Фінансова система України – Карлін M. I. – 10.2. Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення

Усупереч необхідності розв’язання інвестиційних проблем, які накопичилися в Україні впродовж останніх років, чи не най­більших втрат (після зміни у 2005 р. політичної еліти) Україна зазнала саме в інвестиційній сфері. Очікувалося, що нормаліза­ція та впорядкування економічної діяльності (зокрема, ліквіда­ція чи обмеження пільг і спеціальних умов діяльності, спрощен­ня регуляторної системи, більша прозорість під час прийняття рішень), у тому числі у зв’язку з необхідністю вступу країни до COT, істотно знизять інвестиційні ризики та сприятимуть висо­кому припливу інвестиційних ресурсів уже в перший рік діяль­ності нової влади. Проте низка інституційних провалів (невре­гульованість і політизація прав власності, підвищення ризиків інвестування внаслідок оголошених намірів переглянути ре­зультати приватизаційних конкурсів, висока соціалізація бю­джету) призвели до відмови міжнародних і вітчизняних інвес­торів вкладати ресурси в українську економіку.

Утримуваний останніми роками в Україні рівень інвестицій – 20-22 % ВВП – не може вважатися задовільним, оскільки неспроможний забезпечити довгострокову високу позитивну економічну динаміку.

Хоча в 2005 р. відбулося значне збільшення припливу інвес­тиційних капіталів в Україну (іноземні інвестори вклали майже 7,9 млрд. дол. США), загальний обсяг нагромаджених інвестицій на початок поточного року становив 350 дол. на одну особу, але це було на порядок менше, ніж у країнах – нових членах ЄС.

Власні інвестиції в основний капітал у першому кварталі 2006 р. в Україні становили 16,5 млрд. грн. проти 12,6 млрд. у 2005 р. Але найпримітніше те, що темп їх зростання у 2006 р. був уп’ятеро вищий, ніж рік тому. Прямі іноземні інвестиції за перші п’ять місяців 2006 р. досягли 1,85 млрд. дол. США, що вчетверо перевищує показник січня – травня 2005 р. Як пока­зують розрахунки, в Україні додатковий 1 % економічного зро­стання “асоціюється” з 1 млрд. дол. зовнішніх надходжень. Утім, експерти поки що не дають прогнозів щодо впливу такого по­мітного зростання інвестицій на економіку. За таких вражаю­чих фінансових надходжень (зростання в рази) прогнозні темпи ВВП усе ще залишаються на рівні 2,8 %.

Експерти називають такі основні ризики інвестора в Украї­ні. Надмірне втручання держави в економічну діяльність, у ре­зультаті чого високими залишаються регулятивні бар’єри. Бю­рократизація та корумпованість державного апарату, переваж­но декларативний характер боротьби з корупцією (у досліджен­нях Світового банку стверджується, що витрати, пов’язані з не­надійністю інфраструктури, проблемами з виконанням дого­вірних зобов’язань, злочинністю, корупцією та державним ре­гулюванням, можуть становити понад 25 % обсягів продажу, більш ніж утричі перевищуючи суму податків, сплачених фір­мою в звичайному порядку). Україна програє своїм конкурен­там на ринку інвестицій не стільки за рівнем податкового на­вантаження, скільки внаслідок нестабільності податкового законодавства, непередбачуваності його змін і складнощів у адмініструванні. Слабкість і політична заангажованість судової системи, її залежність від виконавчої влади ставлять під сумнів можливість ефективного захисту приватної власності.

Інвестиційний досвід країн Центральної та Східної Європи, згідно з дослідженнями кандидата економічних наук В. Юрчишина, свідчить:

– активна політика залучення ПП сприяє нарощуванню ек­спорту та збільшенню виробництва продукції з високою дода­ною вартістю; спеціальні поступки й пільги іноземним інвесто­рам розбалансовують інвестиційне середовище та погіршують умови формування прозорої інвестиційної політики;

– ліберальні зовнішня торгівля та інвестиційний режим є найважливішими умовами залучення ПП, причому вплив дру­гого чинника (ліберальний режим для припливу капіталів) – домінуючий;

– приватизація великих державних підприємств за участю зовнішніх інвесторів хоча й потребує більше часу та зусиль, про­те є найефективнішим способом залучення ресурсів, спрямова­них на реформування і розвиток;

– приплив інвестицій, що супроводжується економічним зростанням, у свою чергу, стає чинником подальшого інвести­ційного розширення;

– якщо спочатку чинником високої привабливості для ПП ставали приватизаційні процеси, то надалі, за умови, що обсяги і структура ПП досягають певної “критичної маси” (частки й значущості офіційних інвесторів у національній економіці), інвестиційний процес успішно триває вже без особливої прив’яз­ки до приватизації – насамперед через ринок капіталів, інте­грацію в багатонаціональні мережі тощо;

– приватизація стратегічних підприємств, включаючи сек­тор послуг (банки, страхування і телекомунікації), із повним допуском зовнішніх інвесторів створює середовище, яке стиму­лює приплив ПП також до інших секторів економіки з одночас­ним поліпшенням зовнішньоторговельного балансу;

– активна позиція регіональної влади, її зацікавленість у поширенні приватизаційних процесів і формуванні інституту приватного власника, а також її (влади) готовність до співробіт­ництва з інвестором є вагомим сприятливим чинником інвести­ційного розвитку.

Відкритість економіки країни до потоків (інвестиційних) ка­піталів стає домінуючою тенденцією у формуванні сучасних світогосподарських зв’язків і сприяє прискоренню інтеграційних про­цесів.) Водночас такі потоки далеко не завжди позитивно впли­вають на валютну позицію і валютну політику країни. З іншого боку, спроби домогтися “керованості” валютних процесів чи по­ставити бар’єри на шляхах потоків капіталів часто призводять до неефективності валютної й торговельної політики і, крім того, до формування середовища, сприятливого для корупції.

Невідповідність між динамікою експорту/імпорту і рухом валютних потоків в останні роки в Україні виявилася настільки великою, що НБУ починаючи з 2004 р. у своєму платіжному балансі ввів спеціальну статтю – “Недоотримана виручка від експорту товарів і послуг і оплата за непоставлений імпорт, а також платежі за фіктивними операціями з цінними паперами”. За цією статтею у 2004 р. з України було виведено понад 6,9 млрд. дол. Зауважимо, що водночас, відповідно до рахунку “іншого короткострокового капіталу”, у тому ж 2004 р. з України було вивезено 3,4 млрд. дол. (хоча, звичайно, не можна стверджува­ти, що всі ресурси за зазначеними статтями мають “недобросо­вісний” характер).

Тенденція відпливу капіталу тривала й у 2005 p., хоч, якщо говорити про дві названі вище складові, в менших обсягах (3,5 млрд. і 3,3 млрд. дол. відповідно). Проте ці втрати дуже від­чутні для валютної позиції країни.

Сьогодні в Україні дебатується питання впровадження так зва­ного таргетування інфляції – визначення цільових показників інфляції та їхнього досягнення переважно інструментами моне­тарної політики. Проте за умов дедалі зростаючої відкритості української економіки й бажання забезпечити низький рівень інфляції та зберегти курсову стабільність гривні (реалізувати в Україні де-факто режим фіксованого курсу, який відіграв пози­тивну роль у попередні роки в процесі макроекономічної стабілі­зації), на думку фахівців, уже досить проблематично.

Тому, як вважають деякі експерти, не “управління” валют­ним курсом необхідне сьогодні Україні, а подальше відкриття країни для ПП, які цілком зможуть забезпечити як балансуван­ня платіжного балансу, так і наповнення валютних резервів (а з ними – забезпечення стійкості гривні).


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінансова система України – Карлін M. I. – 10.2. Інвестиції в Україні: проблеми і шляхи їх вирішення