Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 1. Правова характеристика штрафу
1. Правова характеристика штрафу
Постанова Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання”
Штраф – це грошове стягнення, що накладається судом у випадках та межах визначених санкцією кримінально-правової норми Особливої частини та тягне судимість особи.
Судам необхідно мати на увазі, що штраф як основне й додаткове покарання призначається у випадках і в межах, установлених санкцією статті (частини статті) Особливої частини КК (п. 14 постанови).
Штраф може бути як основним, так і додатковим видом покарання. Як основний він накладається у випадках і межах, встановлених Особливою частиною Кодексу. В якості додаткового покарання штраф може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено як додаткове покарання у санкції певної статті Особливої частини КК. На даний час чинний КК має лише дві статті, що передбачають штраф як додаткову міру покарання. Це ч. 1 ст. 144 (насильницьке донорство) та ч. 2 ст. 367 (службова недбалість).
Законом передбачені і деякі інші випадки застосування штрафу як міри покарання: Суду надане право при наявності певних умов призначити винній особі більш м’яке покарання, що не зазначене санкцією Особливої частини Кодексу, за якою ця особа обвинувачується (ст. 69). Таким більш м’яким видом покарання може бути і штраф, межі якого визначаються ст. 53 КК (п. 14 постанови). При цьому законом передбачений розрахунок
А) один місяць виправних робіт рівноцінний трьом неоподатковуваним мінімумам доходів громадян;
Б) у разі звільнення від відбування основного покарання з випробуванням (ст. 77) суд може призначити особі додаткові покарання, в тому числі штраф у межах, передбачених ст. 53 КК;
В) особам, що відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі, невідбута частина покарання при певних умовах може бути замінена судом на більш м’яке покарання, яким може бути штраф (ст. 82) в межах, передбачених ст. 53 КК;
Г) вирішуючи питання про звільнення від відбування покарання у виді обмеження або позбавлення волі на строк до 5 років вагітних жінок та таких, що мають дітей до 3 років, суд може замінити покарання більш м’яким, яким може бути і штраф (ч. 4 ст. 83) в загальних межах, передбачених ст. 53 КК;
Д) більш м’яким покаранням (в тому числі штрафом) може бути замінений визначений вироком суду вид покарання згідно з амністією та актом про помилування (ст. 85 та 86 КК).
Штраф визначається не в конкретній сумі гривень, а у вигляді суми, яка відповідає певній кількості неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, офіційно встановленого державою.
Загальний розмір становить від 30 до 1000 Неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Можливі винятки, коли розмір штрафу в санкціях норм Особливої частини Кодексу може бути вищим. Законодавець надав суду можливість самостійно вирішувати в кожній справі розмір штрафу та зазначив критерії такого розсуду: залежно від тяжкості вчиненого злочину; з урахуванням майнового стану винного.
Якщо особа, яка засуджена не може сплатити штраф, то Суд замінює йому штраф покаранням у виді громадських або виправних робіт. При цьому вживається розрахунок: десять годин громадських робіт за один неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Або один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше 2 років. Порядок заміни передбачений ст. 410 КПК України.
Згідно ст. 26 КВК засуджений зобов’язаний сплатити штраф у місячний строк після набрання вироком суду законної сили і повідомити про це відповідний суд шляхом представлення документа про сплату штрафу. У разі несплати засудженим штрафу у місячний строк, його стягнення провадиться примусово. Але існує один виняток, коли з урахуванням майнового стану особи суд може призначити штраф з розстрочкою виплати певними частинами строком до трьох років (ч. 4 ст. 53 КК України – набрала чинності з 1 січня 2009 р.).
Державною виконавчою службою на підставі виконавчого листа, виданого судом, який постановив вирок, з такими особливостями: в постанові про відкриття виконавчого провадження державний виконавець не встановлює строк для добровільного виконання вироку суду; засуджений звільняється від сплати виконавчого збору.
Якщо засуджений злісно ухиляється від сплати штрафу, то примушення до виконання судових рішень забезпечується шляхом притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 389 КК.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 травня 2004 р. № 9 “Про деякі питання застосування судами України адміністративного та кримінального законодавства у зв’язку з набранням чинності Законом України від 22 травня 2003 р. “Про податок з доходів фізичних осіб,” судам необхідно враховувати, що запровадження Законом податкових соціальних пільг не впливає на розмір покарання й адміністративного стягнення у виді штрафу, якщо він визначений у відповідних санкціях у неоподатковуваних мінімумах доходів громадян.
2. Проблеми співвідношення: незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації та використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації
Незаконне придбання або збут спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, а також незаконне їх використання є злочином, оскільки закон передбачив за це відповідальність у ст. 359 КК. Тоді як використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, – це дії, вчинені відповідними оперативними підрозділами на підставах і за умов, визначених законом, тобто застосування таких засобів, залежно від конкретного виду, за прямим призначенням (вказані дії реалізуються на виконання завдань оперативно-розшукової діяльності). У будь-якому іншому випадку використання спеціальних засобів, призначених для негласного зняття інформації, є незаконним.
Спеціальні технічні засоби негласного отримання інформації – це технічні засоби, устаткування, апаратура, прилади, пристрої, препарати та інші вироби, спеціально створені, розроблені, модернізовані, запрограмовані або пристосовані для виконання завдань з негласного отримання інформації під час здійснення оперативно-розшукової діяльності (приміром, спрямований мікрофон, радіозакладний засіб, спеціалізовані пристрої зняття інформації з оптичних, кабельних і проводних ліній зв’язку тощо). Спірні питання щодо належності предмета до спеціальних технічних засобів вирішуються експертним шляхом.
Вироблені кустарним способом технічні засоби негласного отримання інформації, а також такі звичайні технічні засоби, як відеокамери, фотоапарати, диктофони, телефони тощо, не є спеціальними, тому будь-яке їх використання з метою негласного отримання інформації не може бути кваліфіковане за ст. 359 КК. За певних обставин такі дії можуть кваліфікуватися за статтями 111, 114, 182, 231, 330 КК. Незаконна діяльність, пов’язана з розробленням, виготовленням і реалізацією спеціальних технічних засобів, за відповідних підстав кваліфікується за ч. 1 ст. 202 КК.
Незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації, поєднане з порушенням таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної чи іншої кореспонденції, що передаються засобами зв’язку або через комп’ютер, кваліфікується за ч. 2 ст. 163 КК, а за наявності кваліфікуючих чи особливо кваліфікуючих обставин, передбачених ч. 2 або ч. 3 ст. 359 КК, – за сукупністю злочинів, передбачених ч. 2 ст. 163 і ч. 2 чи ч. 3 ст. 359 КК.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)