Географія – Олійник Я. Б. – 14.4. Господарське використання грунтів
Карта грунтів – це карта, на якій відображається поширення типів і різновидів грунтів на даній території. Для складання карт проводяться експедиційні дослідження – зйомка (знімання) грунтового покриву. В залежності від цілей і призначення грунтознавчі дослідження проводяться в межах окремих сільськогосподарських чи лісових господарств, природних або адміністративних районів, областей, країв, природних зон, держав. За змістом і детальністю розрізняють крупномасштабні (1:10 000-1:50 000), середньомасштабні (1:100000-1:300000) і дрібномасштабні (менше 1:300 000) знімання грунтового покриву. Знімання в масштабі 1:200-1:5000, які проводяться з великою точністю, називаються детальними. Під час польових знімань вивчаються особливості конфігурації ареалів грунтових типів у зв’язку з умовами і чинниками грунтоутворення. Тому географ-грунтознавець в полі досліджує такі чинники: геологічну будову, материнські (грунтоутворюючі породи); рельєф (випуклі та знижені форми, рівнини, плато, тераси, схили); гідрогеологічні умови (виходи грунтових вод на поверхню, наявність водоносних горизонтів, глибина залягання грунтових вод, її вплив на зволоження грунтового профілю; рослинність (взаємозв’язок рослинності з грунтами, наприклад, лісом, луками, степами і відповідними їм типами грунтів, визначення рослин – індикаторів властивостей грунтів, типових рослинних угруповань); роль тварин (земляні черви, личинки комах, мурашки, рептилії, гризуни), їх вплив на властивості грунту і його родючість.
Польове знімання грунтового покриву здійснюється в такій послідовності: 1) планування польових досліджень; 2) закладання грунтових розрізів; 3) вивчення горизонтів грунтового профілю і визначення типу грунту; 4) відбір зразків грунту для лабораторних аналізів; 5) встановлення меж грунтових контурів, складання польової карти грунтів.
Планування польових досліджень включає вибір масштабу, площі і маршрутів грунтового знімання, забезпечення обладнанням, ознайомлення з природними і господарськими умовами території. Грунтові розрізи закладаються в найбільш типових місцях на глибину, достатню для відкриття горизонтів грунту і материнської породи. Описується колір грунтових горизонтів, їх потужність (в сантиметрах), механічний склад, стратура, щільність, наявність корінців, слідів діяльності тварин. Із товщі основних грунтових розрізів беруться зразки з зазначенням глибини відбору. Вивчивши грунт в розрізах, грунтознавець виявляє межі грунтових контурів і наносить їх на план чи карту. Для точного вирисовування ареалів грунтових типів і їх різновидів використовуються топографічні карти, аерофото – і космічні знімки. Після завершення польових досліджень виконуються лабораторні аналізи відібраних зразків, на основі яких уточнюються польові визначення грунтів, визначаються їх фізико-хімічні показники, складається остаточна карта грунтів, легенда і пояснювальний текст до неї. На картах генетичні типи грунтів відображаються кольорами (якісним фоном), а їх властивості – різними позначками, штриховкою. На карті грунтів України простежуються зональні закономірності у поширенні грунтів на рівнинній території. В Українських Карпатах і Кримських горах типи грунтів змінюються від підніжжів до вершин хребтів (розгляньте карту грунтів у атласі). Карти грунтів використовуються для планування агропромислового виробництва, меліорації земель лісовпорядкування, охорони земельних ресурсів.
14.4. Господарське використання грунтів
Україна за площею родючих грунтів є багатою країною. Природна родючість грунтів і Висока продуктивність земель є національним багатством держави, основою її економічного розвитку.
У Земельному кодексі України всі її землі та поділяться за їх призначенням: 1) землі сільськогосподарського призначення; 2) землі житлової та громадської забудови; 3) землі природно, заповідного та іншого природоохоронного значення; 4) землі оздоровчого призначення 5) землі рекреаційного призначення; 6) землі історико-культурного призначення; 7) землі лісового фонду; 8) землі водного фонду; 9) землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
В Україні земельні ресурси використовуються переважно в сільському і лісовому господарствах. Землеробська освоєність земель є значно вищою від екологічно допустимих норм. Використання земель агропромислового комплексу характеризується екстенсивним характером. Крім орних земель, грунти використовуються під багаторічні насадження, сіножаті й пасовища. Найцінніші грунти використовуються для вирощування пшениці, цукрових буряків, кукурудзи, соняшника в лісостеповій і степовій природних зонах. Землі населених пунктів займають 11,4 % загальної території, використовуються вони не завжди раціонально через малу щільність забудови, наявність непридатних для забудови ділянок.
Більш раціонального використання потребують землі: 1) курортні (лікувально-оздоровчі) території, де знаходяться джерела лікувальних мінеральних вод і родовищ лікувальних грязей, морські пляжі, ділянки санаторіїв і санаторіїв-профілакторіїв; 2) рекреаційні – території закладів організованого відпочинку та туризму, масового відпочинку населення у приміських зелених зонах, ділянки дачних та садівничих товариств; 3) природоохоронні – території, які використовуються для рекреації та екологічного туризму: національні природні парки, природні заповідники, біосферні заповідники, заказники, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва; 4) території з пам’ятками історії, етнографії, археології, архітектури. Проблема раціонального використання земель загострилася у зв’язку з появою різних форм власності на землю.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)