Економічна теорія – Мочерний С. В. – Монетарна концепція
У XVIII ст., дослідивши зв’язки між масою грошей, торговими балансами та рівнем цін, Девід Юм здійснив один з перших “проривів” у економічній теорії. Його монетарний підхід до платіжного балансу і тепер є відправною точкою для теорій, що аналізують взаємозв’язок грошової політики та моделей міжнародної торгівлі.
Однак монетарна концепція була започаткована у 1956 році, коли побачила світ фундаментальна праця американського професора М. Фрідмена “Дослідження у галузі кількісної теорії грошей”, що підсумувала емпіричні та теоретичні дослідження грошового обігу за кілька десятиліть. У цій роботі були сформульовані основні положення новітньої кількісної теорії грошей.
Фрідмен Мілтон народився в м. Брукліи у 1912 р. Навчався в університеті Рат-герса, у Чиказькому університеті здобув ступінь магістра, в Колумбійському – захистив докторську дисертацію з економіки. Працював у міністерстві фінансів США, у відділі військових досліджень Колумбійського університету, в університеті штату Міннесота, у Чиказькому університеті. Був консультантом Комітету з реалізації плану Маршалла. У 1968 р. захистив докторську дисертацію, одночасно працював у Національному бюро економічних досліджень США, у різних наукових організаціях, комісіях, радах, обирався президентом Американської економічної асоціації, неодноразово брав участь у розробленні економічної програми Республіканської партії США як економічний консультант, був радником президента Р. Ніксона з економічних питань. З 1977 р. його наукова діяльність пов’язана з Гуверівським інститутом Стенфордського університету.
Автор 30 книг і понад 350 економічних праць: “Нариси з позитивної теорії” (1953), “Капіталізм, свобода і демократія” (1962), “Теорія ціни” (1968), “Теоретичні основи аналізу кредитно-грошової системи” (1970), “Нариси з позитивної економіки” (1975), “Вільні вибирати. Особиста точка зору” (1980, спільно з Р. Фрідмен), “Монетарна історія США. 1867-1960” (1963, спільно з А. Шварц).
Член Національної академії наук США, почесний професор Чиказького університету. Удостоєний почесних вчених ступенів багатьох американських та іноземних університетів, нагороджений медаллю Дж.-Б. Клерка. Лауреат Нобелівської премії (1976).
У другій половині XX ст. неокласичні напрями особливо активно розвивали вчені Чиказького університету. Тут сформувалася школа економістів-ринковиків, які відстоювали свої погляди навіть за незаперечного домінування ідей кейнсіанського напряму. Професор М. Фрідмен, спираючись на свою теорію грошей, запропонував жорстку, але реалістичну програму подолання інфляції. Його концепція увійшла в історію економічної науки під назвою “монетаризм”.
Монетарна концепція Фрідмена розвивалася в кілька етапів. Перший (50-ті роки XX ст.) – розроблення теорії перманентного доходу. Учений виходить з того, що вимірюваний дохід і вимірюване споживання складаються з перманентного і тимчасового компонентів. Перманентний дохід він визначає як такий, який споживач сподівається отримати впродовж тривалого часу. Величина доходу залежить від межі споживання індивіда, величини нагромадженого капіталу, а також від місця проживання, віку, професії, освіти, раси та національності. Тобто це дохід, який споживач сподівається отримати протягом життя, орієнтуючись на свій вік, освіту, сформовані моделі споживання.
М. Фрідмен дійшов таких висновків про особливості споживчої поведінки:
А) виявлена ним піввікова постійність зв’язку між перманентним споживанням і перманентним доходом свідчить про постійність значень факторів, які впливають на коефіцієнт кореляції;
Б) заощадження є не зростаючою функцією від доходу, а постійною. Отже, песимізм з приводу обмеженості інвестиційних можливостей невиправданий. М. Фрідмен трактує можливе зростання питомої ваги заощаджень як явище, що залежить не від зростання доходу, а від невизначеності в оцінках майбутніх доходів, тобто від невизначеності в отриманні тимчасового доходу. З цього вчений робить висновок про стійкість капіталістичного господарства, яке, на його думку, наділене великими потенційними можливостями до ефективного саморегулювання.
Для М. Фрідмена теорія перманентного доходу стала фундаментом при розробленні положень монетарної політики та аналізу циклу.
Другий етап (кінець 50-х – 60-ті роки) – створення монетарної теорії господарського циклу. На основі аналізу емпіричних даних вчений відкриває “видатний циклічний феномен”, який полягає в тому, що зміни обсягу грошової маси випереджають аналогічні зміни господарської кон’юнктури в середньому на 12-18 місяців. Це свідчить, що максимальні значення темпу зростання грошової маси в часі передують основному циклічному піднесенню, а мінімальні – циклічному спаду. Виходячи з цього, М. Фрідмен і А, Шварц у спільній праці “Гроші і ділові цикли” (1958) приписують грошам провідну функцію у межах циклу.
Дослідник наполягає, що з допомогою виваженої грошової політики можна уникнути затяжної депресії чи надмірного розігріву в економіці. Щоб гроші “не заважали” циклічному розвиткові економіки, вони не повинні підлаш-товуватися до циклу, як це відбувається з часовим лагом і не приносить бажаних результатів, а частіше зумовлює зворотний ефект. Тому вчений пропонує відмовитися від політики “підлагоджування під цикл”. Навіть якщо це не допоможе боротися з циклом, то, принаймні, грошова політика не буде причиною затяжної депресії.
Єдину причину інфляції М. Фрідмен бачить у вищих темпах зростання номінальної грошової маси порівняно з темпами зростання реального ВНП. Зміна обсягу грошової маси здатна вплинути на динаміку реальних показників (темпи зростання виробництва, рівень зайнятості тощо) тільки короткотерміново – на 6-8 місяців, після чого значення показників повертається до початкового рівноважного рівня. На механізм інфляції помітно впливають очікування господарських суб’єктів, сформовані з урахуванням минулого інфляційного досвіду.
М. Фрідмен вважає, що в довготерміновому періоді прямої залежності між рівнем безробіття та інфляції не існує, тому що з часом господарські суб’єкти оцінюють свої доходи не в номінальних, а в реальних одиницях. їх цікавить купівельна спроможність зарплати, а не кількість отриманих грошових знаків. Отже, якщо інфляцію правильно передбачити, то її дестабілізуючу дію можна звести до нуля. Аргументуючи це положення, вчений запроваджує поняття “природний рівень безробіття”. Він відповідає реальному стану ринків товарів і праці, включаючи їх недосконалість, витрати на збір інформації про вакансії, витрати мобільності. Зменшує його усунення перешкод на ринку праці, а підвищує – введення додаткових “непорозумінь”.
Третій етап (70-ті роки XX ст.) – формування теорії номінального доходу і пояснення впливу грошей на основні економічні параметри (“передавальний механізм”). У межах свого аналізу М. Фрідмен досліджує природу швидкості обігу грошової маси та механізм впливу грошової маси на рівень цін і номінального доходу. Вчений розглядає попит на гроші (за аналогією з попитом на інші блага) як залежний від таких основних факторів: величина сукупного капіталу, дохідність кожного виду вкладення капіталу, уподобання і переваги споживачів. На відміну від І. Фішера, який вважав гроші засобом обігу і платежу, М. Фрідмен розглядає їх як капітальний актив. Капітал може набувати різних форм (наприклад, вкладення в акції, облігації, людський капітал тощо). Вчений передбачає, що кожний споживач, який має певну кількість грошей, формує так званий портфель активів, тобто інвестує свої засоби в різні види активів. На відміну від Кейнса, який аналізував портфель, сформований з двох активів – готівки та облігацій, Фрідмен включає до нього акції, фізичний і людський капітали. Отже, попит на реальні грошові залишки залежатиме від реальної дохідності кожного з цих активів і М. Фрідмен доводить це математично, доходячи висновку, що функціональний зв’язок між попитом на гроші і змінними, які його визначають, є “вищою мірою стабільним”.
Хоча вчений вводить у свою модель рівняння норми відсотка, її зміни він вважає побічними і тимчасовими, оскільки відсоткова ставка швидко повертається на первісний рівноважний рівень. Він переконаний, що зміна норми відсотка не впливає на динаміку грошової маси, а тому саме грошова політика в довгостроковому періоді є пріоритетною порівняно з іншими формами державного регулювання.
Очевидно, що нове вчення грунтується на саморегулюючій системі. Приватне підприємництво, на думку М. Фрідмена, здатне вивести з кризового стану економіку, забезпечити її піднесення і відповідну зайнятість населення. Учений пропонує підтримувати темп приросту грошової маси на рівні 3- 5 відсотків у рік незалежно від стану кон’юнктури (враховуючи середні темпи зростання ВНП США за кілька років, за якими встановлюється максимально можливий рівень національної економіки), оскільки в протилежному випадку порушується механізм приватного підприємництва, настає криза, розгортаються інфляційні процеси.
М. Фрідмен – послідовний прихильник максимальної економічної свободи: між свободою підприємництва і свободою суспільства, на його думку, існує внутрішній зв’язок. Він переконаний, що тільки за вільного підприємництва можна досягти політичної свободи, економічної ефективності та рівності. Економічна свобода, наголошує вчений, невіддільна від ринкової системи, але вона не обмежується лише економічними явищами, а є гнучкою системою, яка постійно розвивається і пронизує практично всі сфери суспільних відносин.
Економіст не поділяє ідею державного регулювання, а чільне місце відводить чистій конкуренції, яка повинна охоплювати навіть освіту та інші галузі соціальної сфери. Втручання держави виправдане лише тоді, коли ринок не може впоратися із завданням (наприклад, забезпечення обороноздатності) або дія ринкових сил здатна завдати шкоди третім особам.
Складовою антиінфляційної політики та політики регулювання економічного зростання М. Фрідмен назвав індексацію різних доходів та платежів* Оскільки, на його переконання, суспільство приречене на інфляцію, потрібно задіяти систему, яка захистить від інфляції знедолених осіб, котрі найбільше від неї потерпають. Однією з переваг індексації є зменшення прибутків, які приносить інфляція тим, хто вміє з неї отримувати дохід, передусім самим урядам.
Появу нового вчення негативно сприйняли академічні кола. Зокрема, кількісну теорію грошей, на якій грунтується монетарна теорія циклу, Мюрдаль назвав “грубою”, нехтуючою багатьма економічними факторами, а тому неправильною. Хікс зауважив, що сучасні проблеми мають не лише грошовий характер і не можуть бути вирішені з допомогою монетарних методів.
Розроблені М. Фрідменом методи вирішення проблем кредитно-грошової політики використовував уряд М. Тетчер та ін. Проте не завжди застосування монетарних методів забезпечувало позитивний результат. їх намагався застосувати уряд Р. Ніксона в 1969-1970 рр., але через різке погіршення економічного становища їх реалізацію відклали. Вчений пояснив невдачі своєї програми недостатньою тривалістю її реалізації, непослідовністю адміністрації.
Позитивний внесок монетаризму в економічну теорію, передусім у теорію грошей, полягає у ретельному дослідженні механізму зворотного впливу грошового світу на товарний світ, монетарних інструментів і монетарної політики на розвиток економіки.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)