Історія України – Литвин В. М. – Завершення процесу возз’єднання українських земель
Зміну кордонів Радянського Союзу в Європі, яка була здійснена за пактом Ріббснтропа-Молотова в 1939-1940 pp., партнери Сталіна по антигітлерівській коаліції визнали тільки у випадку з Польщею (поглинення країн Балтії не визнавалося до 1991 p.). Мотивом для такого визнання була необхідність возз’єднання українського і білоруського населення в кордонах двох радянських республік-держав – України і Білорусії. Оскільки лінією Керзона не могли бути точно розмежовані кордони розселення українців, білорусів і поляків, з новим урядом Польщі було укладено договір про обмін населенням прикордонних районів. Тим самим українські етнічні землі на захід від лінії Керзона мали бути за взаємною згодою де українізовані, а землі на схід від цієї розмежувальної лінії – де полонізовані.
Залишалася, однак, остання українська етнічна територія поза межами УРСР – Закарпатська Україна. Вона була поглинута після загибелі Чехословаччини союзником нацистської Німеччини – Угорщиною. Чехословаччина, як було зрозуміло, відновлюється після війни в її довоєнних кордонах, включаючи Підкарпатську Русь. Проте під час зустрічі з президентом довоєнної Чехословаччини Е. Бенешем у Москві Сталін наполягав на тому, щоб Закарпаття було возз’єднане з основною частиною України у складі СРСР. Бенеш потребував радянської підтримки і розумів, що Червона армія буде в Чехословаччині раніше від англо-американських військ. Тому він не заперечував можливості передачі Закарпаття Радянському Союзу у майбутньому, але наполягав на відновленні довоєнних кордонів його держави з Німеччиною і Польщею. 8 травня 1944 р. в Лондоні була підписана угода між СРСР і Чехословаччиною про порядок відносин між радянським командуванням і чехословацькою адміністрацією після вступу на територію країни Червоної армії. Згідно з угодою на визволену територію повинен був призначатися чехословацький урядовий уповноважений, який після завершення воєнних операцій мав узяти у свої руки управління громадськими справами.
Негайно після звільнення від окупантів всієї території Закарпаття М. Хрущов надіслав на допомогу радянській військовій адміністрації апаратних працівників ЦК КП(б)У. Разом із членами військової ради 4-го Українського фронту на чолі з Л. Мехлісом вони за короткий час організували місцеві органи влади – тимчасові народні комітети. На зборах і мітингах, які скликалися під час виборів, висловлювалися вимоги і прохання прийняти Закарпатську Україну “в лоно матері-Вітчизни”. 26 листопада 1944 р. з’їзд народних комітетів у Мукачеві схвалив Маніфест про возз’єднання Закарпатської України з УРСР і вихід її зі складу Чехословаччини. З’їзд утворив Народну раду – тимчасовий орган законодавчої і виконавчої влади з 17 осіб на чолі з і. Туряницею.
У лютому 1945 р. в Кошице відбулася конференція Комуністичної партії Чехословаччини. Виступаючи на ній, Г. Гусак заявив від імені всієї партії, яка за допомогою радянської адміністрації перетворювалася на найбільш впливову політичну силу на визволеній частині країни: Карпатські українці вирішили приєднатися до СРСР, возз’єднатися зі своїм рідним народом. Ми цілком поважаємо це рішення і по-справжньому, по-братерськи бажаємо реалізації усіх їхніх національних ідеалів”.
У березні в Москву були запрошені лідери основних політичних сил країни на чолі з президентом Е. Бенешем. Вони проголосили утворення Національного фронту чехів і словаків. 4 квітня на основі досягнутої домовленості Бенеш призначив в Кошице новий уряд на чолі із З. Фірлінгером. Наступного дня на першому засіданні уряду була офіційно проголошена програма дій, розроблена на з’їзді КПЧ і прийнята на переговорах у Москві. Вона увійшла в історію Чехословаччини під назвою Кошицької урядової програми. Зокрема в ній вказувалося: “Уряд потурбується про те, щоб якомога швидше було розв’язане питання про Закарпатську Україну, поставлене самим населенням цієї області. Уряд бажає, щоб це питання було розв’язане у відповідності з демократичним висловленням волі народу Закарпатської України, в дусі повної дружби між Чехословаччиною і Радянським Союзом”.
Готуючи Закарпатську Україну до офіційного включення у склад Радянського Союзу, органи державної безпеки “очищали” її від людей, які заплямували себе співробітництвом з угорським окупаційним режимом або виступали проти радянської влади. З особливою ретельністю вишукувалися не колаборанти, а “українські буржуазні націоналісти”, які брали активну участь у творенні Карпатської України в 1938-1939 рр. У травні 1945 р. в Празі був заарештований президент Карпатської України о. Августин Волошин. Незабаром він загинув у московській тюрмі. 25 делегатів з’їзду народних комітетів Закарпатської України були заарештовані за “антирадянську агітацію”. Ця формула звинувачення вживалася у випадку небажання людини погодитися на приєднання її малої батьківщини до Радянського Союзу.
29 червня 1945 р. між Чехословаччиною і Радянським Союзом було підписано договір про включення Закарпатської України (за діючою тоді конституцією Чехословаччини – Підкарпатської Русі) до складу СРСР. У складі УРСР з’явилася Закарпатська область, територія якої дорівнювала 12,9 тис. кв. км. Загальна територія УРСР досягла 577 тис. кв. км.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)