Дитяча психологія – Павелків Р. В. – Виникнення уяви у ранньому дитинстві
У ранньому дитинстві розвиток уваги відбувається під час засвоєння ходьби, предметної діяльності і мовлення. Важливе значення при цьому має оволодіння ходьбою, оскільки завдяки їй збільшується кількість об’єктів, які потрапляють у сферу діяльності дитини. Малюк отримує змогу сам обирати об’єкт уваги, тобто може розбирати і збирати пірамідку, перевозити її на іграшковому автомобілі тощо. Триває таке зосередження приблизно 10 хв.
Засвоєння призначення функцій предметів, удосконалення дій з ними допомагає спрямовувати увагу на більшу кількість сторін і ознак об’єктів, удосконалювати властивості самої уваги (розподіл, переключення). З розвитком мовлення, появою потреби у спілкуванні, інтересу до дій інших людей дитина починає звертати увагу на все більше явищ навколишньої дійсності. Якщо на 1-му році життя керує дорослий, то на 2-му, а особливо на 3-му, вона сама спрямовує увагу на новий предмет, мовлення дорослого. 2-річна дитина самостійно діє з будь-яким предметом, розглядає іграшку, спостерігає за мовленням і діями оточення.
У зв’язку з оволодінням мовленням малюк вчиться утримувати увагу не на предметах, словах, фразах, а починає реагувати на лаконічну інструкцію дорослого, якщо вона вказує на знайомі дії або предмети: “принеси м’яч”, “візьми ложку” o Він може вислухати коротке прохання до кінця і виконати дію відповідно до нього. Під час спілкування у нього підвищується увага до слова і його значення. Він без унаочнень уважно слухає короткі вірші, казки, пісеньки, якщо вони супроводжуються виразним мовленням, мімікою дорослого.
Розвиток мовлення сприяє виникненню довільної уваги, якою дорослий також може керувати. Засобом організації уваги є слово.
Цікаву діяльність дитина може виконувати протягом 8-10 хв. Під час цієї діяльності у неї виникають серйозні труднощі з переключенням і розподілом уваги. Малюк часто настільки заглиблюється у роботу, що не чує слів дорослого. Наприклад, малюючи, не помічає, що перекинув баночку з фарбою, не реагує на вказівку дорослого підняти її. Попри те, увага дитини дуже слабо фіксується на предметі або діяльності, вона ніби ковзає по поверхні, не проникаючи вглиб. Тому дитина швидко зупиняє розпочату справу. Здебільшого вона фіксує незначні, але найяскравіші ознаки об’єктів. Однак з утратою новизни об’єктів зникає і їх емоційна привабливість, згасає увага до них.
Отже, увага дитини раннього віку характеризується нетривалістю, недостатньою зосередженістю, мимовільністю, її привертають яскраві, сильні або нові подразники. Вона недостатньо рухлива, важко переключається за бажанням дитини, має дуже вузький обсяг і найстійкішою є в активній діяльності.
Виникнення уяви у ранньому дитинстві
Передумовами уяви є уявлення, які виникають на 2-му році життя. Півторарічний малюк впізнає зображене на малюнку, переживає бурхливі позитивні емоції відповідно до змісту зображеного. Малюнок, як відомо, ніколи не буває точною копією об’єкта, зафіксованого у минулому досвіді, він відображає дійсність узагальнено, виокремлюючи в ній найсуттєвіше. Сприйняти зображене на ньому допомагає уява. У цьому пізнаванні малюк ще не створює нічого нового, його уява є пасивним процесом.
Становлення механізмів уявлення, відтворення образів, уміння слухати і відгукуватися на зміст повідомлення відбувається через розвиток розуміння мовлення дорослих, фольклору, невеликих літературних творів. Свідченням того, що дитина уявляє передані в мовленні події, є її зосередженість та адекватні емоції.
Уява зароджується наприкінці раннього віку. Про перші її прояви у 2,5-3 роки можна зробити висновки з огляду на уміння дитини діяти в уявній ситуації з уявними предметами. Саме в цей період вона починає доповнювати, замінювати реальні предмети і дії уявними, називати їх.
Перші наслідувальні ігри, які виникають на 2-му році життя, ще не містять елементів уяви. Якщо дитина “їсть” порожньою ложкою, то ця дія обумовлюється конкретною ситуацією, в яку вона включена на той момент. Вона засвоює функцію предмета, дію з ним і повторює її.
Розвиток початкових форм уяви у ранньому віці пов’язаний з узагальненістю ігрових дій та ігрових предметів, а також появою у репертуарі ігрових дій замінювання. Малюк не зразу відгукується на замінники, які пропонує дорослий, а грається тільки з реальними іграшками. Унаслідок засвоєння мовлення в його грі з’являються перші самостійні замінювання, яким він спочатку дає реальні назви (використовує паличку замість ложки, але називає паличкою) або ігрові в поєднанні з реальними (називає її одночасно паличкою, ложкою), а потім тільки ігрові (діє з паличкою, як з ложкою, і називає її ложкою).
До закінчення раннього віку виникає новий спосіб дії з предметами-замінниками, повноцінне використання заміщень. Діти вводять у гру свої оригінальні заміщення, у їх діях зароджуються творчі елементи. На основі інтересу до нового виду активності вони швидко починають відступати від заданих дорослим зразків дій, вносять у них свої нюанси, апробують різні схеми їх виконання, а також виконують самостійні ігрові дії. Однак їх уява має репродуктивний (відтворювальний), мимовільний (виникає без свідомо поставленої мети) характер.
Отже, уява в ранньому віці ще розвинена слабо, вимагає зовнішньої опори на предмети та їх ознаки, пов’язана із зовнішніми діями, з оперуванням предметами, їх обігруванням, з мовленням (словами, які позначають дії і предмети).
(1 votes, average: 5,00 out of 5)