Буддизм в Індії не зник безслідно, а розчинився в брахманізмі. Синтезовану буддійсько-брахманську релігію, яка стала водночас і способом життя населення країни, назвали індуїзмом. Індуїзм – це не одна, а безліч релігій. Існувало лише кілька

Ще за Ведійського періоду в Індії розігрувалися просто неба театралізовані вистави. На початку нашої ери в країні з’явилися перші невеликі театральні приміщення. Декорацій у них не було, театральний реквізит – надзвичайно вбогий, їх замінювали

ВСТУП ДО КИТАЇСТИКИ Стан джерельної бази Сучасні китаїсти не можуть поскаржитися на відсутність надійних джерел із давньої історії Китаю. Джерела ці поділяються на дві основні групи: давньокитайські писемні пам’ятки та матеріали археологічних розкопок. Повідомлень

Археологи почали працювати в Китаї вже після Сіньхайської революції 1911-1913 рр. і май– же відразу зробили важливі відкриття. Так, на початку 20-х років шведський геолог Ю. Г. Андерсон виявив у басейні середньої течії Хуанхе

Стародавні китайці належали до однієї, монголоїдної, раси, однак їхнщ етнічний склад був не– однорідний, бо китайська народність формувалася в умовах тісних контактів місцевого населення з тунгусами, маньчжурами, монголами, тибетцями, бірманцями, племенами Індокитаю та іншими

Старокитайське суспільство за всієї своєї легендарної екзотичності не виглядало на фоні інших старосхідних цивілізацій винятковим явищем. У ньому, наприклад, також відбулася “міська революція”: виникли міські общини – багато десятків карликових царств, з’явилося патріархальне рабство,

Чжоусці, на думку ряду дослідників, в архаїчну добу розмовляли тибето-бірманською мовою. Вони мешкали в басейні річки Вей ще за неоліту й підтримували з шанцями тісні, хоча й не завжди дружні, зв’язки, тому небезпідставно вважали

Через те, що чжоусці під натиском напівкочових племен жунів перенесли свою столицю в 770 р. до н. е. на схід, період VIII-III ст. до н. е. історики назвали Східним Чжоу. Його, у свою чергу,

Процес формування китайської народності, її культури та релігії супроводжувався в VI-V ст. до н. е. гострою полемікою навколо питання про оптимальні шляхи розвитку суспільства й держави. В цій полеміці були зацікавленні верхи, які сподівалися

Термін “легізм” походить від латинського legis (“закон”). Китайці ж називали легістську доктрину “фацзя”. Одним з основоположників легізму був уже згадуваний чиновник-реформатор Шан Ян. Шан Ян з’явився на світ у збіднілій аристократичній родині в царстві

Цінь Легістське оновлення царства Цінь стало провісником кардинальних змін в історичному розвитку всього Китаю, який з появою в середині І тис. до н. е. іригаційного землеробства вже не міг обійтися без сильної централізованої системи

Кілька посушливих років підряд та волюнтаристська економічна політика Цінь Шіхуана зробили свою чорну справу – спричинили в Китаї жахливу розруху. Сима Цянь повідомляв, що Ханьській династії “дісталися від династії Цінь у спадок самі руїни…

Стародавні китайці – творці однієї з найдавніших і найсамобутніших культур, яка виникла шляхом синтезу місцевих неолітичних культур та культурних запозичень. Процес її формування завершився в середині І тис. до н. е. Внесок стародавніх китайців

Китайці створили одну з найдавніших систем письма, походження якої досі не з’ясовано. Лінгвісти здебільшого впевнені, що своє письмо китайці винайшли самі, а не запозичили в інших народів. Найдавнішим китайським письмом традиційно вважають гуа –

Первісні вірування й культи китайців майже не відрізнялися від тих, що склалися в інших стародавніх народів.. Проте поступово, до середини І тис. до и. е., у специфічних умовах розвитку китайського суспільства, яке дуже довго

Найдавніші твори китайського художнього ремесла належать до – неолітичної кераміки, яка привертає увагу не стільки багатством форм, скільки оригінальним художнім стилем. Свою кераміку стародавні майстри робили і вручну, і з допомогою гончарного круга. Спершу

Характеристика джерельноі бази Дослідники давньояпонської історії спираються на вкрай обмежений комплекс джерел, основу яких становлять археологічні Матеріали. Особливо результативними з огляду на проблематику місцевої старовини виявилися розкопки численних поховальних комплексів, в яких знайшли свій

Найдавніші свідчення існування людини на теренах Японії датуються XXXV тис. до н. е. епохою пізнього (верхнього) палеоліту. В ті далекі часи “Країна Вранішнього Сонця” ще не була острівним архіпелагом, а з’єднувалася з континентом двома

Найпоширенішим і найчисленнішим етносом Японії доби пізнього дзьомону вважаються айни, в яких деякі науковці вбачають прямих нащадків автохтонних праяпонців, що жили на цих землях ще з часів палеоліту. Дехто вважає айнів пришельцями, прабатьківщиною яких

Стародавня японська культура склалася унаслідок синтезу місцевих праяпонських та привнесених мігрантами вадзін культурних компонентів, що визначило її специфіку стосовно сусідніх материкових культур далекосхідного регіону. На відміну від Китаю та Кореї Давня Японія не знала