Бюджетна система України – Пасічник Ю. В. – Закарпаття
У1774 р. Австрія, щоб зібрати докупи свої, як вона вважала, володіння і забезпечити сполучення Галичини з Семи горо дом, приєднала до себе північну частину Молдавії з містами Чернівці, Серет та Сучава. Молдавський господар протестував проти цього, але його зверхник, турецький султан, дав згоду. Ця країна знову стала називатись Буковиною, як у XIV ст. Деякий час влада була військовою.
У 1786 р. Буковину було приєднано до Галичини, і так вона перебувала до 1849 p., коли знову стала окремою провінцією. На Буковині на час приєднання до Австрії було 69 % українців, 26 % румунів і 5 % інших національностей.
Австрійський уряд провів низку реформ, щоб вивести Буковину із занедбаного стану. У 1781 р. було скасовано кріпацтво і замінено панщиною за договором селян із паном. Австрійський уряд був переконаний, що населення Буковини здебільшого румунське і тому призначав на керівні пости румунів.
Приєднання Буковини до Галичини в 1786 р. мало негативні наслідки – польська шляхта Галичини не допускала селян до освіти і поширювала полонізацію та латинізацію. У1808 р. було засновано в Чернівцях першу гімназію з латинською мовою навчання. У початкових школах викладали румунською або польською мовами. Приватні школи, засновані дяками, давали знання українською мовою, але їх було замало.
Перша половина XIX ст. позначилась низкою селянських заворушень, в яких основна роль відводилась гуцулам. Гуцули вели відмінний від інших національностей спосіб життя. Навесні вони виганяли худобу на полонини, і тому вимоги землевласників відбувати панщину викликало обурення. Повстання, які виникали протягом 40-х років, придушувалися військами. Боротьба за автономію Буковини закінчилась 1861 p., коли вона отримала статус коронного краю Австрії з титулом воєводства, з подвійними адміністративними органами.
З того часу почались процеси українського відродження. У 1869 р. в Чернівцях було засновано першу українську організацію – “Руська Бесіда”, – спочатку як клуб, потім – як літературне товариство, котре проіснувало до 1940 р. У1870 р. у Чернівцях започатковується політичне товариство – “Руська рада”, а в 1875 р. там же створюється німецький університет з кафедрою української мови.
У XX ст. Буковина залишилась лояльною до Габсбургів. Національне відродження, яке зародилося у 1884 р. не виходило за межі австрійської конституції й стосувалося питань освіти, літератури, мистецтва. Міцнішають зв’язки між інтелігенцією інших частин України: Б. Ленським, І. Франком – з Буковини; М. Драгомановим, О. Кониським, Лесею Українкою – з Наддніпрянщини.
У1907 р. було засновано Національно-демократичну партію, лідерами якої були С. Смаль-Стоцький, М. Василько, О. Попович. Вона була лояльною до австрійської влади і прагнула здобути якомога більше в культурному та економічному напрямах. Але вже перед Першою світовою війною виникли розбіжності у поглядах лідерів С. Смаль-Стоцького та М. Василька.
Закарпаття.
У XVI ст. Закарпаття було ареною військових дій сусідів. Після перемоги Угорщини у 1526 р. його поділено між трьома сусідами – Австрією, Туреччиною та Семигородом. Край був зруйнований, міста занепали. Але позитивним було те, що панщина була не така тяжка, а в гірських місцевостях її не було зовсім. Саме це притягувало переселенців із Галичини.
У XVIII ст. на Закарпатті було відносно спокійно. За правління Марії-Терези та Йосифа II селянам було надано певні пільги, у 1766 р. було обмежено панщину, а в 1785 р. скасовано залежність селян від поміщиків. Але після смерті Йосифа II його наступник Леопольд відновив кріпацтво, яке тривало до 1848 р.
У 1867 р. Австрія, розгромлена Пруссією, визнала право Угорщини на самоврядування. Закарпатська Україна опинилась під владою Угорщини. Угорці мстилися українцям за погроми, вчинені російським військом 1849 р. Ці переслідування викликали руїну Закарпаття і штовхали українців до москвофілів. Яскравим представником москвофільства, або русофільства, був І. Раковський, віце-директор Ужгородської семінарії, упорядник низки підручників, у яких він доводив, що нема ні українського народу, ні української мови, а є тільки єдиний російський народ і єдина російська мова1.
Поступово все українське почало завмирати – закривались українські школи, газети. Так, якщо в 1881 р. було 353 українські школи, то вже в 1883 р. – тільки 282, а до 1914 р. не залишилось жодної.
До того ж у 80-х роках додалися стихійні лиха – кілька років були неврожаї, і населення дуже голодувало. Унаслідок збільшення населення земельні наділи дробилися, що також не поліпшувало становища. Виходом із усього цього стала масова міграція до Америки. Дослідники української еміграції встановили, що першим іммігрантом-українцем до США був Агапій Гончаренко, колишній священик, заарештований царським урядом за читання революційної літератури. З-під арешту він утік, 1865 р. дістався Америки, оселився у Сан-Франциско і почав видавати газету “Alaska Herald”, яка мала великий вплив на американців2.
Першими переселенцями з України до Канади стали Іван Пилипів та Василь Улиняк, які жили в селі Небилеві Рожнятинського району нинішньої Івано-Франківщини. Це сталося 7 вересня 1891 р. Хоча документи громадянської війни в США 1861-1865 pp. свідчать, що в обох арміях – Півночі і Півдня – воювали наші земляки. В історію США увійшов, наприклад, генерал Василь Турчин, командувач одного з великих військових підрозділів, якого за відвагу й мужність називали “грізний козак”.
У 1905-1907 pp. еміграція становила 200 % приросту населення. На початку XX ст. Пряшівський єпископ Юліан Фірцак започаткував “верховенську акцію” – низку соціально-економічних заходів для поліпшення становища селян. Акція передбачала створення кооперативів, господарських та промислових спілок, ощадних кас.
Природним наслідком посилення мад’яризації було зростання москвофільства. Угорський уряд придушив рух москвофілів і в 1914 р. у Мармароському Сиготі засудив до ув’язнення групу селян, що перейшли на православ’я.
Серед українців поширилось “язичіє” – штучна літературна мова, в якій перемішано українську, церковно-слов’янську та російську мову, яка, до речі, з певними вкрапленнями інших мов збереглася до наших днів, особливо в сільській місцевості.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)