Географія туризму – Кузик С. П. – 1.5. Формування туристичної привабливості території
Привабливість – це властивість викликати захоплення, притягувати до себе особливими якостями, властивостями. У науковій літературі, присвяченій туристичній діяльності, зазначається, що поняття атрактивності є основним і визначальним під час дослідження потоків людей47. У нашому розумінні територія тоді приваблива, якщо вона має туристичні ресурси – природні (насамперед – екологічно чисті), історико-культурні та соціально-економічні, розвинуту матеріально-технічну базу, насичену інфраструктурою, зручним транспортно-географічним розташунням і доступною про неї інформацією.
Туристична привабливість території формується передусім за наявності природних або історико-культурних туристичних ресурсів, а ще краще – за їх поєднання. Водночас такі ресурси ще не встановлюють рівень привабливості цієї чи іншої території. Туристична привабливість часто мінлива і може змінюватися залежно від багатьох чинників, котрі впливають на привабливість туристичної території. Саме до них належить наявність сучасної матеріально-технічної бази туризму, зокрема новітніх готельних комплексів, спеціалізованих закладів із відповідним асортиментом послуг, які вони продукують та ін.
Дуже важливою складовою привабливості в сучасних умовах постає якість довкілля. У ринкових умовах господарювання вагомого значення в організації навколишнього середовища набуває використання маркетингу, що сприятиме зміцненню конкурентоздатності певної території і може визначально впливати на її привабливість.
Загалом туристично привабливою вважається територія, яка користується популярністю у туристів і перетворюється на відповідне територіальне туристичне поєднання у вигляді туристичного пункту, центру, вузла, району, регіону.
Природні туристичні ресурси є важливими елементами туристичної привабливості території. До його складу належать: клімат, водні ресурси, прибережні зони водойм, мінеральні джерела, лікувальні грязі, рельєф, рослинний і тваринний світ, національні парки та заповідники, мисливсько-риболовецькі угіддя, мальовничі краєвиди, унікальні природні об’єкти тощо. Природну привабливість певної території для туристів визначають наявністю таких чинників48:
– красою ландшафту і природних об’єктів;
– м’якістю клімату і комфортністю погодних умов;
– чистотою природних водойм;
– сприятливою екологічною ситуацією.
За таких умов, що більше насичена територія складовими елементами природних ресурсів, то вище задоволення певних потреб туристів і розмаїтіший спектр організації різних видів туризму.
Розвиток певних видів туризму неможливий без виявлення, вивчення й оцінки туристичних ресурсів. Якщо виявлення й опис туристичних ресурсів є первинною стадією дослідження, то оцінка природних туристичних ресурсів – її завершальний етап.
Існує декілька підходів оцінки природних туристичних ресурсів (їхній детальніший опис подано у підрозділах 4.2; 4.3).
Окрім традиційних методів оцінки (вартісного та бального), здійснюють і медико-біологічний. Так, за результатами такої оцінки можна встановити залежність фізіологічного стану людини від впливу метеорологічних чинників, виявити наявність сприятливих медико-біологічних умов для організації відпочинку, туризму, оздоровлення.
Привабливість природних туристичних ресурсів певної території підвищується за наявності екзотичних, неповторних та унікальних форм ландшафту, що по-особливому впливає на психологічний стан людини. Тому виявлення психо-естетичної привабливості таких територій – важливий засіб визначення емоційного впливу природного ландшафту на духовну сферу життя людини (див. 4.2).
Для визначення привабливості конкретної території дуже важливо вивчити можливість розвитку певних видів туризму та стан їх інженерно-будівельного освоєння. Це досягають за допомогою технічної оцінки природних туристичних ресурсів території. Наприклад, для оцінювання привабливості рельєфу, можливості будівництва гірськолижної бази “Буковель” (Івано-Франківська область) та організації гірськолижного відпочинку, спорту, туризму необхідно було вивчити такі параметри місцевості, як висота траси, відстань до об’єктів розміщення туристів (готелей), протяжність траси (м), крутизна схилу (в градусах), характер поверхні схилу, небезпека сходження лавин тощо. Причому враховувалися найпривабливіші параметри для організації гірськолижних занять, спорту, відпочинку: висота траси 1-2,5 тис. м; відстань від траси до готелю в межах 1 км, довжина траси – понад 1 тис. м; крутизна схилів – 12-18 °. Окрім цього, на поверхню лижних полів не повинні виступати кам’янисті ділянки, територія не має бути лавинонебезпечною і навіть прогнозованою, що може в горах трапитися після сильних снігопадів. Отже, привабливість гірськолижного об’єкта значно посилюється, якщо туристичний сезон триватиме понад три місяці за комфортності температур (-5-15 °С), товщині снігового покриву не менше 20 см і швидкості вітру до 5 м/с. Після технологічної оцінки природних можливостей північних схилів Яблунецького перевалу ця територія виявилася цілком придатною для будівництва гірськолижної бази.
Історико-культурні туристичні ресурси, зокрема унікальні пам’ятки, можуть бути визначальними в організації туристичної подорожі. В Європі завдяки наявності таких об’єктів найбільші доходи від їх відвідування отримують Іспанія, Франція, Італія, Велика Британія й Австрія, в інших країнах світу – Єгипет, Китай, Мексика тощо. Як засвідчує міжнародна статистика, їх розміри становлять близько 50 млрд доларів на рік.
Україна володіє значним історико-культурним спадком. У державному реєстрі налічується 130 тис визначних пам’яток, функціонує 61 історико-культурний заповідник, 13 мають статус національних. За часткою найвідоміших архітектурно-історичних туристичних ресурсів від загальної кількості пам’яток вирізняються в Україні Волинська – 17,3 %, Закарпатська – 13,4, Львівська – 12,9, Тернопільська – 10,4 і Чернівецька – 8,9 %4в. Привабливість історико-культурних туристичних ресурсів визначають рівнем художньої й історико-культурної цінності, навіть модою. Найпопуляр-нішим критерієм оцінювання історико-культурних об’єктів, які використав автор навчального посібника, є їх привабливість та кількість часу для екскурсійного огляду.
Більшість методик оцінювання туристичної привабливості грунтується на експертних бальних оцінках, хоча існують й економічні оцінки історико-культурної спадщини території. За основу таких оцінок береться прямий ефект від експлуатації об’єктів у вигляді плати за вхід, екскурсійне обслуговування, а також диференційна рента за землю, де розташовані пам’ятки історії, культури. Тут важливо також виявити стан готовності матеріально-технічної бази галузі, зокрема готелей для прийому туристів, історико-культурних об’єктів (архітектурних ансамблів, замків, оборонних споруд) для огляду туристами і введення їх у пізнавально-туристичні маршрути.
Важливим засобом підвищення привабливості території є створення туристичного кластера як прогресивної форми територіально-виробничого об’єднання. На думку англійського дослідника М. Портера, кластер – це об’єднані за географічною ознакою групи взаємопов’язаних компаній, спеціалізованих постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, котрі не конкурують між собою, характеризуються спільною діяльністю та взаємодоповнюють одна одну50. Відтак туристичний кластер – це добровільне територіальне об’єднання взаємопов’язаних туристичних підприємств і закладів, причому вони мають право на самостійну господарську діяльність. “Такі інтегровані територіально-галузеві об’єднання, – зазначає О. Музиченко-Козловська, – мають змогу краще розповсюджувати. технології, інформацію, сприяють узгодженості дій між замовником та постачальником. За допомогою туристичного кластера можна підвищити продуктивність праці, скоротити витрати на маркетингові дослідження при визначенні напрямків та місць організації нових видів туризму, а також сприяти впровадженню інновацій. Більшість учасників кластера не конкурують між собою, маючи спільні інтереси та можливості”61.
Зауважимо, що туристичний кластер може інтегрувати і суміжні галузі, які разом із головною галуззю об’єднані спільною метою – задоволенням потреб населення у туристичних послугах. Усе це поліпшуватиме використання туристично-рекреаційних ресурсів, удосконалюватиме організаційну структуру управління підприємствами та закладами, підвищуватиме ефективність обслуговування, що позитивно впливатиме на підвищення привабливості відповідного туристичного поєднання.
Вагомим чинником привабливості території в сучасних умовах життєдіяльності є стан навколишнього середовища (рівень екологічного забруднення, санітарно-гігієнічний стан водойм, повітря, грунтів). Неврахування цієї обставини може спричинити відчутні економічні втрати та зниження конкурентоздатності території на ринку туристичних послуг.
Туризм, порівнюючи з іншими галузями економіки, має суттєву перевагу: він може стати альтернативою підприємствам із екологічно небезпечними викидами. У такому випадку пріоритетний розвиток туризму забезпечуватиме сталий розвиток територій, зберігаючи їх природне та культурне середовище, а відтак – екологічну рівновагу, яка теж є важливим чинником підвищення його привабливості.
До актуальних заходів, спрямованих на охорону природного довкілля та підвищення привабливості туристичних територій, належить створення мережі заповідників і національних парків, де виробнича діяльність або обмежується, або забороняється. Приклад екологічно безпечного використання території та підвищення її привабливості – розвиток сільського зеленого туризму, де міський житель, відпочиваючи серед незайманої природи, стає її шанувальником і безпосереднім учасником традиційних свят, обрядовості тощо. Цей вид туризму особливо бажаний для віддалених гірських територій, бо він сприятиме їх розвитку та підвищенню популярності.
На якість навколишнього середовища впливають найрізноманітніші чинники. Для їх урахування та визначення рівня впливу кожного з них учені пропонуюєть чимало показників. О. Музиченко-Козловська52, наприклад, використовує таку систему показників (хі):
– площа природних туристичних ресурсів
– кількість антропогенних туристичних ресурсів (х2);
– кількість засобів розміщення туристів (хА);
– інвестиції в основний капітал готелів і ресторанів (х.);
– середній рівень цін на послуги у туристичних підприємствах (х5);
– якість рекламно-інформаційних послуг (хЕ);
– атрактивність історико-культурних пам’яток регіону
(*7);
– якість навколишнього середовища (хВ);
– економічна привабливість регіону (х9);
– політична стабільність регіону (х 0).
Показники (хХ-х6) Кількісно вимірювані, а показники (хЕ-хІ0) встановлюють експертним способом. Статистичні показники, за якими оцінюється кожен чинник інтегрального показника рівня туристичної привабливості, мають різні одиниці вимірювання. Для того щоб їх можна було використовувати в один інтегральний показник, необхідно кожний статистичний показник перевести у стандартизо-* ваний (відносний), який нівелюватиме різницю в одиницях вимірювання. За елемент порівняння приймають середнє значення кожного показника, де стандартизовані показники визначають як відношення значення фактичного показника до середнього його значення.
Інтегральний показник рівня туристичної привабливості регіону визначають як арифметичне зважене53:
1^(1-^) І
1 Х
Де НТР. – рівень туристичної привабливості регіону; Хц – стандартизовані показники рівня туристичної привабливості території; Х – середнє значення стандартизованих показників; П – кількість аналізованих показників туристичної привабливості регіону; Щ – вагомість показників; ІНТР – часткові індекси показників.
Отже, інтегральний показник рівня туристичної привабливості території визначають як відношення суми всіх часткових індексів-показників до загальної суми цих показників за досліджуваними регіонами.
Інтегральну оцінку рівня туристичної привабливості О. Музиченко-Козловська пропонує проводити за шкалою:
< 0,4 – незадовільний рівень;
0,4-0,6 – задовільний рівень;
0,6-0,8 – високий рівень;
0,8-1,0 – дуже високий рівень.
Підвищенню рівня привабливості території та стимулюванню розвитку туризму в регіоні повинен слугувати територіальний маркетинг. Під маркетингом території варто розуміти діяльність у регіоні, яку здійснюють з метою привертання інвестицій, орієнтації на потреби споживача та створення конкурентних переваг на користь відпочиваючого.
Територіальний маркетинг туризму має певні особливості. Він пов’язаний із розробкою рішень, котрі сприяли б не
Лише розвитку туристичного бізнесу, а й притяганню у регіон туристів і регулюванню їх потоків із урахуванням туристично-рекреаційного навантаження та стосунків із місцевим населенням задля досягнення такого рівня туристичної привабливості території, що забезпечуватиме збільшення і притоку туристів, і необхідних інвестицій.
Туристично-рекреаційне навантаження – це допустима кількість туристів та відпочиваючих на одиницю площі, які одночасно можуть перебувати на тій чи іншій території і не впливатимуть згубно на природне середовище. Норми туристично-рекреаційних навантажень найсуттєвіше залежать від виду природних комплексів та сезону їхньої експлуатації. Найбільшою стійкістю вирізняються приморські природні комплекси, а найменшою – низовинні (табл. 1.3)64.
Погоджуючись із результатами досліджень, вважаємо, що у процесі розрахунку туристично-рекреаційної лінійності доцільно враховувати і норму психологічного навантаження, порушення якої обумовлює зниження оздоровчого ефекту та привабливості території.
Вагомим чинником, який впливає на привабливість території, залишається політична стабільність. Вона може посилювати або послаблювати загальний імідж регіону й унаслідок цього впливати на економічну стабільність, чи, скажімо, економічну привабливість конкретної території.
Отже, Туристична привабливість – Це наявність такого туристичного потенціалу території, за експлуатації якого забезпечують оптимальне туристично-рекреаційне навантаження і повне збереження туристичних ресурсів та можливість отримання відповідного соціально-економічного ефекту без порушення екологічної рівноваги довкілля.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)