Історія української культури – Павлова О. Ю. – Українська архітектура й образотворче мистецтво другої половини XIX ст
У першій половині XIX сторіччя посилюється процес взаємодії української та російської культур. Цьому сприяла петербурзька Академія мистецтв – єдиний навчальний заклад, що готував професійних майстрів. Академія з її сталими художніми канонами визначала й офіційну художню стилістику часу, й певний розвиток малярських жанрів. Творчість багатьох вихованців Академії залишила яскравий слід в культурі України. Серед них – відомий російський портретист В. Тропінін. Подільське село Кукавка – маєток його пана, графа І. Моркова, стали для художника справжньою школою життя та творчості. “Я мало вчився в Академії, проте навчався в Малоросії… Я там без перепочинку писав з усього і усіх…” – стверджував майстер. У створених ним образах подільських селян (“Дівчина з Поділля”, “Українець”, “Пряля”) відбився не лише національний етнотип, а й романтичні ідеали часу з його уявленням про красу та людську гідність. В. Тропінін був першим, хто свідомо звернувся до зображення народу, виявляючи при цьому гуманізм і демократизм поглядів, реалізм світобачення.
Одним із фундаторів нового українського пейзажного живопису та побутової картини, художні образи яких базувалися на засадах життєвої правди й реалізму, був В. Штернберг. Літні вакації 1826- 1838 рр., він, студент Академії, проводив у Качанівці, у маєтку відомого мецената Г. Тарновського. Сюди, пізніше, В. Штернберг привіз свого друга Т. Шевченка. Написана за законами академічного живопису картина “Садиба Г. Тарновського в Качанівці” органічно поєднала забарвлену романтичною таємничістю природу з реаліями життя пересічної людини, до якої художник завжди виявляв “чувства добрые” та повагу.
Романтичного настрою сповнений і “Портрет дружини” А. Мо-крицького. В образі замріяної жінки художник втілив ідеали часу, що увібрали в себе поняття духовності, гармонії почуттів, єдності людини з природою. А. Мокрицький входив до кола представників передової української та російської інтелігенції і був товаришем Т. Шевченка. Він відіграв значну роль у долі Великого Кобзаря – сприяв його викупу з кріпацтва.
Близькими до Великого Кобзаря були й художники І. Сошенко та М. Сажин, чиї твори репрезентують романтичну лінію пейзажного живопису. Ці майстри прокладали шляхи для безпосереднього, правдивого відтворення дійсності.
Обличчя української культури середини XIX ст. визначила творчість Тараса Григоровича Шевченка. Його поетичне слово й художня спадщина не лише стверджували засади реалізму, критичний погляд на навколишнє життя, а й визначали менталітет самого народу, його національну самосвідомість. Шевченко – художник працював у техніці олійного живопису і займався офортом. Широковідомі його графічні аркуші з серії “Живописна Україна”, виконані після приїзду Т. Шевченка на батьківщину в 1843-1844 рр. У даних графічних аркушах показано історію України, її краєвиди, сільське життя. Вони є своєрідним маніфестом подальшої творчості митця, визначальним критерієм якої стали реалізм і народність.
Українська архітектура й образотворче мистецтво другої половини XIX ст
Шевченко і його послідовники. Малярські й графічні твори Шевченка за глибиною почуттів, силою драматизму та суворою правдою життя стоять поряд з його пристрасними поезіями. Один із найзначніших живописних творів майстра – “Автопортрет” 1860 р. Цей твір пройнятий психологізмом і високою духовністю, у ньому Шевченко наближається до традицій великого Рембрандта. “Автопортрет” сприймається як пронизлива сповідь людини про її сповнене страждань життя. Творчість Т. Шевченка – художника запліднила українське мистецтво не тільки новими темами й образами, але й новим відношенням до України і її людей.
Художня спадщина Т. Г. Шевченка стала основою для розвитку реалістичного мистецтва II пол. XIX ст. Його Муза для сучасників поета стала мовби громадським дзвоном; а кожен твір – “перлина високої лірики” (С. Єфремов) – будив сумління схвильованим словом, захоплював красою і глибоким змістом. Виражена Шевченком у поезії велика любов до рідного краю і народу прозвучала і у живопису, і у графіці. Реалістичні демократичні традиції, закладені у мистецтві ще О. Венеціановим та В. Тропініним, у творчості Т. Шевченка розвинулися і були збагачені критичною спрямованістю. Національна ідея згуртованості, боротьби за волю стала могутньою силою, що об’єднала всю Україну. Ця ідея у мистецтві пролунала закликом до викриття пороків суспільно-політичного устрою засобами художньої мови.
Ідеї Т. Г. Шевченка, його світоглядні позиції визначили творчий шлях художників Л. Жемчужникова, К. Трутовського, І. Соколова. їхні твори, присвячені українському народові, стверджували загальнолюдську цінність культури України.
Л. Жемчужников – художник, графік і живописець. Ранній період творчості митця позначений авторством портрету славнозвісного Козьми Пруткова, мальованого разом з Л. Ф. Лагоріо. Художню освіту Л. Жемчужников здобув у Петербурзькій Академії мистецтв, яку, однак, не закінчив. Одне з найзначніших живописних полотен Л. Жемчужникова – “Кобзар на шляху” (1854). Образи цього твору – сліпого кобзаря і хлопчика-поводиря, котрий просить милостиню, – навіяні поемою Т. Шевченка “Катерина
У 1850-х рр. приїхав з Петербурга в Україну художник К. Тру-товський.
У своїх графічних аркушах майстер нищівною їдкою сатирою висміював морально деградоване панство. У 1860-1880-ті рр. митець звернувся до селянської теми, написавши низку картин на сюжети свят, багатолюдних подій – хороводи, колядки, ярмарки, що відтворювали поетичний світ українських народних обрядів, звичаїв (“Білять полотно”, 1874, “Через кладку”, 1875). У картині “Весільний викуп”(1881) К. Трутовський відобразив один із стародавніх українських обрядів – весільний торг на околиці за перепустку для нареченої, котра виїжджає з села.
Одеська школа живопису. У другій половині XIX – на початку XX ст. великого значення набуває одеська школа живопису.
Киріак Костанді – визнаний глава одеської школи. Вихованець, а згодом академік Петербурзької Академії мистецтв, голова і засновник Товариства південноросійських художників, багато сил і років свого життя він віддав педагогічній діяльності, викладаючи живопис в Одеському художньому училищі. Уже ранні твори митця, наприклад, полотно “В люди”, принесли йому успіх та визнання на пересувних виставках. Роботи майстра зрілого періоду позначені співзвучними імпресіонізму колористичними пошуками, що були покликані передати особливості освітлення і барв природи південного краю.
Петро Нілус – автор невеликих за розміром і чудових за живописом реалістичних жанрових сценок – “Відпочинок”, “У майстерні художника”. Ці твори принесли йому визнання серед сучасників. У зрілі роки художник відчув потяг до символічних мотивів та образів. Проте ці твори зрілого періоду були сприйняті критикою неоднозначно, як такі, що не відповідають особливостям художнього дару Нілуса.
Євген Буковецький в картині “В суді” ставить перед собою складне завдання: відмовившись від показу дійства, не характеризуючи жодної зі сторін судового процесу, дати глядачеві уявлення про нього лише з допомогою зображення реакції присутніх у залі. Як талановитий портретист, Є. Буковецький зробив чималий внесок для розвитку цього жанру в Україні і у XX столітті.
Пейзаж. Друга половина XIX ст. – епоха блискучого розвитку пейзажного живопису в українському мистецтві. Біля його витоків стояв Володимир Орловський. Сучасники порівнювали його із І. Шишкіним, вважаючи, що в творчості одного втілилась епічна велич природи півночі, а другий зумів як ніхто побачити і передати сонячний блиск природи півдня. Вихованець, академік і професор Петербурзької Академії мистецтв, В. Орловський очолював у ній, разом з М. Клодтом, клас пейзажного живопису.
Одним із найвідоміших учнів В. Орловського був Сергій Васильківський. Більша частина життя і громадської діяльності цього митця пов’язана з рідним Харковом. Здобувши грунтовну академічну освіту, С. Васильківський відшліфував свою майстерність самостійно, працюючи в країнах Західної Європи, зокрема у Франції, в товаристві блискучого самоука Івана Похитонова. Під впливом останнього Є. Васильківський починає писати у витонченій манері, що нагадує мініатюрний живопис. Існувала й інша грань таланту художника – схильність до епічного трактування природи рідної степової України. Образ степових просторів зумовив своєрідне тлумачення історичної тематики в найбільш вдалих творах художника, зокрема в картині “Козаки в степу”. У низці робіт, зокрема у полотні “Чумацький Ромоданівський шлях”, художник прагнув створити синтетичний образ України в її історії і сьогоденні
Сильним і своєрідним явищем була в українському пейзажному живописі другої половини XIX – початку XX ст. творчість киянина Сергія Світославського.
Харків’янин Петро Левченко початкову освіту отримав у Д. Безперчого. Продовжив навчання він в петербурзькій Академії мистецтв у В. Орловського, з яким упродовж усього життя підтримував теплі дружні стосунки. Цей митець надзвичайно тонко відчував нюанси кольору та настрою, створював пейзажі та інтер’єри інтимного, камерного звучання. М. Ткаченко, як і його земляк П. Левченко, розпочинав навчання у Д. Безперчого, а продовжував в Академії мистецтв у П. Чистякова. Крім того, він навчався в академіка Кормона у Франції. Художник^постійно мешкав у Парижі, однак приїжджав щороку в Україну. Його творчість зазнала значного впливу сучасного французького мистецтва.
Жанровий живопис. Активний передвижник, один з організаторів Товариства південноросійських художників М. Кузнєцов відіграв велику роль у розвитку українського жанрового живопису. У картині “На заробітки” (1882) він зобразив типову життєву сцену – вимушеного шукання заробітку збіднілого після царського маніфесту селянства.
Широке, правдиве зображення життя українського села – основна тема творчості провідного майстра жанрового живопису, художника-передвижника М. К. Пимоненка. Звернення до цієї теми свідчить про міцний зв’язок художника з традиціями українського мистецтва 1860-70-х рр., які він розвиває у відповідності до нових потреб часу. У картині “Весілля в Київській губернії” (1891) серед осінньої слякоти художник зображує святкову подію. Життєствер-джуючого характеру набуває творчість М. Пимоненка у другій половині 1890-1900-х рр. У цей час було написано полотна “Ідилія” (1908), “У затінку”, “Біля криниці. Суперниці” (1909). Вони відзначаються широким письмом з пластичним рухом пензля. Сонячне світло, що відбивається рефлексами на обличчях людей, є допоміжним засобом підкреслити красу людських образів.
У скульптурах жанрового характеру передвижника Л. Позена (зокрема, у “Лірнику з поводирем” (1884)) селянська тема вирішується у викривальному ключі. Образи насичені багатьма деталями, почерпнутими з життя.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)