Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 2. Захоплення заручників (ст. 147 КК)

1. Поняття та ознаки злочину. Малозначність діяння (ч. 2 ст. 11 КК). Відмінність злочинів від інших правопорушень

“Злочин” – ключове поняття кримінального права, своїм змістом відображає соціальну суть законодавства, його головні інститути, а також кримінально-правову політику держави у протидії злочинності (ч. 1 ст. 11) КК.

Давньоримський правник Ульпіан одним з перших визначив загальне поняття злочину. Він вважав злочином таке порушення закону, яке поєднується з насильством чи обманом.

Злочин за ст. 11 КК – “це передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб’єктом злочину”.

Основні ознаки злочину: суспільна небезпечність, протиправність, винність, діяння, вчинення діяння суб’єктом злочину.

Суспільна небезпека злочину виражається в тому, що він посягає на існуючі та гарантовані державою певні суспільні відносини, а саме суспільний устрій, права і свободи людини, власність, громадський порядок та громадську безпеку, довкілля та ін.

У теорії кримінального права суспільна небезпека визначається двома критеріями: характером і ступенем.

Характер суспільної небезпечності – це якісний показник, що визначається групою соціальних цінностей, на які посягає злочин, а також сггівставленням у межах одного і того ж об’єкта окремих складів злочину. Якраз за характером суспільної небезпеки злочинів і побудована Особлива частина Кодексу.

Ступінь суспільної небезпечності – це кількісне вираження порівняльної небезпеки діянь одного й того ж характеру. Наприклад, згвалтування, вчинене групою осіб ч. 3 ст. 152 КК, становить більшу небезпеку, ніж згвалтування, вчинене однією особою ч. 1 ст. 152 КК.

Ступінь суспільної небезпечності злочину визначається сукупністю істотних ознак діяння, що впливають не лише на його юридичну оцінку (кваліфікацію), але й дають можливість відрізнити один злочин даного виду від іншого злочину того ж виду. Він залежить від тяжкості наслідків, що настали, їх характеру: загибель людей, матеріальна чи моральна шкода; способу, яким було скоєно посягання; форми вини: умисел чи необережність у тому чи іншому вигляді; мотивів, якими керувався винний під час вчинення злочину, стадії розвитку злочинної діяльності, якщо остання не була доведена до кінця, та інших обставин.

Протиправність діяння. Особа, яка вчинила правопорушення, відповідатиме за нього як за злочин тільки в тому випадку, якщо він передбачений кримінальним законом.

Винність Виражається у тому, що особа вчинила суспільно небезпечне діяння умисно (ст. 24 КК) чи необережно (ст. 25 КК).

Діяння – вольова усвідомлена поведінка особи, спрямована на заподіяння шкоди суспільним відносинам.

Суб’єктом Злочину є фізична осудна особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність.

У теорії кримінального права Злочин Визначають як протиправне, винне, суспільно небезпечне і каране діяння.

Під караністю, Як ознакою наукового поняття “злочину”, слід розуміти передбачення в КК можливості призначення покарання за будь-який злочин.

В теорії кримінального права називається ще одна ознака, характерна для поняття злочину. Мова йде про те, що за вчинення злочину в КК завжди передбачене покарання.

Більшість вчених (В. Сташис, П. Матишевський та ін.) це визначають як Караність діяння. При цьому підкреслюється, що кримінальний закон, забороняючи певні діяння, передбачає за порушення цих заборон застосування покарання. Це не означає, що передбачені в кримінальному законі покарання обов’язково і в усіх випадках повинні застосовуватись за вчинення суспільно небезпечного діяння. Якщо таким чином визнавати караність, то вона не може бути ознакою будь-якого злочину (П. Михайленко). Тому, що цілий ряд статей КК передбачає можливість звільнення особи, винної у вчиненні злочину, від кримінальної відповідальності або покарання (ст. ст. 44-49, 74 КК). Покарання не може існувати без вчинення злочину і в зв’язку з цим може бути наслідком тільки реально вчиненого особою злочину. Вказана ознака логічно виводиться з ознаки протиправності, яка передбачена в понятті злочину за КК.

Злочин відмежовується від інших правопорушень за такими основними критеріями, як характер і ступінь суспільної небезпеки, суб’єкт юрисдикції, тяжкість і вид стягнень, що передбачаються за їх скоєння, суб’єкт правопорушення.

Уперше на законодавчому рівні проблема співвідношення понять злочину й адміністративного правопорушення визначилася після прийняття в 1791 р. КК Франції. Цей законодавчий акт пропонує такий розподіл правопорушень: злочин, проступок, порушення. Ознакою, котру законодавець поклав у основу такого поділу, є тяжкість покарання, встановленого за відповідне правопорушення.

На основі аналогічної ознаки законодавець Норвегії, Італії, царської Росії визначив два види діянь: злочин і проступок.

У ч. 2 ст. 11 передбачено положення, згідно з яким за певних умов діяння не розглядається як злочин. Мова йде про так звані малозначні діяння, в яких: – формально містяться ознаки діяння, передбаченого КК, тобто формальна ознака злочину присутня;- відсутня матеріальна ознака злочину, тобто діяння або зовсім не містять суспільної небезпеки, або вона є незначною. У зв’язку з тим, що чинний КК декриміналізував ряд діянь із 1 вересня 2001 р., вони не можуть розглядатись як малозначні, тому що відсутня їх кримінально-правова заборона. Малозначність діяння у зв’язку з відсутністю суспільної небезпеки не містить складу злочину, але може містити склад іншого правопорушення, наприклад, адміністративного чи дисциплінарного. У такому випадку до особи, яка його вчинила, можуть застосовуватися заходи адміністративного чи дисциплінарного впливу, які не є кримінальним покаранням.

Водночас вважається неточним ужитий законодавцем в ч. 2 ст. 11 КК термін “істотна шкода”, адже цей термін уживається в деяких кримінально-правових нормах Особливої частини КК, що призводить до колізії між нормами. Якщо незаконне використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації не заподіяло істотної шкоди, дії винної особи слід кваліфікувати за ч. 1 чи ч. 2 ст. 359 КК, якщо була Загроза завдання істотної шкоди – за ч. 2 ст. 15 і ч. 3 ст. 359 КК, а якщо Істотна шкода завдана – за ч. 3 ст. 359 КК. Виходячи з цього, дії передбачені ч. ч. 1, 2 ст. 359 КК можуть визнаватися малозначними, згідно з ч. 2. ст. 11 КК не є злочином дія чи бездіяльність, які хоча формально й містять ознаки будь-якого діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становлять суспільної небезпеки, тобто Не заподіяли та не могли заподіяти істотної шкоди фізичній або юридичній особі, суспільству чи державі.

2. Захоплення заручників (ст. 147 КК)

Стаття складається з двох частин, що містять заборонювальні норми. Родовим та безпосереднім об’єктом Злочину є воля, честь і гідність особи. Додатковий факультативний безпосередній об’єкт – Громадська безпека, життя та здоров’я особи, її власність тощо. Потерпілим від злочину може бути: 1) заручник (людина, яка захоплена суб’єктом злочину та (або) перебуває під його контролем і життя, здоров’я чи особиста свобода якої є своєрідними гарантіями виконання певних вимог, що висунуті чи можуть бути висунуті до третіх осіб); 2) будь-яка інша людина, яка постраждала під час захоплення або тримання особи як заручника. Вчинення цього злочину щодо неповнолітнього утворює кваліфікований вид злочину (ч. 2 ст. 147 КК).

Об’єктивна сторона Злочину виявляється у двох можливих формах: 1) захопленні особи як заручника (це викрадення людини, яке може бути таємним або відкритим, вчиненим шляхом обману або з насильством тощо); 2) триманні особи як заручника (це досягнення та подальше збереження фактичного контролю з боку суб’єкта злочину за людиною).

Закінченим злочин є з моменту, коли свобода особи була фактично обмежена.

Суб’єкт Злочину – фізична осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона Злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою спонукати родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, фізичну або службову особу до вчинення будь-якої дії (наприклад, передати зброю, наркотичні засоби, інші речі, транспортні засоби чи гроші, звільнити якогось заарештованого чи ув’язненого, забезпечити безперешкодний виліт за межі країни тощо) чи утримання від учинення будь-якої дії (наприклад, неприйняття певної особи на ту чи іншу посаду, відмова від укладення угоди тощо).

Кваліфікуючими ознаками Злочину (ч. 2 ст. 147 КК) є: 1) вчинення його щодо неповнолітнього; 2) вчинення його організованою групою; 3) захоплення або тримання особи як заручника, поєднане з погрозою знищення людей; 4) спричинення ним тяжких наслідків (наприклад, настання смерті, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, спричинення великої матеріальної шкоди, суттєве загострення міждержавних чи міжнаціональних відносин, серйозне порушення діяльності установ, організацій і підприємств тощо).

3. Задача:

В., знаючи про наявність у неї венеричного захворювання – гонореї, вступила в статевий зв’язок з Б., а через декілька днів з неповнолітніми Г. і П. (17 років) . При медичному обстеженні було встановлено, що Б. не захворів, а Г. і П. заразилися гонореєю. Кваліфікуйте дії В.

Відповідь:

Дії В. потрібно кваліфікувати за ч. 2 ст. 133 КК як зараження венеричною хворобою двох осіб, які є неповнолітніми, особою яка знала про наявність у неї такої хвороби.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Кримінальне право України – Кузнецов В. В. – 2. Захоплення заручників (ст. 147 КК)