Економіка підприємства – Гринчуцький В. І. – ТЕМА 17. НЕСПРОМОЖНІСТЬ (БАНКРУТСТВО) ПІДПРИЄМСТВ
План
17.1. Суть банкрутства.
17.2. Процедура банкрутства, запобігання банкрутству.
17.1. Суть банкрутства
Банкрутство – визнана арбітражним судом неспроможність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів не інакше як через застосування ліквідаційної процедури. Процес банкрутства в Україні регулюється законом України “Про банкрутство” від 30 червня 1999 р. Зовнішніми ознаками неспроможності (банкрутства) є нездатність підприємства платити за боргами, якщо відповідні грошові зобов’язання або обов’язок не виконані ним протягом відповідного терміну з дати, коли вони повинні були бути виконані. Склад і розмір грошових зобов’язань, у тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи й надані послуги, сума кредитів з урахуванням відсотків, які зобов’язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в арбітражний суд заяви про порушення провадження у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено цим Законом.
Правом на звернення до арбітражного суду із заявою про визнання боржника банкрутом володіють сам боржник, конкурсний кредитор і уповноважені органи. Конкурсними кредиторами є кредитори за грошовими зобов’язаннями, за винятком уповноважених органів і громадян, перед якими боржник несе відповідальність за спричинення шкоди життю або здоров’ю, моральної шкоди, має зобов’язання за виплатою винагороди за авторськими договорами, а також засновників (учасників) підприємства-боржника за зобов’язаннями, що випливають з такої участі. Уповноваженими органами є органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, уповноважені представляти в справі про банкрутство й в процедурах банкрутства вимоги про сплату обов’язкових платежів (податків, зборів тощо) і виконання грошових зобов’язань.
Для порушення справи про банкрутство за заявою конкурсного кредитора, а також за заявою уповноваженого органу за грошовими зобов’язаннями беруться до уваги вимоги, підтверджені рішенням суду, що вступило в законну силу (арбітражного або третейського суду). Вимоги уповноважених органів про сплату обов’язкових платежів беруться до уваги для порушення справи про банкрутство, якщо вони підтверджені рішенням податкового органу, митного органу про стягнення заборгованості за рахунок майна боржника. Право на звернення до арбітражного суду виникає в конкурсного кредитора, вповноваженого органу за грошовими зобов’язаннями після закінчення 30 днів з дати направлення (пред’явлення до виконання) виконавчого документа в службу судових приставів і його копії боржнику.
Боржник має право подати до арбітражного суду заяву в разі передбачення банкрутства за наявності обставин, які очевидно свідчать про те, що він не в змозі буде виконати грошові зобов’язання й (або) обов’язок за сплатою обов’язкових платежів у встановлений термін. Обов’язком боржника з подачі заяви в суд є виникнення наступних обставин:
O задоволення вимог одного або декількох кредиторів приводить до неможливості виконання боржником грошових зобов’язань, обов’язків 31 сплати обов’язкових платежів або інших платежів у повному обсязі перед іншими кредиторами;
O органом підприємства-боржника, уповноваженим відповідно до його засновницьких документів на ухвалення рішення про його ліквідацію, ухвалене рішення про звернення до арбітражного суду із заявою;
O органом, уповноваженим власником майна унітарного підприємства-боржника, ухвалене рішення про звернення до арбітражного суду із заявою;
O звернення про стягнення на майно боржника істотно ускладнить або зробить неможливою його господарську діяльність.
Процедура банкрутства щодо градоутворювальних, сільськогосподарських, фінансових організацій, стратегічних підприємств і організацій, а також суб’єктів природних монополій здійснюється з рядом особливостей, зумовлених у законі.
Законом передбачена спрощена процедура банкрутства відносно підприємств, які ліквідовуються, й підприємств, що фактично припинили свою діяльність. У першому випадку, якщо вартість майна боржника – юридичної особи, відносно якої ухвалено рішення про ліквідацію, недостатня для задоволення вимог кредиторів, арбітражний суд ухвалює рішення про визнання його банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва та затверджує конкурсного керівника. Спостереження, фінансове оздоровлення й зовнішнє управління при банкрутстві підприємства яке ліквідовується не застосовуються. Кредитори мають право пред’явити свої вимоги до такого підприємства протягом місяця з дати публікації оголошення про визнання його банкрутом.
У другому випадку, якщо керівник підприємства-боржника – юридичної особи, що фактично припинила свою діяльність, відсутній або встановити його місцезнаходження неможливо, заява про визнання підприємства банкрутом може бути подана конкурсним кредитором, уповноваженим органом незалежно від розміру кредиторської заборгованості. Арбітражний суд протягом місяця з дати ухвалення заяви щодо визнання відсутнього боржника банкрутом ухвалює рішення про визнання його банкрутом і про відкриття конкурсного виробництва. Спостереження, фінансове оздоровлення й зовнішнє управління при банкрутстві відсутнього боржника також не застосовуються. Конкурсний керівник повідомляє в письмовій формі про банкрутство відсутнього боржника всім відомим йому кредиторам цього боржника, які протягом місяця з дня отримання повідомлення можуть пред’явити свої вимоги конкурсному керівникові.
Неспроможність (банкрутство) підприємства може бути наслідком не тільки недобросовісних дій керівників підприємства відносно розпорядження майном у цілях витягання прибутку, а й неправомірних дій. Проявом такого роду дій можуть бути неправомірні дії при банкрутстві, навмисне банкрутство та фіктивне банкрутство.
Неправомірними діями при банкрутстві є дії керівника, власника організації-боржника, направлені на приховування майна або майнових зобов’язань, відомостей про майно, його розмір, місцезнаходження або іншу інформацію про майно, передача майна в інше володіння, відчуження або знищення майна, приховування, знищення, фальсифікація бухгалтерських та інших облікових документів, що відображають економічну діяльність. Відповідно до Кримінального кодексу, такі дії караються обмеженням свободи на певний строк або штрафом у визначеному розмірі.
Навмисне банкрутство – це свідоме створення або збільшення неплатоспроможності, здійснене керівником або власником комерційної організації в особистих інтересах або інтересах інших осіб. Такі дії караються штрафом або позбавленням волі.
Фіктивне банкрутство – це явно помилкове оголошення керівником або власником комерційної організації про свою неспроможність у цілях введення в оману кредиторів для отримання відстрочення або розстрочки платежів, що належать кредиторам, або знижки з боргів, для несплати боргів. Особа, що допустила такі дії, карається штрафом або позбавленням волі.