Загальне документознавство – Палеха Ю. І. – Застосування глиняних табличок

З давніх часів наші предки використовували різноманітні носії, на яких можна було б залишити відбиток: пальмове листя, бамбук, папірус, кістки тварин, черепахові щитки, кору, камінь.

Греки на камені витесували епітафії та урочисті написи. Аристотель і Плутарх повідомляли, що закони Драконта в Афінах були записані на дерев’яних і кам’яних брилах.

Італійці для запису інформації широко використовували метал, зокрема бронзові таблички. Разом з тим, першим основним матеріалом для письма древнім народностям – шумерам, а згодом вавилонянам і ассірійцям, служила глина.

Застосування глиняних табличок

Спочатку для міжплемінних обмінів інформацією древні народності застосовували виготовлені з глини жетони з зображеннями предметів чи тварин. Перед відправкою ці жетони з метою уникнення підробок вкладались в глиняний “пакет”, який скріплювався таким же відбитком зображення чи печаткою власника товару. Цей спосіб підтверджений археологічними знахідками в Азії, що датуються XI тис. до н. е.

З часом, у зв’язку із зростанням обсягів торгівлі, залишилися тільки “пакети” без жетонів, але із зображенням знаків речей, що пересилаються. Дещо пізніше замість “пакетів” почали застосовувати глиняні таблички з тими ж знаками.

Як вдала інновація, глиняні таблички із зафіксованою на них інформацією, пройшли в своєму розвитку цілий ряд етапів вдосконалення впродовж декількох тисячоліть й стали оптимальним засобом вирішення свого основного завдання – збереження та передавання інформації в просторі та часі [35].

Початкові форми фіксації інформації припадає на V – IV тис. до н. е. і пов’язується з потребами економічного життя народжуваної у ті часи чи не найдавнішої держави у світі – Шумеру. Ці прадокументи мали вигляд глиняних бірок чи етикеток зі знаками, що позначали предмети та їх кількість, котра пересилалася з одного населеного пункту в іншій. Бірки з отворами прив’язувалися до цих предметів або до тари, в якій ті й відправлялися. Деякі дослідники, приміром, І. Є. Гельб [17], пов’язують систему знаків, що фіксувалися в цих “супроводжувальних” документах з початковим етапом розвитку шумерського письма.

Подальший розвиток шумерської державності призвів до формування у III тис. до н. е. різних напрямів документної фіксації інформації, яка відбивала майже всі сфери діяльності життя шумерського суспільства.

Глиняні шумерські таблички – це не тільки міфи, ліричні роздуми, побутові сцени, епізоди навчання, а й викладені в оповідній формі “історичні” події (де, правда багато міфологічного), свідчення проведених судових процесів, положення окремих законів тощо. У державно-господарському житті така рефлексія зумовлена ще й бідністю природних ресурсів Шумеру, що спричинило широкомасштабний їх облік та звітність про використання. Скажімо, на кожне плодове дерево в момент його посадки заводилась відповідна табличка, у якій щорічно фіксувалася кількість плодів, а також факт зрубання (після звернення у вищі інстанції й наявності довідки про дозвіл) з подальшим складанням на дрова.

Важко переоцінити внески шумеро-аккадських предків у культуру документування. По-перше, це винайдення клинопису – ідеографічного письма, клиноподібні знаки якого наносились на глину загостреними очеретяними паличками. Шумерське клиновидне письмо – найдавніший спосіб нанесення письмових фігурних знаків, що вже означали певні поняття. Використовували його у різних видозмінах протягом трьох тисяч років, тобто довше, ніж сучасний латинський алфавіт. Цим письмом користувалися народи від Вірменських гір до Перської затоки, від Егейського моря до кордонів Індії.


1 Star2 Stars3 Stars4 Stars5 Stars (1 votes, average: 5,00 out of 5)

Загальне документознавство – Палеха Ю. І. – Застосування глиняних табличок