Економічна теорія – Мочерний С. В. – Споживча вартість
Споживча вартість.
За домінування капіталістичного товарного виробництва товар є його основною елементарною складовою.
Розглядаючи суть товару відповідно до вимог принципу суперечності, необхідно окремо проаналізувати кожну з двох його найважливіших сторін. А згідно з вимогами принципу матеріалізму аналіз товару необхідно почати з його речового змісту, тобто із споживчої вартості.
Споживча вартість – річ (кілька речей) або послуга, яка своїми корисними властивостями задовольняє різноманітні потреби людини, трудового колективу і суспільства.
Щоб виконати цю функцію, товар або послуга мусять мати необхідні властивості. Вони можуть бути природними (наприклад, м’ясо містить білки та інші поживні речовини), або їх виявляють люди в процесі історичного розвитку. Так, корисність заліза було оцінено лише тоді, коли з нього почали виготовляти знаряддя і предмети праці.
Уперше категорію “споживча вартість” використав А. Сміт. Він не усвідомлював, що товар – це єдність споживчої вартості і вартості (замість неї він виокремив мінову вартість і нерідко ототожнював їх). Цей вчений не зміг, як зауважує американський економіст П.-Е. Самуельсон, вирішити “парадокс вартості”, який полягає у тому, що дуже корисний товар (наприклад, вода), без якого не можливе життя людини, нерідко коштує значно дешевше товару, що має незначну споживчу вартість (наприклад, алмаз). Це, на думку Самуельсона, зумовлено тим, що Сміт не знав відмінності між загальною і граничною корисністю. Загальна корисність води не визначає її ціни або попиту на неї, а відносна корисність і витрати на останню невелику порцію води нібито визначають її’ ціну.
Д. Рікардо основну увагу зосередив на відносній вартості товарів, тобто їх вартості порівняно з іншими речами, або міновій вартості, помилково вважаючи, що політична економія споживчої вартості стосується лише побічно. Ці положення піддавав критиці К. Маркс, який характеризував товар насамперед як річ, що завдяки своїм властивостям задовольняє певні людські потреби.
Насправді споживча вартість формує натурально-речову структуру виробництва, безпосередньо впливає на формування суспільно необхідних витрат. Більше того, Маркс називає законом той факт, що споживча вартість товару є передумовою його мінової вартості, а значить і вартості. Отже, споживча вартість є найпростішою економічною формою суспільної корисності в процесі її історичного розвитку.
Споживча вартість набуває ще більшого самостійного значення, стає важливою економічною формою, а отже, і окремою економічною категорією, під час економічних криз, за невідповідності певної сукупності споживчих вартостей суспільному попиту на них, неспроможності їх реалізації. Водночас споживча вартість при капіталізмі не є абсолютною метою виробництва, тобто його абсолютною формою. З протилежної точки зору споживча вартість є предметом спеціальної теорії, що зумовлює абсолютизацію споживчої вартості товару (його речового змісту) і нехтування або суттєву недооцінку його суспільної форми (вартості і зовнішньої форми її вияву – мінової вартості), гіперболізацію суб’єктивного відношення людини до речі, природи у процесі праці, до універсальних законів. Це призводить до ігнорування відносин економічної власності між людьми, інших типів економічних законів. Корисність речі зумовлена властивостями товарного тіла, не існує без нього і створює споживчу вартість речі або блага.
Корисність – відношення внутрішніх властивостей речей до людських потреб, використання людьми цих властивостей.
Люди купують товари тому, що вони мають споживчі вартості, з метою використання їх споживчих властивостей у певних цілях. При цьому споживчі вартості “оцінюються”, тобто досліджується їх якість (аналогічно тому, як вимірюється, зважується тощо їх кількість), зіставляється споживча вартість окремих товарів і на основі цього надається перевага певним із них. У такий спосіб у корисності відображається єдність об’єктивної і суб’єктивної сторін споживчої вартості.
Такі погляди К. Маркса щодо ролі споживчої вартості, корисності не були концептуально викладені в “Капіталі”, а залишились окремими, фрагментарними положеннями без теоретичного узагальнення в цілісну теоретичну систему. Крім того, економіст споживчу вартість (і вартість) аналізував стосовно реалій лише нижчої стадії капіталізму і тому не міг реалізувати вимоги історичного підходу, прихильником якого він був.
На відміну від цього в теорії граничної корисності вартість товару поставлена в залежність лише від корисності і суб’єктивної цінності. Розрізняють абстрактну (або родову) корисність (здатність блага задовольняти будь-яку потребу людей) і конкретну корисність (залежність суб’єктивної оцінки корисності від наявного запасу блага), і ступінь насиченості потреби в певному блазі. Водночас поняття “корисність” та її конкретні форми розглянуто неоднозначно. Так, Е. Бем-Баверк суб’єктивну цінність пов’язував з рідкісністю блага. Американський представник маржиналізму Дж.-Б. Кларк стверджував, що багатство суспільства створюється завдяки не просто праці, а властивості благ задовольняти потреби. На його думку, різні форми корисності зумовлюють специфічні послуги, які надають людині фактори виробництва. Конкретним формам корисності притаманні такі якості, як елементарні властивості, форма, місце і час. Основною властивістю благ є їх здатність задовольняти потреби людей. Англійський економіст Джон Гобсон (1858-1940), представник інституціоналізму, вважав, що корисність повинна вимірюватись якістю і характером задоволення, здатністю споживача випробувати це задоволення та розподілом корисності серед людей.
Досконалішими варіантами теорії граничної корисності, де розглядається зміст категорії “корисність”, є теорія вибору, теорія очікуваної корисності, теорія граничної норми заміщення та ін. Так, американський економіст Дж. Такер визначає корисність як здатність товару задовольнити бажання. Американський учений Майкл Бредлі стверджує, що корисність в економічному аспекті означає задоволення. Інші західні економісти вартість визначають як задоволення, яке отримує індивід від споживання товару, а граничну корисність – як задоволення людини від споживання однієї додаткової одиниці товару і послуги. При цьому, як правило, зазначають, що корисність включає кількісну міру. Інколи корисність ототожнюють зі смаками споживачів.
Отже, переважна більшість західних вчених не виокремлюють категорію “споживча вартість”, ототожнюють її з корисністю. Але якщо корисність виражає відношення внутрішніх властивостей речей до потреб людей, то споживча вартість – це насамперед річ або послуга з відповідними властивостями, якостями. Річ, як відомо, є окремим матеріальним утворенням, що має певні ознаки, властивості, самостійно існує у просторі і часі. Ознаки (розміри, структура тощо) і властивості речей розкриваються в діалектиці за допомогою парних категорій: “кількість і якість”, “одиничне і особливе” та ін. Властивість є виявом внутрішньої природи речі через взаємодію з іншими речами. У взаємодії речі з різними предметами виявляються не всі її властивості (наприклад, в процесі обміну природні властивості речей не виявляються). Крім того, річ може набувати нових властивостей – диспозиційних (тих, що будуть виявлені пізніше). Залежно від кількості зв’язків речі з іншими речами розкриваються різні сукупності її властивостей. Це означає, що споживча вартість є більш ємною, ніж корисність. Тому одним із значень споживчої вартості є те, що вона є носієм корисності.
Споживча вартість може бути втілена в кількох речах, а одна й та сама річ може бути корисною різними властивостями та якостями, задовольняти різноманітні потреби в неоднакових цілях і різними способами. Споживчі вартості формують матеріально-речовий зміст національного багатства й існують у формі готових виробів, напівфабрикатів, сировини, послуг. Залежно від рівня розвитку країн серед створюваних щорічно споживчих вартостей можуть переважати послуги (у передових країнах) або придатні для споживання матеріальні блага, що задовольняють фізіологічні потреби людини. Незважаючи на сталість потреб людей в їжі, одязі, житлі, їх якість, структура і способи задоволення істотно змінюються з розвитком людства. Водночас розширюється виробництво споживчої вартості для задоволення духовних потреб людей. Ці зміни відображають динаміку категорії “споживча вартість”, її поповнення елементами принципово нового (сутнісного) і якісного змісту.
За капіталістичного товарного виробництва метою виробництва є виготовлення вартостей у формі мінових вартостей. Створення споживчої вартості стає метою прогресивнішого суспільного устрою. Водночас у розвинутих країнах внаслідок певної соціалізації економічної системи останніми десятиліттями посилюється роль споживчої вартості. Щоб стати товаром, вона повинна задовольняти потреби інших людей, тобто бути суспільною споживчою вартістю. Проте не всяка корисна річ, яка має суспільну споживчу вартість, є товаром. Так, філіал великої компанії виробляє окрему деталь для виробництва кінцевого продукту, яка має суспільну споживчу вартість, але не є товаром.
Загалом історичний характер споживчої вартості полягає у значному збільшенні кількості споживчих вартостей; в ускладненні процесу їх створення (внаслідок спеціалізації підприємств на виготовленні окремих частин продукту); у зростанні корисних властивостей багатьох традиційних товарів (наприклад, спектр використання сталі, алюмінію в минулому столітті й нині); у підвищенні якості та довговічності товарів; у збільшенні асортименту споживчих властивостей у формі послуг тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)