Загальна психологія – Сергєєнкова О. П. – 3.7. Здібності
Поняття про здібності, їх природу
Відомо, що людина в психології розглядається не тільки як особистість, а й як індивідуальність – носій неповторних характеристик. Психічні властивості, вивчені попередньо – темперамент і характер – є виразниками індивідуальності людини. Те саме можна сказати й про Здібності Людей. Знання цього психічного прояву особистості дозволяє їй добре навчатись, правильно обирати професію, визначає успішність професійної діяльності, а відтак матеріальне забезпечення та емоційне задоволення особистості. Реалізація здібностей може стати основою для цікавого проведення дозвілля.
Здібності, як і характер, являють собою складне системне утворення. Для того, наприклад, щоб успішно виконати діяльність необхідно проявити не одну окремо взяту якість, а цілий комплекс, взаємопов’язаних властивостей. Але перш ніж виконувати будь-яку діяльність треба набути певного досвіду, тобто оволодіти прийомами і засобами, необхідними для виконання даної діяльності. А їх засвоєння також потребує прояву певних здібностей.
Здібності – індивідуально-психічні властивості людини, що відповідають вимогам певної діяльності і є умовою успішного її здійснення
Отже:
– здібності відносяться до такого компоненту психіки, як Властивості, оскільки є стабільними і тривалими в часі;
– мають індивідуальний характер, оскільки є різними у різних людей як за видами, так і за рівнем розвитку;
– це психічні властивості, оскільки для їх вияву потрібні психічні, а не фізичні якості людини (так, для гарного піаніста важливим є музичний слух, а не форма пальців);
– дані властивості є умовою успішного виконання діяльності. Таким чином, коло індивідуально-вар’юючих особливостей людини обмежується лише тими, які забезпечують ефективний результат (тому до здібностей не потрапляють особливості темпераменту або характеру, хоча вони також є індивідуально-психічними властивостями).
Здібності тісно пов’язані з діяльністю:
– виявляються в ній (щоб дізнатись, чи здібна людина до певного виду діяльності, треба запропонувати їй спробувати себе в ній);
– розвиваються за допомогою діяльності (щоб розвинути ті чи інші здібності, треба багато працювати і відповідному напрямі);
– використовуються в процесі діяльності (навчання чи робота).
Для діагностики здібностей людини необхідно спиратися на такі їх прояви:
Ознаки наявності здібностей до певного виду діяльності
Рис. 3.7.1. Ознаки наявності у людини здібностей
Науковці не мають єдиної точки зору стосовно походження здібностей та умов їх формування. Історично склалось три Концепції З цього питання:
Рис. 3.7.2. Концепції походження здібностей
Коріння теорії успадкованих здібностей сягає френології. Дана концепція була теоретично обгрунтована Френсісом Гальтоном, послідовником Ч. Дарвіна. Згідно цієї теорії, здібності – біологічно детерміновані властивості людини. Якщо дитина здібна, то де б вона не зростала і виховувалась, її здібності все одно проявляться. На основі досліджень видатних талановитих сімейств музикантів, письменників Гальтон хотів створити високообдаровану расу, яка б походила від шлюбів талановитих людей. Змістом цих ідей цікавився і А. Гітлер, прагнучи вдосконалити арійську расу.
Слід відмітити, що дана теорія не позбавлена доказів. Особливо вражає історія родини німецьких музикантів Бахів. Вперше видатні музичні здібності в ній проявилися в 1550 році. Родоначальником родини був булочник В. Бах, який заспокоював душу після роботи музикою і співами. У нього було два сини, з яких і починається безперервний ряд музикантів, відомих в Німеччині протягом двох століть. В родині Бахів було 60 музикантів, з них більше 20 – видатних. Теорія придбаних здібностей Заснована у XVIII ст. французьким просвітником К. Гельвецієм, який вважав, що здібності цілком визначаються впливом середовища, а зокрема вихованням дитини. Гельвецій стверджував, що правильним вихованням можна сформувати геніальність будь-якої психічно здорової дитини. Свого часу теорія стала дуже популярною через свою демократичність, до того ж, здійснювались численні спроби перевірки її на практиці. Так, на початку XIX ст. німецький пастор Карл Вітте підтверджував цю теорію вихованням власного сина. На момент його народження у пастора вже була укладена система виховання, реалізація якої щодо хлопчика мала відповідні наслідки. Однак, противники цієї теорії дорікали Карлу Вітте за те, що виховавши такого здібного сина, пастор сам був талановитим і передав свої можливості хлопцеві.
– У 10 років Карл Вітте-молодший вступив до Лейпцизького університету,
– через рік він його блискуче закінчив,
– у 13 років захистив докторську дисертацію з філософії,
– у 15 років став доктором з юриспруденції,
– у 18 років отримав звання професора,
– з 23 років і до смерті очолював університетську кафедру, проживши 83 роки
У вітчизняній психології проблемою здібностей займалися такі відомі науковці як Б. М. Теплов, В. Д. Небиліцин, О. М. Леонт’єв та. ін.
Теорія діалектики спадкового та набутого в здібностях. Її представники вважають, що здібності поєднують в собі як спадкові прояви – задатки, так і їх розвиток за рахунок впливу середовища, виховання.
Сучасна вітчизняна психологія спирається на сутність саме цієї теорії.
(2 votes, average: 5,00 out of 5)