Географія туризму – Кузик С. П. – 4.6. Людські ресурси
Вивчення людських ресурсів – важлива складова географії туризму. Адже завдяки їм вирішується два важливих завдання. З одного боку, населення – є носій людських ресурсів – це споживач туристичних послуг, а з іншого – формує трудоресурсний потенціал трудомісткої галузі економіки, якою є туризм.
Трудові ресурси – працездатна частина населення країни, що володіє фізичними й інтелектуальними можливостями для виробництва матеріальних благ і послуг. До населення у працездатному віці належать жінки від 14 до 54 років і чоловіки 16-59 років. До складу трудових ресурсів входять особи пенсійного віку та підлітки (14-15 років), котрі працюють. Пенсіонери, які не працюють, не належать до трудових ресурсів. Основні категорії населення трудових ресурсів України показані у табл. 4.560.
Таблиця 4.5. Чисельність населення України, млн осіб
Показники | 1991 р. | 1996 р. | 2001 р. | 2006 р. | 2009 р. |
Усе населення | 51,9 | 51,3 | 48,9 | 46,9 | 46,1 |
У тому числі: міське населення | 35,1 | 34,8 | 32,9 | 31,9 | 31,6 |
Сільське населення | 16,8 | 16,5 | 16,0 | 15,0 | 14,5 |
Кількість чоловіків | 23,9 | 23,6 | 22,5 | 21,6 | 21,2 |
Кількість жінок | 27,7 | 27,3 | 26,2 | 25,1 | 24,7 |
Основою кадрового потенціалу будь-якого підприємства є економічно активне населення, тобто частина населення, яка забезпечує виробництво товарів і надає різноманітні послуги, в тому числі й туристичні.
До економічно неактивного населення (поза робочою силою) належать люди, що не зайняті: учні й студенти; пенсіонери; інваліди; особи, зайняті у домашньому господарстві, доглядають дітей, хворих; безробітні й особи, які припинили пошук роботи, але можуть працювати, та ті, котрим немає необхідності працювати.
Економічно активне населення розподіляють на зайнятих і безробітних. До категорії зайнятих входять особи у віці 15-70 років, а також особи, які виконували роботу за наймом, тимчасово відсутні на роботі через хворобу або травми, догляду за хворими та ін.
До категорії Безробітних (за методологією МОП) належать особи 15-70 років, котрі на певний момент працездатні, але не мають роботи чи заробітку, зареєстровані в органах зайнятості або шукають роботу і згодні приступити до роботи.
Туристичний продукт можна “виробляти” водночас із його споживанням. За визначенням Г. Яковлева, ці особливості й визначають своєрідний характер праці в туризмі61: велика часка живої праці; велика ступінь впливу на процес виробництва та реалізацію туристичного продукту суб’єктивних чинників і туристичного підприємства, і клієнта; комплексність виробництва туристичного продукту – результату злагодженої роботи самостійних колективів, праця котрих підпорядкована задоволенню потреб клієнта.
Аналіз кількості економічно активного населення в Україні (табл. 4.6) засвідчує, що існує соціальна група “безробітні”, значна частина яких могла б працювати у галузі туризму. Тим паче, що збільшення кількості тих, хто відпочиває в регіонах, спричиняє збільшення кількості зайнятих місцевого населення у цій сфері діяльності. У Карпатських областях (Закарпатська, Івано-Франківська, Львівська та Чернівецька) з високим розвитком туризму зайнятість населення у віці 15-70 років є чи не найнижчою в Україні, становлячи відповідно 59,4; 52,8; 56,6 і 56,5 % (2007 р.). Подальше розширення туризму не створюватиме проблем зі забезпеченістю трудовими ресурсами. Так, у Карпатських областях відсоток зайнятих працездатного населення найнижчий, у середньому в Україні він становить 58,7 %, а в Карпатських областях – 56,3 %.
Таблиця 4.6. Кількість економічно активного населення України, зайнятих і безробітних, тис. осіб
Показники | 2000 р. | 2002 р. | 2004 р. | 2006 р. | 2007 р. |
Економічно активне, усього | 23 127,4 | 22 701,7 | 22 202,4 | 22 245,4 | 22 322,3 |
У тому числі: чоловіки | 11896,6 | 11612,9 | 11 290,4 | 11479,7 | 11 535,5 |
Жінки | 11 230,8 | 11 088,8 | 10 912,0 | 10 765,7 | 10 786,8 |
Зайняті в економіці, усього | 20419,8 | 20 400,7 | 20 295,7 | 20 730,4 | 20 904,7 |
У тому числі: чоловіки | 10 504,4 | 10416,5 | 10 288,8 | 10 675,6 | 10 764,8 |
Жінки | 9 915,4 | 9 984,2 | 10 006,9 | 10 054,8 | 10 139,9 |
Безробітні, всього | 2 707,6 | 2 301,0 | 1 906,7 | 1 515,0 | 1 417,6 |
У тому числі: чоловіки | 1 392,2 | 1 196,4 | 1001,6 | 804,1 | 770,7 |
Жінки | 1315,4 | 1 104,6 | 905,1 | 710,9 | 649,9 |
Дослідження засвідчують, що на 1 тис. туристів, котрі зупиняються в готелях, створено 279 місць працевлаштування у самому туризмі та 107 – для зайнятості, не пов’язаної з туризмом безпосередньо62, а саме – на будівництві й ремонті об’єктів розміщення туристів, у харчовій промисловості, сільському господарстві, у галузях обслуговування – на транспорті, в закладах, які беруть участь в організації видовищних заходів, спортивних змагань, об’єктах ресторанного і готельного бізнесу та ін.
Особливість туристичної галузі полягає в тому, що її зростання приводить до створення додаткових робочих місць незалежно від рівня розвитку країни. Тому всі країни світу зацікавлені у розвитку туризму. Причому вплив туризму на зайнятість – визначальний чинник для багатьох невеликих країн і територій: Антили, Багами, Мальдіви та інші, які суттєво залежать від розвитку цього сектору економіки. У згаданих країнах понад 21 % працездатного населення зайнято у розвиток туризму (табл. 4.7)63.
Таблиця 4.7. Групування країн і території за відсотками зайнятості у сфері туризму
Частка зайнятих у туризмі від кількості активного населення, % | Країни і території |
5-10 | Беліз, Бермуди (Велика Британія), Вануату, Домінікана, Гваделупа (Франція), Йорданія, Ісландія, Іспанія, Італія, Кабо-Верде, Коста-Рика, Кот-д’Івуар, Куба, Лаос, Маврикій, Намібія, Нова Зеландія, Португалія, Сейшели, Сент-Вінсент іГренадіни, Сент-Кітс і Невіс, Суринам, США, Туніс, Фіджі, Швейцарія, Ямайка |
11-15 | Антигуа і Барбуда, Барбадос, Кіпр |
16-20 | Віргіни (США), Аруба (Нідерланди), Мальта, Сент-Люсія |
Понад 21 | Антили (Нідерланди), Багами, Віргіни, Каймани (Велика Британія), Мальдіви |
У високорозвинутих країнах відсоток зайнятості у туризмі значно менший. Він становить 4-5 %. Однак абсолютні показники зайнятості в туризмі достатньо високі. Так, у СІЛА в сфері туризму зайнято 9 млн осіб, що перевищує кількість тих, хто працює у сільському господарстві, автомобільній, електронній, сталеплавильній і текстильній промисловості. В Європі цей показник навіть вищий, аніж у США. Він дорівнює майже 10 %. Причому затрати на створення робочого місця у туризмі у 20 разів менші, ніж у промисловості64.
У країнах, що розвиваються, зокрема в тих, де темпи розвитку туризму постійно зростають (Індонезія, Єгипет, Індія, Таїланд, Туреччина та ін.), створюють значно більше робочих місць, аніж в інших галузях економіки. Тут туризм сприяє вирішенню питань повнішої зайнятості працездатного або економічно активного населення.
Специфікою туризму є також і те, що в ньому широко зайняте жіноче населення, яке не потребує високої кваліфікації. Наприклад, у готелях і ресторанах Фінляндії, Швеції, Австрії, Австралії, Великої Британії, Канаді частка жіночої праці становить від 76 до 58 %.
Відповідно до інформації Всесвітньої ради подорожей і туризму, на початок XXI ст. у сфері туризму налічувалося понад 350 млн робочих місць. Тепер у цій галузі економіки зайнятий кожен десятий працівник світу65.
Вивчення людського ресурсу пов’язане з такими важливими питаннями, як встановлення попиту на туристичні послуги. Безперечно, його обсяг залежить від багатьох чинників, зокрема загальної чисельності населення, динаміка якого безпосередньо впливає на цей показник. Кількість населення у світі зростає. Це особливо характерне для країн третього світу. З-поміж інших чинників, котрі активно впливають на розвиток туристичного ринку в світі, В. Кварталь-нов вирізняє66:
– старіння населення;
– збільшення кількості працюючих жінок;
– тенденції до пізніх шлюбів;
– збільшення частки одиноких людей;
– швидке зростання бездітних сімейних пар порівняно зі зростанням народонаселення;
– збільшення сімейного доходу;
– збільшення тривалості оплачуваних відпусток;
– послаблення імміграційних обмежень;
– тенденція до пониження вікового цензу переходу на заслужений відпочинок;
– усвідомлення можливостей туризму.
Так, люди старших вікових груп (від 55 – жінки і 60 – чоловіки) починають все більше брати участь у розвитку туризму. Основними постачальниками цієї категорії туристів у світі є США, Японія, Канада, європейські високорозвинуті країни. Ці люди матеріально забезпечені, їм притаманна висока фізична активність. Підраховано, що впродовж року старші вікові групи здійснюють 2,4 поїздки у межах своєї країни і 0,8 поїздки – за кордон67.
Збільшення кількості працюючих жінок, тенденція до пізніх шлюбів і зростання доходів на кожного члена сім’ї впливає на збільшення кількості ділових поїздок, поїздок з метою відпочинку й оздоровлення. Подружжя, яке бере пізній шлюб, має значно більше фінансових можливостей для поїздок за кордон, проведення медового місяця.
Збільшення частки одиноких людей і бездітних сімей впливати ме на розширення сегмента туристичного ринку – “поїздки для одиноких” з метою відпочинку. Збільшення тривалості оплачуваних відпусток сприятиме зростанню потреб у найрізноманітніших поїздах, що загалом впливатиме на кількість прибутків і доходів від розвитку туризму.
Послаблення імміграційних обмежень також сприятиме переміщенню людських ресурсів із країн третього світу до розвинутих країн, де значна їх частина трудовлаштується у туристичні галузі. Уже на сучасному етапі у Швейцарії кожен другий робітник – іммігрант, Німеччині – третій, будучи зайнятими у секторах готельного та ресторанного бізнесу. Майже не поступаються за таким співвідношенням туристичні заклади Італії, Іспанії, Португалії.
Вагоме питання подальшого розвитку туризму – підготовка фахівців, котрі могли б працювати у готельному та ресторанному бізнесі, стати екскурсоводами, маркетологами і менеджерами найрізноманітніших видів туризму.
У світі склалися дві системи підготовки кадрів для туризму, їх умовно називають європейською й американською. Якщо за американською системою кадри для туризму готують в університетських коледжах, то за європейською – у вищих спеціалізованих закладах, забезпечуючи бакалаврський рівень підготовки. У Центрально-Східній Європі такі кадри навчають в університетах на кафедрах географічного (Польща), економічного (Сербія) або історичних факультетів (Литва)68.
В Україні кадри для туризму розпочали готувати ще в 70-х роках XX ст. Після звернення Республіканської ради з туризму до Київського держаного університету імені Тараса Шевченка на базі географічного факультету (кафедра фізичної географії) розпочалася підготовка методистів-організаторів туристично-екскурсійної справи на рівні спеціалізації фаху “Географія”.
За роки незалежності України кадри для туризму готують понад 150 навчальних закладів. Майже половина з них – це університети, які займаються підготовкою спеціалістів управлінського рівня. Київські професори Я. Олійник та О. Любіцева пропонують впорядкувати, тобто диференціювати вищі навчальні заклади, що готують кадри для туризму. Визначальною у розв’язанні цієї проблеми повинна бути держава, яка указами, нормативними актами сприятиме підвищенню якості підготовки кадрів відповідно до вимог і потреб сучасного національного та світового туристичного ринку69. Відтак підготовку управлінських кадрів мають здійснювати класичні університети. “Фахові” університети можуть спеціалізуватися на підготовці працівників середнього рівня для готельно-ресторанного бізнесу, організації туристичної діяльності. На базі технікумів та училищ потрібно навчати кадри виконавчої ланки та робочих спеціальностей.
Важливим питанням кадрового забезпечення туристичної галузі є підготовка персоналу. В період економічної кризи, коли знижуються потоки клієнтів, наприклад, для власників готельного бізнесу, що залишається найслабшою ланкою в українській сфері обслуговування, важливо організовувати навчання власного персоналу-покоївок, чергових, портьє, рівень яких здебільшого не відповідає сучасним вимогам. Такі тренінги доцільно організовувати й на інших ділянках туристичної діяльності.
Отже, туризм залишається вагомою сферою працевлаштування для економічно активного населення, а якість обслуговування туристів може значно підвищитися з упорядкуванням освітніх закладів, що готують кадри для туризму відповідно до потреб національного та світового туристичного ринку.
(2 votes, average: 3,00 out of 5)