Географія – Олійник Я. Б. – 6.17. Болота та їх використання
Болота – надмірно зволожені ділянки суші зі своєрідною болотною рослинністю і шаром торфу не менше 0,3 м. Надмірно зволожені землі, на яких менше торфу або й зовсім немає, називаються заболоченими. Болота формуються при заростанні водойм або при застої води в лісах, на луках та ін. Вони можуть виникати як у заглибинах рельєфу, так і на водоймах. Розвитку боліт сприяє рівнинний і слабо розчленований рельєф, надмірне зволоження, водонепроникність грунтів, близьке розміщення грунтових вод, а також багаторічна мерзлота. Болота утворюються в різних кліматичних умовах, але найбільш характерні вони для лісової зони помірного поясу і тундри.
За способом живлення і рослинністю болота поділяються на низинні, верхові й перехідні.
Низинні болота утворюються на місці колишніх озер, у долинах рік і в зниженнях, які постійно або тимчасово затоплюються водою. Живляться вони переважно грунтовими водами, багатими на мінеральні солі; в рослинному покриві переважають зелені мохи, різні осоки і злаки. На старіших болотах з’являються береза, вільха, верба (потужність торфу 1-1,5 м).
Верхові болота формуються на плоских вододілах; займають значні простори лісової зони помірного поясу; живляться в основному атмосферними опадами. На верхових болотах ростуть сфагнові мохи, а також лушиця, багульник, журавлина, кассандра та ін. З деревних порід зустрічаються сосна і береза, інколи кедр і модрина; дерева дуже пригнічені і низькорослі. Торф’яний шар досягає 6-10 м і більше.
Перехідні болота за живленням і рослинністю змішані. У них атмосферне і грунтове живлення. На перехідних болотах зустрічаються і осока, й очерет, і зарості беріз, багато торф’яних мохів та ін.
Болота безперервно змінюються. Низинні болота від нагромадження рослинних залишків і торфу змінюються перехідними, а потім – верховими. Верхові болота заростають лучною або лісовою рослинністю.
Болота мають практичне значення. Торф використовується як паливо, органічне добриво, для одержання різних хімічних речовин. На паливо найбільше використовується торф верхових, на добриво-низинних боліт. Після осушення болота перетворюються у високоврожайні поля і луки.
6.18. Льодовики
Льодовики – це рухомі природні нагромадження льоду на земній поверхні. Вони утворюються в результаті нагромадження і перетворення твердих атмосферних опадів, головним чином снігу, вище снігової лінії. Снігова лінія, або межа – це висота, на якій річний прихід і витрати твердих опадів однакові, тобто за рік снігу випадає стільки, скільки його тане. Нижче цієї межі снігу протягом року випадає менше, ніж може танути, і тому він не може нагромаджуватися. Вище – через набагато нижчі температури випадання снігу перевищує його танення, і таким чином нагромаджується вічний сніг. Снігова межа в полярних районах сягає до рівня океану, в тропічних піднімається до 5000-6000 м, в екваторіальних дещо знижується.
У льодовику розрізняють область живлення та область стоку (язик льодовика). В області живлення нагромаджується сніг і утворюється лід. В області стоку відбувається його танення і розвантаження механічним шляхом (відриви, обвали, сповзання в море та ін.). Становище нижнього шару льодовика визначається співвідношенням приходу і витрат речовини в ньому, тому край льодовика змішується, льодовик наступає і відступає.
Льодовики рухаються повільно, у гірських країнах із швидкістю від 20 до 80 см за добу або 100-300 м за рік. У льодових покривах Гренландії та Антарктиди льоди рухаються ще повільніше – від 3 до 30 см за добу.
Льодовики поділяються на материкові й гірські. Материкові льодовики займають 98,5 % площі сучасного зледеніння і вкривають сушу незалежно від рельєфу. Вони мають плоско-випуклу форму поверхні, у вигляді куполів або щитів, тому називаються льодовими щитами. Прикладами материкових льодовиків є льодові щити Антарктиди і Гренландії.
Материкові льодовики втрачають лід головним чином, коли обламуються його краї. Вони часто опускаються в море й утворюють льодові гори, або айсберги, які небезпечні для мореплавства.
Гірські льодовики відрізняються від материкових набагато меншими розмірами і різноманітністю форм. Форма льодовика визначається рельєфом. Найбільше долинних гірських льодовиків.
На Землі льодовики займають до І6, і млн. км2, що становить 11 % суходолу. Найбільша площа зледеніння припадає на полярні широти.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)