Корпоративне управління – Ігнатьєва І. А. – 1.2. Поняття корпорації та менеджменту корпорацій. Основні характеристики інтеграційних процесів та принципи організації бізнесу
Суб’єктами корпоративного менеджменту є корпорації. У літературі існують різні визначення цієї господарюючої структури. Однак, більшість з них зводиться до того, що корпорація – це юридична особа, що веде підприємницьку діяльність, що має право придбати ресурси, володіти акціями, робити і продавати продукцію, надавати кредити і брати в борг, виступати в суді як позивачем, так і відповідачем.
З більш загальних позицій можна визначити, що корпорація являє собою підприємницьку організацію, що володіє розвинутою організаційною структурою управління, широким спектром видів діяльності, істотною часткою ринку, великими господарськими зв’язками і професійними керуючими.
Корпоративний бізнес відрізняється за своєю формою від бізнесу індивідуальних підприємств і партнерств:
– обмеженою відповідальністю; тобто акціонери не зобов’язані відповідати за зобов’язаннями і боргами корпорації (втратити вони можуть тільки те, що інвестували в компанію);
– простотою переходу прав володіння акціями при їх реалізації;
– безстроковістю (а отже стабільністю) свого існування, тому що перехід акцій з одних рук в інші не підриває цілісність корпорації.
Корпорація (лат. – об’єднання) – товариство, спілка, сукупність осіб, об’єднаних на основі цехових, кастових, комерційних та інших інтересів; договірні об’єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; замкнена група осіб, об’єднаних вузькофаховими, становими та іншими інтересами; акціонерна компанія (товариство), в якій на основі централізації капіталів і заощаджень найманих працівників здійснюється колективне привласнення результатів виробничої діяльності залежно від величини отриманих на внесені кошти акцій.
Термін “корпорація” традиційно використовується, як правило, російськими та зарубіжними вченими, а також є на сьогодні доволі багатозначним і застосовується в декількох значеннях. Дехто з фахівців науки управління робить акцент на юридичному аспекті терміну “корпорація”. Інші дослідники розглядають переважно економічну сторону даного поняття.
Серед вітчизняних та зарубіжних науковців досі не існує єдиного підходу до поняття “корпорація”. Корпораціями у вітчизняній економічній та правовій літературі називаються господарські товариства (перш за все акціонерні товариства), які мають статус юридичної особи і утворені шляхом об’єднання майна засновників. В Господарському кодексі України корпорація визначається як “договірне об’єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів підприємств, що об’єдналися, з делегуванням ними окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації” [Ст. 120 ГК]. У вітчизняному праві будь-які колективні утворення – суб’єкти цивільного права – визначаються за допомогою категорії “юридична особа” [Ст. 23 ЦК]. Узагальнюючи думку зарубіжних вчених слід відзначити, що вони розглядають дану категорію з двох точок зору, а саме, “корпорація” – це:
– по-перше, домінуюча форма підприємницької діяльності в світі, значна організаційно-господарська структура національного чи міжнародного масштабу, яка функціонує на основі високого рівня усуспільнення виробництва, концентрації та централізації капіталу;
– по-друге, сукупність внутрішньо-корпоративних взаємовідносин, що виникають під час реалізації певної мети корпоративними підрозділами, заради якої вони об’єдналися.
У Франції, Німеччині, Швейцарії, Росії термін “корпорація” в законодавстві безпосередньо майже не використовується, а лише зустрічається в економічній літературі. У країнах англосаксонської правової системи поняття “корпорація” фактично використовується як синонім юридичної особи.
Найбільш загальне, “універсальне” визначення цього поняття представлено в сучасному економічному словнику, згідно з яким “корпорація” – це сукупність осіб, об’єднаних для досягнення загальних цілей, здійснення спільної діяльності, що утворюють самостійний суб’єкт права – юридичну особу.
Відповідно до наведених вище визначень, критеріями корпорації виступають: статус юридичної особи; принцип обмеженої відповідальності; безстрокове існування; вільна (або примусова) передача акцій; централізація менеджменту. Але головна ознака корпорації – це об’єднання. В організаційно-правовому аспекті – це об’єднання на добровільній основі фізичних та юридичних осіб, що мають загальні інтереси та єдину стратегію взаємодії та розвитку; в ресурсному аспекті – це об’єднання капіталів для формування цілісної системи корпоративного капіталу.
В економічній науці термін “корпорація” застосовується як:
– синонім поняття “компанія” (такий підхід широко використовується в американській економіко-правовій системі) та у значенні господарюючого суб’єкта, капітал якого отриманий пайовою участю декількох осіб (юридичних та/чи фізичних);
– інтегрована структура, що особливим чином впорядковує майнові відносини учасників при спільному веденні бізнесу;
– надфірмове утворення (оформлене організаційно як концерн, холдинг, група компаній, бізнес-альянс тощо), що концентрує права власності та контролю над діяльністю інших підприємств, що мають обмежену самостійність.
Корпорація – це складна виробничо-технічна і соціально-економічна система (табл. 1.3). Складна система корпорації вимагає кваліфікованого управління. З цього приводу прийнято вживати два визначення корпоративного управління: у широкому і вузькому сенсі. У широкому сенсі корпоративне управління – це процес встановлення балансу між економічними і соціальними цілями корпорації, між індивідуальними, груповими і суспільними інтересами. Іншими словами, це формування системи управлінських відносин між кооперованими господарськими одиницями (включаючи зовнішні, зокрема, державні органи) з метою гармонізації їх інтересів. Звичайно, корпоративне управління можна охарактеризувати як процес обслуговування інтересів інвесторів (акціонерів).
Принципова схема корпоративного управління показана на рис. 1.1.
Слід зазначити, що менеджмент корпорації (в подальшому терміни “корпоративний менеджмент”, “управління корпорацією” і “менеджмент корпорації” будуть використовуватись як синоніми) припускає присутність визначених корпоративних ознак, що одержали назву “корпоративна ідентичність”, що означає ступінь відповідності системи управління даного конкретного підприємства принципам і ознакам корпоративного управління. Корпоративна ідентичність містить у собі такі поняття як корпоративна культура, корпоративна філософія, корпоративний стиль управління.
Таблиця 1.3. Корпорація як система
№ п/п | Блок системи | Загальний склад (функції) |
1 | Організаційно-правовий | Має правовий статус, наділена правами юридичної особи, визначеною організаційно-правовою формою |
2 | Організаційно-структурний | Ієрархічні і функціональні зв’язки структурних одиниць корпорації |
3 | Майновий | Визначені матеріально-технічні цінності і відносини власності |
4 | Виробничий | Визначені види діяльності, постачальники, споживачі, конкуренти і партнери |
5 | Бізнес-система | Система бізнес-процесів, що направлені на випуск продукції бізнесу і отримання прибутку |
6 | Фінансовий | Капітал, інвестиції, інвестори, кредитори тощо |
7 | Соціальний | Кадри, управління персоналом, соціальна політика, підготовка персоналу |
Корпоративна культура синтезує в собі сформовані в корпоративному товаристві моральні норми і цінності, традиції і принципи. Філософія корпорації – це вже сформована в ній система світосприймання, звичайно закріплена в положеннях основних документів компанії.
Корпоративний стиль управління характеризується набором добровільно прийнятих компанією норм, що визначають і регулюють внутрішньо-корпоративні відносини. У ряді країн це закріплюється в так званих кодексах корпоративного управління, що включають у себе в першу чергу рекомендації з організації діяльності ради директорів як основного і найбільш діючого механізму корпоративного управління.
Рис. 1.1. Принципова схема корпоративного управління
Аналіз практики створення корпоративної форми бізнесу дає підставу для виявлення факторів, вплив яких обумовлює формування інтегрованих корпоративних структур. Найважливіші серед них:
– розвиток фінансового капіталу;
– технологічні фактори;
– ринкові фактори;
– управлінські фактори.
Якщо класична схема виникнення фінансового капіталу має
У своїй основі концентрацію виробництва і капіталу, то у вітчизняних умовах базою цього процесу стало подрібнення виробництва, що супроводжується поширенням акціонерної власності.
Інша особливість формування фінансового капіталу – відсутність умов розвитку конкуренції – у світовій практиці аналогічний етап мав протилежні тенденції. Більш того, фінансовий капітал виник як реакція на загострення конкурентної боротьби.
Технологічні фактори утворення корпоративної форми бізнесу пов’язані з перевагами інтеграції. Основними технологічними факторами є наступні: досягнення ефекту масштабу; диверсифікація виробництва і науково-технічного потенціалу; реалізація ефекту синергії.
Ефект масштабу і синергічний ефект сполучені з економією на елементах постійних витрат.
За рахунок диверсифікації досягаються ефект усереднення при переливі капіталу з галузі в галузь, а також економія, одержувана при комбінуванні взаємодоповнюючих ресурсів і альтернативному використанні надлишкових.
Інтегрування дозволяє підвищити ефективність інноваційної діяльності – діяльність венчурних фірм не настільки болісно відбивається на загальних результатах підприємницької діяльності (мінімізація ризиків).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)