Фінанси країн Європейського Союзу – Карлін М. І. – 3.3. Шляхи вирішення міжбюджетних проблем

Місцеві фінанси Італії включають фінанси 5 автономних областей, 96 провінцій і 8000 комун.

Італія до недавнього часу характеризувалася високим ступенем адміністративного контролю і централізованого розподілу ресурсів. Співвідношення витрат центрального і місцевих бюджетів становило близько 2 : 1. У 90-х роках у результаті низки причин посилилися вимоги місцевої автономії. Реформа була спрямована на зміну відносин між центром і периферією, тобто на перерозподіл владних повноважень на користь місцевих органів влади та інституційну багатополярність. Отже, відбулося, по-перше, розмежування ресурсів і функцій між федеральним, регіональними і місцевими бюджетами; по-друге, місцеві бюджети в Італії були поділені на муніципальні, бюджети провінцій і бюджети районів. За новим законодавством прибуткові джерела між цими органами влади були також перерозподілені. Наприклад, у розпорядження муніципалітетів передали надходження від податку на нерухомість, у розпорядження районів – від податку на виробничу діяльність підприємств, розташованих на їх території (з них 90 % коштів наказано використовувати для фінансування місцевих витрат на охорону здоров’я). Ці та інші заходи істотно збільшили обсяг ресурсів, які автономно витрачаються місцевими органами, хоча це не зменшило напруги у відносинах Півночі та Півдня Італії.

Сьогодні ареал Мілана з 9 % населення виробляє 1/3 національного доходу Італії. Високорозвинена промислова Північ гостро контрастує зі стагнаційним, переважно сільськогосподарським, Півднем, де все ще функціонують відсталі державні підприємства. Багато людей на Півночі переконані, що Південь просто відмовляється модернізуватися, ліквідувати організовані злочинні клані, які контролюють сільську місцевість, і не хоче скористатися досвідом нині трансформованих, колись бідних, частин Європи. Тому частина населення Північної Італії виступає за утворення там незалежної держави Паданія. Уряд змушений реагувати на це, обмежуючи пільги. Так, на початку 90-х років після операції “Чисті руки” залишилося тільки дві категорії пільговиків – інваліди війни та парламентарії.

Самостійно протистояти “хрещеним батькам” неаполітанської мафії місцева поліція вже не в змозі. Збройні пограбування навіть серед білого дня стали звичною справою. Однією з причин сплеску злочинності називають високий рівень безробіття. У Неаполі він становить 25 %, а серед людей 25-29 років – 53, у той час, як загалом в Італії – лише 7 %.

У 2004 р. вартість робочої сили в Італії в за рік склала 35 005 дол. СІПА (за паритетом купівельної спроможності). Водночас прибутковий податок та внески працівників і роботодавців на соціальне страхування становили 45,7 % вартості робочої сили, в тому числі: прибутковий податок – 14, внески на соціальне страхування працівника – 6,9, внески на соціальне страхування роботодавця – 24,9 %.

В Італії продовжуються процеси внутрішньої міграції та урбанізації, для величезного числа муніципалітетів характерні крихітні розміри і, відповідно, мізерність ресурсів, що створює проблеми у формуванні фінансової бази органів місцевого самоврядування. Для вирішення подібних проблем почали організовувати проміжні структури: з одного боку – асоціативного типу (союзи муніципалітетів), з іншого – провінції та міста-метрополії, території, що мають у своєму розпорядженні суттєвіші ресурси для планування і сприяння місцевому розвитку. Для вирішення питань місцевого значення почали практикувати створення “функціональних автономій”, які взаємодіють із владою у своїх районах, муніципалітетах. До таких, наприклад, належать торгові палати, місцеві ярмарки, школи, деякі центри охорони здоров’я, міжмуніципальні підприємства сфери послуг та ін.

Продовженням цих проблем є “асиметричність федералізму”, 3 низки причин (історичних, географічних, економічних та ін.) муніципальні утворення не здатні розвиватися на одному рівні, і, як наслідок, неможливе повсюдне затвердження податкової автономії. Тому уряд Італії запропонував ідею впровадження “асиметричності федералізму”. Вона полягає в тому, що якщо одні райони поки не здатні взяти на себе всю відповідальність, пов’язану з автономними правами, це не має стати перешкодою до отримання автономії іншими районами.

Складність вирішення міжбюджетних проблем в Італії загострюється економічним спадом, який розпочався у країні з кінця 2004 р. За оцінками спеціалістів, обсяг ВВП Італії в 2005 р. залишився на рівні 2004 р. Це негативно вплинуло на дефіцит державного бюджету. Так, у 2005 р. дефіцит державного бюджету сягнув 3,75 % до ВВП, а в 2006 р. він очікувався в розмірі 3,6 %. Крім того, за рівнем державного боргу Італія займає третє місце у світі. У 2005 р. державний борг Італії становив 105 % до ВВП країни. Причиною цих та інших негативних явищ в економіці багато спеціалістів називають введення євро, що спричинило подорожчання італійських товарів і послуг.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Які основні доходи державного бюджету Італії?

2. Назвіть особливості прямих податків в Італії.

3. Які особливості непрямих податків в Італії?

4. Назвіть основні видатки державного бюджету в Італії.

5. У чому полягають особливості пенсійної системи Італії?

6. Які шляхи реформування пенсійної системи Італії?

7. Назвіть основні доходи і видатки місцевих органів.

8. Які є проблеми в міжбюджетних відносинах Італії?

9. Які шляхи вирішення міжбюджетних проблем в Італії? 10. У чому полягають особливості фінансової політики Італії на початку XXI ст.?


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Фінанси країн Європейського Союзу – Карлін М. І. – 3.3. Шляхи вирішення міжбюджетних проблем