Історія релігій – Лубський В. І. – Іудейські обряди
Стародавній ізраїльський культ був нескладним – різноманітне поклоніння Ягве. Форми цього поклоніння могли бути запозичені в інших релігій, зокрема з культу Ваала. Головне в ньому – жертвоприношення. Це була своєрідна спільна трапеза з божеством. Вважалося, що Ягве живе на небі, тому його частка учти спалювалася, щоб у вигляді диму потрапити до споживача. Землероби і скотарі з радістю віддавали йому першу і кращу частину продукту своєї праці, яка розглядалась насамперед як дар Божий.
Суворий образ Бога Ізраїлю вимагав і більш вагомих дарів. Авраам приносив Богові свого первістка (Буття, 22,1-13), Ієвфай віддав на смерть свою дочку, Самуїл розрізує на шматки перед Богом Агава (І Сам. 15, 32), можливо, були й інші людські жертви. Але все це – винятки, судячи з Біблії. А взагалі культ жертвоприношення радісний, він відбувається в умовах піднесення і веселощів. Але згодом жертва, на якій лежить виразний відбиток первісного культу, поступається молитві і складній системі обрядів та приписів, через які релігійний культ глибоко проникає в побут, повсякденне життя.
Іудей через систему культових приписів і заборон стає пов’язаним з Богом весь час, кожної миті.
613 Заповідей Тори поділяються на дві категорії: 248 (це кількість частин тіла людини) мають позитивний характер, це приписи щось робити, і 365 (це кількість жил у людському тілі) негативних заповідей, які забороняють певні дії. Виконання цих заповітів обов’язкове лише для євреїв. Для всіх інших досить 7 заповітів: не вклонятися ідолам; не проливати невинної крові; не вдаватися в розпусту; не їсти м’ясо, яке відрізане у живої тварини; не ганьбити Всевишнього; не грабувати; творити правосуддя.
Іудейські обряди дуже численні, вони заповнюють весь день віруючого з ранку до вечора.
Щоранку іудей, прокинувшись, мусить проголосити три благословення, в яких висловлюється подяка Богові за те, що він не створив цього віруючого неєвреєм, рабом і жінкою. А жінка в третьому благословенні дякує Бога за те, що він створив її за волею своєю.
Перед ранковою молитвою треба одягти таліт: малий – під одяг, щоб носити весь день, і великий, поверх одягу, на час молитви. Таліт – це чотирикутний плащ, по краях якого нашиті китиці з вовняних ниток – циціт. Вони мають нагадувати віруючому про 613 заповідей Тори.
Після одягнення таліту, накладають на себе, на ліву руку і голову, тфілін – футлярчики зі шкіри з вкладеним у них текстом молитви на пергаменті.
Найважливішою культовою дією є триразова молитва – тфіла. Текстів молитов є чимало, читання їх суворо регламентоване. Найважливіша серед молитов – молитва Кадіш, яка в чомусь схожа з християнською молитвою “Отче наш” – у ній прославляється Єдиний Всевишній. Кадіш має свої різновиди з додаванням ще двох-трьох речень і згадувань про мудреців Тори. Також особливе значення має молитва Шма (Слухай Ізраїль!), яка проголошує віру в єдність Творця Всесвіту і готовність іудеїв виконувати Його волю. По понеділках і четвергах після молитов читають Тору. Таким чином, за тиждень не проходить і трьох днів, щоб віруючий не звертався до Тори.
Крім триразової молитви, іудей мусить з приводу різних фактів свого життя проголошувати благословення твердо встановленої форми: почувши і добру, і лиху звістку, налягаючи нове вбрання чи придбавши якусь річ тощо. Не кажучи вже про надзвичайні ситуації: врятування від загибелі, закінчення тяжкої мандрівки, одужання тощо. Змінилась погода, пішов дощ чи сніг, пройшла буря, настала весна, зустрів родича чи друга усюди – за все благословляй Бога.
Численними обрядами супроводиться вживання їжі. Іудаїзм засуджує аскетизм, дуже обережний у постах – їх небагато. Але й задоволення тілесних потреб не вважає за самоціль. Тіло потрібне лише для зберігання душі, для цього і вживається їжа. Тому стіл – це “жертовник’, а споживання їжі – храмове служіння. Звідси велика кількість настанов: що, коли, скільки і як саме їсти, де і які благословення промовляти.
Закони про заборонену їжу у своїй сукупності звуться кашрут, їм треба підкорятись не роздумуючи, бо їхній смисл недоступний нашому розумові. Найменше порушення розглядається як гріх тяжкий.
Уся їжа поділяється на чисту і нечисту. Цілком зрозуміло, що можна вживати першу і забороняється вживати другу. Продукти підлягають певним правилам оброблення. М’ясо, наприклад, кашерують – чи просолюють його, чи просмажують на вогні. Так воно позбавляється крові, а в крові ж душа тварини і віруючий позбавляється небезпеки з’їсти її.
Коментуючи харчові дозволи і заборони, деякі іудейські богослови посилаються на їх раціональний зміст, мовляв, це корисно для здоров’я. Але, скажімо, заборона їсти свинину чи зайчатину – в чому тут раціональність? Мільйони людей вживають свинину, і багатовіковий досвід не знайшов у цьому шкоди. Але харчові заборони – це хукім, тобто закони, які виконуються без всяких роздумів.
Інші богослови вважають, що кашрут корисний для душі. Уникаючи вживати в їжу кров, ми звільняємося від жорстокості. Але погляньмо на історію стародавніх євреїв: і вони терпіли від жорстокості ворогів своїх, та й до ворогів не були дуже милостивими і добрими.
Більш слушним, на нашу думку, буде твердження, що кашрут був одним з дійових засобів проти асиміляції єврейського народу іншими народами, це один із факторів, які допомогли йому зберегти себе як націю під час нескінченних історичних випробувань.
Існує ряд приписів Тори, які пов’язані з сільськогосподарською продукцією і виконуються лише в країні Ізраїль. Цим підкреслюється святість цієї країни.
Це дари, які віддають бідняки на полі: пеа – край поля, який не зжинають, лекет – колоски, які впали на поле при жнивах. Залишають олелот на виноградному кущі і поаруна оливковому дереві. Це – ндака – заборона давати гроші в борг за відсотки, маасер ани – виділення десятої частини урожаю бідним раз за три роки, шміта – прощення боргів у суботній (сьомий) рік. У цей же рік забороняється обробляти землю, вона повинна відпочивати. А все, що виросте на ній, – є безгосподарне, належить усім, хто візьме.
Щодо боргів, то тут є важливе зауваження. Загроза втратити позичені гроші в рік шміта природно підштовхувала багатих до відмовлення в кредит бідним. Та й багатого слід було пожаліти. Отут і виник прозболь – документ, з яким кредитор передає право стягнення боргів суду, що називався “бейтдін”, і тоді рік шміта не скасовував їх.
Тора називає “законом”, тобто ознакою належності до іудаїзму, виконання трьох обрядів: святкування суботи, носіння під час молитви тфіліну і головний з них – брітміла (обрізання). Брітміла друга за рахунком з 613 заповідей Тори. Це обрізання – на знак союзу народу Ізраїлю з Богом.
Але чому Бог не змінив фізичної природи євреїв з цією “поправкою”? Адже для нього немає неможливого. Іудейські богослови кажуть на це, що сам Бог побажав, щоб людина сама засвідчила факт своєї належності до союзу з Богом, бо в устремлінні кожного єврея зберегти свою єврейську сутність лежить ключ до розуміння того факту, що народ Ізраїлю вічний. Залишається при цьому зауважити, що не сам єврей себе обрізає, а його обрізають.
Брітмілу роблять на восьмий день від народження, здійснює цю церемонію спеціаліст своєї справи – могель. При обрізанні новонародженій дитині, хлопцеві, дають ім’я. Дівчинці – коли її батька в перший раз після її народження викликають читати Тору. Якщо новонароджений первісток, то через 30 днів після його народження відбувається обряд його викупу – підьон габен – у синагогу сплачується 5 срібних монет вагою не менше як 117 г. Державний банк Ізраїлю з цією метою випустив спеціальну монету.
Наступним обрядом, який відзначає певні віхи життя, є відзначення вступу в свідоме життя, коли єврей стає повноправним і відповідальним членом Дому Ізраїлю. У цей час хлопчику виповнюється 13 років, і він стає “барміцва” (син, який виконує заповіді), а дівчинці – 12 років, вона – “батміцва” (дочка, яка виконує заповіді). Хлопчик одягає таліт, його викликають читати Тору, після чого його обсипають дощем цукерок і горіхів. Відбувається урочиста трапеза, на якій новий чин громади має виголосити промову на честь батьків і виявити знання Тори. Дівчинці теж влаштовують свято, але у вузькому колі рідних і подруг.
Урочисто відбувається обряд весілля. Шлюб укладається обрядом кідушин – придбання жінки за гроші, з передачею жінці золотої обручки без прикрас. Для цього відбувається хупа – сам процес вінчання, під час якого наречений передає нареченій кту-бу – шлюбну угоду, де обумовлені зобов’язання чоловіка і права жінки. Колись, в умовах багатоженства у євреїв було право чоловіка оголошувати розірвання шлюбу без згоди жінки, що мало певний юридичний смисл. Тепер це має символічне значення.
І нарешті – поховання. За єврейським світоглядом – смерть це перехід від життя в матеріальному світі до життя в духовному світі. Але для тих, хто лишився живим, – це тяжка втрата близьких. Поховання (краще в день смерті) супроводиться читанням сином, батьком, братом чи кимось із родичів-чоловіків молитви Кадіш і здійсненням обряду кріа – розривання скорботними одягу. Після поховання проходить семиденна жалоба в хаті покійного – шива. На тридцятий день по смерті влаштовується поминання. Це кінець жалоби. По батькові і матері жалоба триває рік.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)