Економіка грошей, банківської справи і фінансових ринків – Мишкін Ф. С. – Фінансові компанії
Фінансові компанії мобілізують кошти шляхом випуску комерційних паперів або акцій та облігацій і використовують виторг від їхнього продажу для надання позик (часто в малих сумах), що відповідає потребам споживачів та бізнесу. Становище фінансових компаній в посередницькому фінансовому процесі можна описати таким чином: вони беруть в позику великі суми, а надають позики у малих сумах. Це відрізняє їх від комерційних банків, що отримують вклади в малих сумах і надають часто великі суми позик.
Відмітною рисою фінансових компаній є те, що, порівняно з комерційними банками і ощадними інститутами, їхню діяльність фактично не регулюють. Штати встановлюють максимальні суми позик, що надаються індивідуальним споживачам, та умови боргової угоди. Проте не існує жодних обмежень на відкриття відділень, на володіння активами та на способи мобілізації коштів. Відсутність таких обмежень дає змогу фінансовим компаніям краще, порівняно з банківськими інститутами, пристосувати позики до потреб споживачів.
Розрізняють три види фінансових компаній:
1. Фінансові компанії, що надають позики споживачам для купівлі товарів у дрібних торговців чи виробників. Наприклад, “Sears Roebuck Acceptance Corporation” фінансує купівлю всіх товарів і послуг у магазинах “Sears”, в той час як “General Motors Acceptance Corporation” фінансує купівлю машин виробництва GM. Такі фінансові компанії прямо конкурують з банками за надання споживчих позик і використовуються споживачами, бо такі позики можна отримати швидше і в тому місці, в якому товар купують.
2. Фінансові компанії, що надають позики для купівлі окремих товарів, таких, як меблі чи побутові прилади для ремонту житла, або для дефінансування окремих боргів. Такі фінансові компанії є окремими корпораціями (як “Household Finance Corporation”) або належать банкам (“Citicorp” володіє ” Person – to-Person Finance Company”) і проводять операції у загальнонаціональному масштабі. Переважно ці компанії надають позики тим споживачам, які не можуть отримати кредит з інших джерел, і призначають вищі процентні ставки.
3. Фінансові компанії, що надають спеціалізовані форми кредиту фірмам, купуючи дебіторську заборгованість (суми, що заборговані фірмі) зі знижкою. Таку форму надання кредиту називають факторинг, або факторні операції. Наприклад, фірма, що виготовляє одяг, має рахунки на 100 000 дол, не сплачені роздрібними магазинами, що купили її одяг. Якщо цій фірмі потрібні гроші для купівлі 100 швейних машин, то вона може продати належну їй дебіторську заборгованість, скажімо, фінансовій компанії за 90 000 дол., а та після цього матиме право отримати заборговані фірмі 100 000 дол. Крім факторингу, такі фінансові компанії також спеціалізуються на лізингу устаткування (такого, як комп’ютери, залізничні вагони, реактивні літаки). Вони купують ці капітальні блага і надають їх в оренду фірмам на певну кількість років.
Взаємні фонди
Взаємні фонди є фінансовими посередниками, що об’єднують ресурси багатьох дрібних інвесторів, продаючи їм акції, і використовують виторг на купівлю цінних паперів. Саме через цей процес перетворення активів – випуску акцій малого номіналу та купівлі великих блоків акцій – взаємні фонди можуть скористатися зі знижки на брокерських комісійних і купити диверсифіковані пакети (портфелі) цінних паперів. Це дозволяє дрібним інвесторам отримувати вигоду від нижчих мінових витрат при купівлі цінних паперів, а також обмежити ризик через диверсифікацію портфеля цінних паперів. Початково взаємні фонди інвестували виключно звичайні акції, але зараз багато з них спеціалізується на боргових інструментах. Фонди, що купують звичайні акції, можуть спеціалізуватися навіть більшою мірою та інвестувати лише в іноземні цінні папери або в спеціалізовані галузі, такі, як енергетика або високі технології. Фонди, що купують боргові інструменти, також можуть спеціалізуватися по облігаціях корпорацій, уряду США чи вільних від податків муніципальних облігаціях або довгострокових чи короткострокових цінних паперах.
За структурою взаємні фонди поділяють на два типи. Найбільш популярними є фонди відкритого типу, в яких акції можна погашати в будь-який час за ціну, що пов’язана з вартістю активів фонду. Взаємні фонди можуть бути також закритого типу, де фіксована кількість не викупних акцій продається за початковою пропозицією, а потім ними торгують в позабіржовому обороті як звичайними акціями. Ринкова ціна цих акцій коливається з вартістю активів, якими володіє фонд. Проте, на відміну від відкритого фонду, ціна акції закритого фонду може бути вищою чи нижчою від вартості активів, якими володіє фонд, залежачи від таких факторів, як ліквідність акцій та якість менеджменту. Відкриті фонди користуються більшою популярністю, бо їхні викупні акції мають вищу ліквідність порівняно з не викупними акціями фондів закритого типу.
Спершу акції більшості відкритих взаємних фондів продавалися торговцями (як правило, брокерами), яким платили комісійні. Оскільки комісійні виплачуються під час купівлі, то одразу вираховуються з викупної вартості акцій. Тому ці фонди називають преміальними. Нині більшість фондів є не преміальними фондами, тобто вони прямо продають покупцям без вирахування комісійних. У фондах обох типів менеджери заробляють свою платню від внесків на управління, що платять акціонери. Ці внески становлять приблизно 0,5 % вартості активів фонду на рік.
Взаємні фонди регулює Комісія із цінних паперів та бірж, якій, згідно з законом про інвестиційні компанії від 1940 р., надано повноваження на майже повний контроль над інвестиційними компаніями. Регулювання передбачає періодичне відкриття інформації про ці фонди громадськості та обмеження на методи діяльності.
Взаємні фонди грошового ринку
Вагомим додатком до сім’ї взаємних фондів є взаємні фонди грошового ринку. Цей тип взаємних фондів інвестує у короткострокові боргові інструменти дуже високої якості, такі, як векселі Державної скарбниці, комерційні папери і банківські сертифікати депозитів. Простежуються деякі коливання ринкової ціни цих цінних паперів. Проте, оскільки їх строк погашення, як правило, менший, ніж шість місяців, то зміна ринкової ціни досить незначна. Тому акції таких фондів викуповують за фіксованою ціною. (Зміни в ринковій вартості цінних паперів враховуються в процентах, що виплачує фонд). Оскільки ці акції можна погашати за фіксованою вартістю, то фонди дозволяють акціонерам погашати акції, виписуючи чеки понад певну мінімальну суму (звичайно 500 дол) на рахунок фонду в комерційному банку. В цей спосіб акції взаємних фондів грошового ринку ефективно функціонують як чекові депозити, що заробляють ринкові процентні ставки на короткострокові боргові цінні папери.
В 1977 р. сума активів взаємних фондів грошового ринку становила менше ніж 4 млрд. доларів. До 1980 року ця сума перевищила 50 млрд. дол., а нині становить близько 500 млрд. дол. В даний час вартість активів взаємних фондів грошового ринку перевищує половину всіх активів взаємних фондів. З розділу 13, в якому розглянуто фінансову інновацію, ви дізнаєтеся, що в 70-і роки ці фонди мали найвищі темпи зростання серед описуваної групи фінансових посередників.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)