У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод. Проблема методу завжди була в центрі філософської та наукової думки. Її
У пізнанні реальної дійсності істинним має бути не лише кінцевий результат, тобто сукупність знань, а й шлях, який веде до нього, тобто метод. Проблема методу завжди була в центрі філософської та наукової думки. Її
Питання про шляхи пізнання істини давно цікавить філософію. Але це питання виявилось досить складним. У XVII-XVIII ст., коли в філософії на перший план виступили проблеми теорії пізнання, філософи у своїх поглядах розділились на емпіриків
У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об’єкта, що пізнається. Він
У пізнанні розрізняють два рівні: емпіричний та теоретичний. Емпіричний (від гр. еmреіrіа – досвід) рівень знання – це знання, отримане безпосередньо з досвіду з деякою раціональною обробкою властивостей і відношень об’єкта, що пізнається. Він
Основними структурними елементами теоретичного пізнання як вищої і найбільш розвиненої форми пізнання є ідея, проблема, гіпотеза, теорія. Разом з тим, вони виступають як “вузлові моменти” побудови і розвитку знання на теоретичному рівні. Ідея. У
Метою пізнання є істина. Що це таке? Істина – це правильне, перевірене практикою, відображення в нашій свідомості предметів та явищ природи і суспільства, що існують поза свідомістю і незалежно від неї. Щоб правильно вирішити
Питання Понтія Пілата до Христа – “Що є істина?” – було і є одним з головних питань філософії, В історії розвитку теорії пізнання проблема критерію істини завжди була надзвичайно важливою і складною щодо її
В основі сучасного філософського пізнання лежать такі фундаментальні принципи: , 1. Принцип об’єктивності. Теорія пізнання грунтується на визнанні того, що речі, явища, пізнаються як частини об’єктивної реальності, незалежної від людини, її свідомості. Слід вивчати
Процес пізнання – це безперервний процес активного творчого відображення дійсності в свідомості людини. Цей процес в гносеології осмислюється через категорії “суб’єкт” та “об’єкт”. В історії філософії по – різному розглядалося питання про те, що
Однією із складових філософії є соціальна філософія, яка досліджує суспільство. Але суспільство досліджує разом із філософією цілий комплекс наук – суспільствознавство. До суспільствознавчих наук належать, наприклад, політична економія, історія, соціологія, естетика, мовознавство, демографія, юриспруденція
Однією із складових філософії є соціальна філософія, яка досліджує суспільство. Але суспільство досліджує разом із філософією цілий комплекс наук – суспільствознавство. До суспільствознавчих наук належать, наприклад, політична економія, історія, соціологія, естетика, мовознавство, демографія, юриспруденція
Надзвичайна складність, багатофакторність та високий динамізм соціальної реальності створюють для суспільствознавців значні труднощі відносно пізнання сутності суспільства та його законів. Англійський фізик і соціолог Джон Бернал говорив: “Наука про суспільство – найскладніша з усіх
Будь-яке суспільство – це не просто група окремих індивідів, а певна система соціальних зв’язків, відносин, тенденцій та закономірностей розвитку. Сукупність соціальних спільностей і груп, що певним чином взаємодіють між собою, становить соціальну структуру суспільства.
У сучасній західній соціальній філософії поширені різновиди теорії соціальної стратифікації та мобільності. Як правило, вони або взагалі заперечують наявність класів у сучасному суспільстві, або поряд з поняттям “клас” використовують поняття “страта” (лат. stratum –
Поняття “суб’єкт” (від лат. subjectus – кладу основу) означає: носій предметно-практичної діяльності й пізнання, джерело активності, спрямованої на зміну, розвиток або збереження об’єктивних суспільних умов. З визначення поняття “суб’єкт” зрозуміло, що не кожна особистість
Поняття “суб’єкт” (від лат. subjectus – кладу основу) означає: носій предметно-практичної діяльності й пізнання, джерело активності, спрямованої на зміну, розвиток або збереження об’єктивних суспільних умов. З визначення поняття “суб’єкт” зрозуміло, що не кожна особистість
Яку роль відіграє природа в житті суспільства? Взаємодія сучасного суспільства з природою відбувається в певному “географічному середовищі”, або, як інколи його називають, “природне навколишнє середовище”. Більш поширеним є перше поняття. Географічне середовище – це
Соціальна філософія аналізує народонаселення, його кількість, розселення, приріст (демографічний фактор), як один з природних чинників історичного процесу. Можна виділити два основних напрямки в розумінні ролі народонаселення в розвиткові суспільства. Перший напрямок. Здавна існували теорії,
Більшість представників суспільних наук і природознавців вважають, що саме виробництво матеріальних благ, праця зумовили виділення людини з тваринного світу і досягнення нею успіхів в оволодінні силами природи та розвитку культури. Праця – це цілеспрямована
Процес формування та відновлення людських сил, задоволення їх потреб відбувається як шляхом матеріального, так і духовного виробництва. Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з
Процес формування та відновлення людських сил, задоволення їх потреб відбувається як шляхом матеріального, так і духовного виробництва. Відомо, що духовні спроможності людини не існують без їхньої фізичної основи. Вони перебувають в органічній єдності з
Продуктивні сили завжди розвиваються в умовах певного суспільного устрою. Люди виробляють матеріальні блага не поодинці, не ізольовано один від одного, а об’єднуючись певним чином, щоб спільно впливати на природу, добувати засоби до існування. Матеріальна
Задовольняючи свої потреби люди мають справу не лише з природою, яку використовують, пристосовують до своїх вимог, а також із так званою другою природою, тобто з тим, що вони створюють. “Створене” знову використовується у виробництві.
Обов’язковими елементами сучасного виробництва є результати науково-технічних досліджень, нові технології, наукові програми, плани та прогнози, автоматизовані системи наукової організації праці тощо. Дедалі зростає у виробництві роль науки, яка забезпечує теоретичну, духовну сторону практичної виробничої
У сучасному суспільствознавстві поширена думка, що суспільство у своєму розвитку проходить три ступені, або три хвилі: перша – аграрне суспільство; друга – індустріальне; третя хвиля – постіндустріальне. Третій ступінь суспільство переживає в наш час.
У сучасному суспільствознавстві поширена думка, що суспільство у своєму розвитку проходить три ступені, або три хвилі: перша – аграрне суспільство; друга – індустріальне; третя хвиля – постіндустріальне. Третій ступінь суспільство переживає в наш час.
У пошуках ефективних засобів досягання суспільної злагоди люди використовували різні механізми регуляції відносин між собою. Створювалися, наприклад, такі регулятиви життєдіяльності індивідів та соціальних груп, як традиція, звички, тотем і табу, релігія і мораль, культура,
Надзвичайно складним і розмаїтим явищем суспільства є його політичне життя. Воно охоплює всі організовані й неорганізовані форми політичної життєдіяльності людей, політичну ідеологію і психологію, політичні інститути та установи, політичні відносини та процеси, політичну поведінку
Основною складовою політичної системи суспільства е держава. Держава – це сукупність взаємозв’язаних установ та організацій, які здійснюють управління суспільством. Основні ознаки держави: – наявність особливої системи органів і установ, що здійснюють функції державної влади;
Громадянське суспільство – це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності. Важлива ознака громадянського суспільства – його саморегульованість. Діяльність політичних
Громадянське суспільство – це суспільство, в якому спосіб життєдіяльності індивідів, потреби та інтереси задовольняються не державними та політичними методами, а сукупністю природних форм їх життєдіяльності. Важлива ознака громадянського суспільства – його саморегульованість. Діяльність політичних
Наука – це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об’єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ. Отже, основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об’єктивних знань про буття. Це система понять
Наука – це особливий вид пізнавальної діяльності, спрямованої на здобуття, об’єктивних, системно організованих і обгрунтованих знань про світ. Отже, основною функцією науки є розробка та теоретична систематизація об’єктивних знань про буття. Це система понять
Філософське вчення про природу цінностей, їх структуру та місце в життєдіяльності людини називається аксіологією (від гр. аксіс – цінність і логос – вчення). Починаючи з освоєння знарядь праці, а потім вдосконалюючи їх, людина навчилася
Теорію формаційного підходу до розгляду історії розробили К. Маркс та Ф. Енгельс. Згідно з їхньою концепцією суспільство у своєму розвиткові проходить ряд суспільно-економічних формацій, кожна з яких має специфічні соціально-економічні, класово-політичні, національні та інші
Сьогодні перед людством стоять гострі життєві проблеми, без вирішення яких в глобальних масштабах неможливий подальший соціальний прогрес. Більше того, нехтування ними, на думку багатьох мислителів може спричинити навіть загибель сучасної цивілізації. Філософи, політики та
ПЛАТОН ДЕРЖАВА Платон (428-348 pp. до н. е.) – давньогрецький філософ. За своїми політичними і філософськими поглядами, за політичною діяльністю він був представником афінської аристократії. Палкий прибічник Сократа, після страти якого тимчасово емігрував з
ПЛАТОН ДЕРЖАВА Платон (428-348 pp. до н. е.) – давньогрецький філософ. За своїми політичними і філософськими поглядами, за політичною діяльністю він був представником афінської аристократії. Палкий прибічник Сократа, після страти якого тимчасово емігрував з
Арістотель (384-322 pp. до н. е.) – видатний старогрецький мислитель. Його батько був придворним лікарем македонського царя Філіпа II. 17-літнім юнаком Арістотель вступив до платонівської Академії, у якій пробув двадцять років до самої смерті
Томас Мор (1478-1535) – англійський гуманіст-раціоналіст епохи Відродження, державний діяч, і письменник. Батько Т. Мора був юристом. Т. Мор навчався в Оксфордському університеті. Був членом парламенту, де очолив опозицію королю Генріху VII, після смерті
Френсіс Бекон (1561-1626) – визначний англійський філософ Нового часу, людина енциклопедичних знань та інтересів, родоначальник емпіризму. Народився Френсіс Бекон у Лондоні, в сім’ї одного з вищих сановників королівського двору. Спочатку вчився в Кембриджі у
Рене Декарт (1596-1650) – французький філософ, фізик і математик; засновник раціоналізму Нового часу. Народився в знатній сім’ї. Навчався в школі єзуїтів. Тут у Декарта проявилися схильність до занять математикою і безумовне несприйняття схоластичної традиції,
Клод Адріан Гельвецій (1715-1771) – французький філософ-матеріаліст, ідеолог революційної французької буржуазії XVIII ст. Народився в сім’ї медиків. Батько був лейб-медиком дружини Людовіка XIV, готував сина до кар’єри фінансиста, але Гельвецій захоплювався філософією. В 1758
Іммануїл Кант (1724-1804) – німецький філософ, засновник німецької класичної філософії. Народився в Кенігсберзі. Його батько був небагатим майстром. Сім’я відзначалася чесністю і релігійністю. Після школи Кант вступив до Кенігсберзького університету на богословський факультет, але
Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770-1831) – німецький філософ, один із найвидатніших представників німецької класичної філософії. Народився Гегель у Штутгарті. Батько був секретарем казначейства міста. Спочатку Гегель навчався у домашнього вчителя, потім протягом 10 років
Фрідріх Енгельс (1820-1895) – німецький філософ і політичний діяч, один із засновників марксизму. Народився в сім’ї фабриканта. За наполяганням батька залишив гімназію за рік до її закінчення і займався вивченням комерційної справи. Багато часу
Карл Маркс (1818-1883) – німецький філософ, разом з Ф. Енгельсом створив теорію наукового комунізму. Народився в Трірі, старовинному німецькому місті. Батько був адвокатом. Навчався Маркс спочатку в гімназії, після закінчення якої вступив до Боннського
Артур Шопенгауер (1788-1860) – німецький філософ-ірраціоналіст. Народився в м. Данциг (сьогодні Гданськ), дрібний рантьє, який прожив усе життя на проценти з успадкованого капіталу. Шопенгауер після закінчення університету прийшов влаштовуватися на роботу до самого Гегеля,
Фрідріх Ніцше (1844-1900) – німецький філософ, представник ірраціоналізму і волюнтаризму, народився в сім’ї протестантського пастора і отримав релігійне виховання. Навчався в Боннському і Лейпцизькому університетах на класичному і філологічному відділеннях, де проявив геніальні здібності.