Буддизм в Індії не зник безслідно, а розчинився в брахманізмі. Синтезовану буддійсько-брахманську релігію, яка стала водночас і способом життя населення країни, назвали індуїзмом. Індуїзм – це не одна, а безліч релігій. Існувало лише кілька
В давнину в Індії існувало кілька десятків мов і безліч діалектів, причому це безпрецедентне мовне розмаїття збереглося в країні дотепер (перепис 1971 р. зафіксував наявність у ній 872 мов та діалектів). За Ведійської доби
Ще за Ведійського періоду в Індії розігрувалися просто неба театралізовані вистави. На початку нашої ери в країні з’явилися перші невеликі театральні приміщення. Декорацій у них не було, театральний реквізит – надзвичайно вбогий, їх замінювали
ВСТУП ДО КИТАЇСТИКИ Стан джерельної бази Сучасні китаїсти не можуть поскаржитися на відсутність надійних джерел із давньої історії Китаю. Джерела ці поділяються на дві основні групи: давньокитайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Повідомлень
ВСТУП ДО КИТАЇСТИКИ Стан джерельної бази Сучасні китаїсти не можуть поскаржитися на відсутність надійних джерел із давньої історії Китаю. Джерела ці поділяються на дві основні групи: давньокитайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Повідомлень
ВСТУП ДО КИТАЇСТИКИ Стан джерельної бази Сучасні китаїсти не можуть поскаржитися на відсутність надійних джерел із давньої історії Китаю. Джерела ці поділяються на дві основні групи: давньокитайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Повідомлень
Археологи почали працювати в Китаї вже після Сіньхайської революції 1911-1913 рр. і май– же відразу зробили важливі відкриття. Так, на початку 20-х років шведський геолог Ю. Г. Андерсон виявив у басейні середньої течії Хуанхе
Природа відгородила Стародавній Китай від найближчих вогнищ цивілізації височенними непрохідними горами Тибету і велетенською мертвою пустинею Гобі, про яку стародавній автор писав: “Ні птаха не видно в повітрі, ні звіра на землі. Скільки не
Стародавні китайці належали до однієї, монголоїдної, раси, однак їхнщ етнічний склад був не– однорідний, бо китайська народність формувалася в умовах тісних контактів місцевого населення з тунгусами, маньчжурами, монголами, тибетцями, бірманцями, племенами Індокитаю та іншими
Стародавні китайці належали до однієї, монголоїдної, раси, однак їхнщ етнічний склад був не– однорідний, бо китайська народність формувалася в умовах тісних контактів місцевого населення з тунгусами, маньчжурами, монголами, тибетцями, бірманцями, племенами Індокитаю та іншими
Старокитайське суспільство за всієї своєї легендарної екзотичності не виглядало на фоні інших старосхідних цивілізацій винятковим явищем. У ньому, наприклад, також відбулася “міська революція”: виникли міські общини – багато десятків карликових царств, з’явилося патріархальне рабство,
Старокитайське суспільство за всієї своєї легендарної екзотичності не виглядало на фоні інших старосхідних цивілізацій винятковим явищем. У ньому, наприклад, також відбулася “міська революція”: виникли міські общини – багато десятків карликових царств, з’явилося патріархальне рабство,
Чжоусці, на думку ряду дослідників, в архаїчну добу розмовляли тибето-бірманською мовою. Вони мешкали в басейні річки Вей ще за неоліту й підтримували з шанцями тісні, хоча й не завжди дружні, зв’язки, тому небезпідставно вважали
“Книга пісень” яскраво змальовує господарський побут чжоусців. Основну увагу вони приділяли землеробству, причому вже освоїли сівозміну, систему ярових та озимих культур. Чжоусці також займалися городництвом, а з технічних культур вирощували коноплі, тутове дерево, каштан.
Через те, що чжоусці під натиском напівкочових племен жунів перенесли свою столицю в 770 р. до н. е. на схід, період VIII-III ст. до н. е. історики назвали Східним Чжоу. Його, у свою чергу,
Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI-V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства й держави. В цій полеміці були зацікавленні верхи, які сподівалися
Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI-V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства й держави. В цій полеміці були зацікавленні верхи, які сподівалися
Ворожими конфуціанству були, зокрема, моїстські погляди на суспільство, якими певний час захоплювалася китайська інтелігенція. Моїстська доктрина з’явилася у країні в IV ст. до н. е., але вже наприкінці III ст. до н. е. там
Термін “легізм” походить від латинського legis (“закон”). Китайці ж називали легістську доктрину “фацзя”. Одним з основоположників легізму був уже згадуваний чиновник-реформатор Шан Ян. Шан Ян з’явився на світ у збіднілій аристократичній родині в царстві
Соціальна етика лежала в основі також лаоського вчення, яке теоретично оформилось у IV-III ст. до н. е. Основні положення даосизму викладено в трактатах “Книга про шлях і добродіяння” (Даодецзін), автором якої традиція називає легендарного
Цінь Легістське оновлення царства Цінь стало провісником кардинальних змін в історичному розвитку всього Китаю, який з появою в середині І тис. до н. е. іригаційного землеробства вже не міг обійтися без сильної централізованої системи
Цінь Легістське оновлення царства Цінь стало провісником кардинальних змін в історичному розвитку всього Китаю, який з появою в середині І тис. до н. е. іригаційного землеробства вже не міг обійтися без сильної централізованої системи
Кілька посушливих років підряд та волюнтаристська економічна політика Цінь Шіхуана зробили свою чорну справу – спричинили в Китаї жахливу розруху. Сима Цянь повідомляв, що Ханьській династії “дісталися від династії Цінь у спадок самі руїни…
Щоб Китай остаточно не перетворився на пустку, Гуан У-ді, як це робили і його попередники, пішов на окремі поступки народу. Він оголосив загальну амністію, відпустив на волю частину державних рабів, зменшив державні податки, впорядкував
Стародавні китайці – творці однієї з найдавніших і найсамобутніших культур, яка виникла шляхом синтезу місцевих неолітичних культур та культурних запозичень. Процес її формування завершився в середині І тис. до н. е. Внесок стародавніх китайців
Стародавні китайці – творці однієї з найдавніших і найсамобутніших культур, яка виникла шляхом синтезу місцевих неолітичних культур та культурних запозичень. Процес її формування завершився в середині І тис. до н. е. Внесок стародавніх китайців
Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. Лінгвісти здебільшого впевнені, що своє письмо китайці винайшли самі, а не запозичили в інших народів. Найдавнішим китайським письмом традиційно вважають гуа –
У Стародавньому Китаї досить високого рівня досягли природничонаукові знання, особливо математика. Китайці першими описали дії з від’ємними числами, регулярно спостерігали за зоряним небом, склали на порозі середньовіччя (IV ст. н. е.) каталог 800зірок, поділили
Первісні вірування й культи китайців майже не відрізнялися від тих, що склалися в інших стародавніх народів.. Проте поступово, до середини І тис. до и. е., у специфічних умовах розвитку китайського суспільства, яке дуже довго
Старокитайську літературу, хронологічними рамками якої є XII ст. до н. е.- III ст. н. е., вперше класифікував Бань Гу. У складеному ним переліку літературних творів перше місце посідають конфуціанські канони: “Книга перемін”, “Книга історії”,
Найдавніші твори китайського художнього ремесла належать до – неолітичної кераміки, яка привертає увагу не стільки багатством форм, скільки оригінальним художнім стилем. Свою кераміку стародавні майстри робили і вручну, і з допомогою гончарного круга. Спершу
Важливе значення надавалося у Стародавньому Китаї музиці як Вираженню внутрішнього світу людини. Сима Цянь так охарактеризував емоційний вплив цього виду мистецтва: “Якщо звуки й наспіви домірні і перебувають у цілковитій гармонії, то вони навіть
Характеристика джерельноі бази Дослідники давньояпонської історії спираються на вкрай обмежений комплекс джерел, основу яких становлять археологічні Матеріали. Особливо результативними з огляду на проблематику місцевої старовини виявилися розкопки численних поховальних комплексів, в яких знайшли свій
Характеристика джерельноі бази Дослідники давньояпонської історії спираються на вкрай обмежений комплекс джерел, основу яких становлять археологічні Матеріали. Особливо результативними з огляду на проблематику місцевої старовини виявилися розкопки численних поховальних комплексів, в яких знайшли свій
Найдавніші свідчення існування людини на теренах Японії датуються XXXV тис. до н. е. епохою пізнього (верхнього) палеоліту. В ті далекі часи “Країна Вранішнього Сонця” ще не була острівним архіпелагом, а з’єднувалася з континентом двома
Доба неоліту дістала в Японії назву дзьомон (яп. “шнуровий орнамент”). її автором був американський біолог Б. С. Морзе, який здійснював археологічні розкопки на островах у 1877 р. Під час розкопок у місцевості Ооморі він
Найпоширенішим і найчисленнішим етносом Японії доби пізнього дзьомону вважаються айни, в яких деякі науковці вбачають прямих нащадків автохтонних праяпонців, що жили на цих землях ще з часів палеоліту. Дехто вважає айнів пришельцями, прабатьківщиною яких
До появи на островах “людей ямато”, або вадзін (носіїв мови предка сучасної японської ) цивілізаційний розвиток архіпелагу відбувався майже відособлено від соціально-економічних, культурних та етнополітичних процесів на континенті. Фактично до середини І тис. до
Стародавня японська культура склалася унаслідок синтезу місцевих праяпонських та привнесених мігрантами вадзін культурних компонентів, що визначило її специфіку стосовно сусідніх материкових культур далекосхідного регіону. На відміну від Китаю та Кореї Давня Японія не знала
Антология мировой философии. Москва, 1969. Т. 1. Біблія або Книга Святого Письма Старого і Нового Заповіту. Київ, 1988. Гроссман Ю. М., Лісовий І. А. Історія стародавнього світу. Практикум. Львів, 1985. Древний мир. Сборник источников