Вступ до філософії – Лузан А. О. – 6.1 Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження
Марксизм виник у середині XIX століття. За словами самих основоположників філософії марксизму, а ними є Карл Маркс (1818-1883) і Фрі-дріх Енгельс (1820-1995), їхнє вчення є продуктом своєї епохи, відповіддю на ті соціально-економічні і політичні проблеми, що були поставлені в ході розвитку передових капіталістичних держав Європи і Північної Америки.
На думку Маркса, до середини XIX століття капіталізм розкрив як свої переваги, так недоліки. До основних переваг капіталізму варто віднести насамперед те, що він менше сторіччя розвивав продуктивні сили такими темпами і розвив їх до такого ступеня, що було не під силу людству за всі тисячоріччя попереднього розвитку. Але в той же час капіталізм показав, що гасла, під якими проходили буржуазні революції, – свобода, рівність, братерство, – залишилися лише гаслами і втілити їх у життя капіталістичне суспільство не в змозі. Концентрація багатства й убогості на різних полюсах суспільства не тільки не зменшилася, але зросла в ще більших масштабах, причому убогість набула жахаючих, “абсолютних” форм. І це відбувається в тих умовах, коли в суспільстві існують кризи надвиробництва, коли товари, у тому числі і продукти харчування, знищуються не тому, що в них немає потреби, а тому, що відсутній платоспроможний попит. Воля також виявилася порожнім гаслом, оскільки ступінь волі кожного визначена розміром його грошового гаманця. Капіталізм створив новий тип працівника, що цілком відсторонений від засобів виробництва, продуктів своєї праці і живе тільки за рахунок продажу своєї робочої сили. Будучи юридично вільним, робітник цілком залежить від капіталіста, від попиту на робочу силу.
Маркс із самого початку своєї творчої діяльності бачив її зміст у тому, щоб сприяти звільненню пролетаріату. Він пориває з просвітительським підходом до розуміння функції філософії. “Філософи лише різним чином пояснювали світ, але справа полягає в тому, щоб змінити його”, – так Маркс формулює нове розуміння функції філософії в “Тезах про Фейєрбаха” (1845) [3, с. 4].
Тяжке становище робітничого класу Маркс пов’язує з відчуженням. “Відчуження – соціальний процес, у ході якого продукти людської праці і сам процес праці перетворюються в далеку, конфронтуючу і панівну силу”. Проблема відчуження піднімалася вже в німецькій класичній філософії в Гегеля і Фейєрбаха. Але в Гегеля процес відчуження виступає як процес відчуження абсолютної ідеї в природі і суспільстві. Фейєрбах пов’язує процес відчуження з виникненням релігії і розуміє його як духовне відчуження. На думку Фейєрбаха, людина своєю фантазією створює Бога, а потім сприймає його як силу, що стоїть над ним, що визначає його поводження і діяльність.
Маркс відходить від цієї, по суті своєї, ідеалістичної концепції відчуження. Уже “молодий”1 Маркс у “Економічно-філософських рукописах 1844 року” пояснює відчуження людини економічними факторами. Всі інші види відчуження – відчуження в політичній, релігійній сферах – обумовлено відчуженням дійсного життя. Відчуження ж дійсного життя – відчуження праці – полягає в самій суті праці. Чим більше працює робітник, тим бідніше він стає, тому що продукт його праці йому не належить, він виступає як не властива йому сила.
1 Розподіл на творчість “молодого” і “зрілого” Маркса відбувається після того, як були виявлені й опубліковані (у 1931 році німецькою мовою й в 1956 році – російською) “Економічно-філософські рукописи 1844 р.”. Розгорнулася бурхлива й тривала дискусія про розходження підходів Маркса до розуміння людини й суспільства в рукописах
“…Праця створює чудесні речі для багатіїв, але вона ж викликає зубожіння робітника. Вона створює палаци, але також і нетрі для робітників. Вона створює красу, але також і спотворює робітника. Вона замінює ручну працю машиною, але при цьому відкидає частину робітників назад до варварської праці, а іншу частину робітників перетворює в машину. Вона створює розум, але також і слабоумство, критицизм як долю робітників” [4, с. 562].
Але відчуження робітника виявляється не тільки у ставленні його до продуктів своєї праці, але й у самовідчуженні самої праці. Не тільки продукт праці, але і сам процес праці сприймається ним не як прояв своїх сутнісних сил, не як самореалізація і самоствердження, а як щось зовнішнє, необхідне лише в тій мірі, що постачає засоби до життя, до фізичного існування робітника. Робітник відчуває себе вільним не в процесі прояву своїх сутнісних сил, а праця і являє собою прояв діяльної сутності людини, але тільки при виконанні своїх тваринних функцій: харчування, питва, статевого акта. Таким чином, людське в людині стає тваринним, а тваринне – людським.
Але в процесі праці робітник відчужує не тільки самого себе, але і свою родову сутність. Адже саме в праці виявляється діяльна родова сутність людини. Виробниче життя, на думку Маркса, і є родове життя. І той факт, що продукти праці і сама праця є стосовно людини зовнішньою, не властивою йому силою, означає, по суті своїй, що саме родове життя далеке від людини і що людина відчужена від іншої людини. При цьому в умовах приватної власності відчуженим виявляється не тільки робітник, але і капіталіст. Його відчуження виявляється в тому, що приватна власність робить його однобічним, таким, що прагне лише до володіння, одержання прибутку, що ігнорує свою всебічну суспільну сутність.
У чому ж причина відчуження праці? Відповідь Маркса однозначна: такою причиною є приватна власність. Будучи наслідком відчуження і са-мовідчуження праці (адже якщо продукти, засоби праці, сама праця не належать робітникові, то вони належать іншій людині – капіталістові), приватна власність є засобом реалізації цього самовідчуження. Тому для того, щоб знищити відчуження людини, необхідно знищити приватну власність. А знищити приватну власність може лише комунізм – “позитивне вираження скасування приватної власності”.
(2 votes, average: 3,50 out of 5)