при вчиненні злочину.
Водночас відповідно до принципу індивідуалізації відповідальності суд у кожному конкретному випадку, незалежно від форми і виду співучасті має вирішувати питання про те, хто зі співучасників є головним, а хто другорядним учасником злочину. Як правило, головними учасниками злочинів є виконавці й організатори, але в деяких випадках небезпечність підбурювача, а іноді й пособника може бути настільки високою, що вони є головними учасниками злочину.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)