Диференціальна психологія – Палій А. А. – 3.2. Диференціальна психологія здібностей
Здібності пронизують усі рівні індивідуальності, взаємодіючи з іншими якостями, оскільки мають комплексну природу. Вони перебувають у постійній динаміці. Не можна вести мову про наявність здібностей, поки вони не проявилися, і не можна вважати їх остаточно сформованими. Вони історичні й відповідають запитам культурної практики: абсолютний слух у дитини не виявляється, поки перед нею не постане завдання розпізнавати звуки за висотою. Поява нових видів професійної діяльності також допомагає викристалізуватися новим здібностям – економічним, до програмування тощо.
Сутність і характеристики здібностей
Загальна характеристика здібностей грунтується на таких положеннях: здібності відрізняють одну людину від іншої; на відміну від дефектів, вони забезпечують успіх у діяльності; здібності не можна зводити до знань, умінь і навичок.
Здібності – Індивідуально-психологічні особливості особистості, які є Умовою успішного виконання певної Продуктивної діяльності, не зводяться до Знань, умінь І навичок, але Забезпечують легкість І Швидкість їх Засвоєння та Набуття.
У сучасній психології здібностей сформувалися предметні галузі: психогенетика здібностей, психофізіологія здібностей, загальна психологія здібностей, диференціальна психологія здібностей і психодіагностика здібностей, здібності і діяльність, розвиток здібностей, соціальна психологія здібностей, “повсякденна психологія” здібностей (“імпліцитні теорії”).
Вивчення здібностей відбувається на основі таких підходів:
1) теорії спадковості. їх представники тлумачать здібності як біологічно детерміновані явища, розвиток і прояв яких залежить від успадкованого генофонду. Цієї позиції дотримувався Гальтон, обгрунтувавши успадкованість таланту за даними енциклопедичних словників і досліджень генеалогії відомих людей;
2) теорія набутих здібностей. Один із її фундаторів, філософ Клод ГельвеціЙ (1715-1751), ще у ХУШ ст. стверджував, що геніальність будь-якого рівня можна виховати. Надалі вважали, що здібності складаються з уроджених програм і працездатності;
3) підхід, що утверджував діалектику вродженого і набутого в здібностях. Розвивався переважно у радянській психології. Основний його постулат – вродженими можуть бути лише анатомо-фізіологічні особливості, а самі здібності е результатом становлення. Здібності формуються у діяльності і тому залежать від її змісту, від спілкування з дорослими, що задають дитині еталони дій і досягнень. На цій підставі П. Гальперін припускав, що здібності є результатом інтеріоризації. Б. Теплов стверджував, що можна виховати музичні здібності дуже високого рівня, але погоджувався зі своїми опонентами, що здібності загалом соціальні, а задатки тільки успадковуються, отже вони е індивідними характеристиками.
Здібності описують за допомогою відповідних характеристик. Вони наділені якістю (визначають ту діяльність, якій вони сприяють) і Кількістю (ступенем вира-женості). За якістю найчастіше виокремлюють: загальні здібності – систему індивідуально-вольових якостей особистості, які забезпечують відносну легкість і продуктивність в оволодінні знаннями і здійсненні різних видів діяльності; спеціальні (окремі) – систему властивостей особистості, що допомагають досягти високих результатів у спеціальній галузі діяльності (музичній, сценічній” математичній). Дослідників особливо цікавлять такі загальні здібності, як інтелект, креативність, научуваність.
Кількісні характеристики здібностей проявляються у ступені їх вираженості, їх вимірюють за допомогою спеціальних вправ і тестів, послуговуючись певними критеріями. Наприклад, кількісну характеристику сформованості здібності до читання першокласників перевіряють за критерієм швидкості – кількість слів за хвилину; кількісним показником розвитку інтелектуальних здібностей є показник який визначають за спеціальним тестом.
Здібності класифікують за різними критеріями. За видом психічних функціональних систем їх поділяють на сенсомоторні, перцептивні, атенційні, мнемічні, імажитивні, розумові, комунікативні; за основним видом діяльності – на наукові (математичні, лінгвістичні та ін.), творчі (музичні, літературні, художні), інженерні тощо.
У структурі здібностей важливу роль відіграють опорні властивості, без яких прояв здібностей узагалі неможливий (наприклад, для образотворчої діяльності це чутливість зорового аналізатора, сенсомоторні якості, образна пам’ять), і провідні властивості, які встановлюють верхню межу розвитку здібностей (творча уява). Складовою структури здібностей є задатки, а також операції, за допомогою яких здібності реалізуються.
В особливо сприятливі сензитивні періоди – періоди розвитку певних психічних функцій (сприйняття форми, звукової складової мови тощо) – задатки можуть розкритися яскравіше. Музичні, математичні здібності зазвичай виявляються до 5 років, коли активно розвиваються слух і музична пам’ять дитини, а лінгвістичні або образотворчі – дещо пізніше.
Здібності також можуть проявлятися на Репродуктивному рівні, Коли людина демонструє лише те, чого її навчили, і продуктивному рівні – створення чогось суб’єктивно або об’єктивно нового завдяки таланту, геніальності.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)