Українське народознавство – Лозко Г. С – Сварог
Прабог. володар світу, батько українського пантеону. Від Сварога, Бога світла і небесного вогню, походять інші Боги – його сини Сварожичі. Чеська книга “Mater Verborum” – “Мати Слів” – перекладає наше ім’я Сваро/ словом Зодіак. Кульг, подібний до нашого Сварога, мама іі Давня Греція, проте ніде не ставили йому кумирів, як єдиному Богові. Існували статуї дванадцяти Богам-сузір’ям. Римляни мапи зодіакальне коло із зображенням тварин (власне знаків зодіаку) навколо Юпітера, статуя якого розміщувалась у центрі. Можливо, у грецькій міфології річне коло відповідаю дванадцяти титанам. Один із них має ім’я Гіперіон, що тотожне українському Перуну або зодіакальному сузір’ю Стрільця. У Візантійському хронографі Іоанна Малали (VI – VII ст.) є згадки про
Гефеста і його сина Геліоса; наш літописець, перекладаючи цей уривок, називає Гефеста Сварогом, а його сина Геліоса – Дажбогом.
Культ Сварога зародився, вірогідно, на межі Бронзового і Залізного віків. Його знали вже кіммерійці й скіфи-орачі. В Україні поширені назви з коренем Свар – на значній території: давнє городище Саварка, Сва-роме на Київщині, село Саварка на Росі, село Сваричів на ївано-Франківщині тощо. Є подібні назви і в сусідніх країнах: Сварха і Сва-равіс у Прибалтиці, Сварехова гора на Балканах, Сваров у Чехії, Свар-чец, Сваречев, Сварине, Сварове у Польщі.
Зображень Сварога не знайдено, проте є підстави вважати деякі форми рівнобічних, особливо косих, хрестів (язичницьких, козацьких) символами Сварога. Сварожим знаком споконвіку вважалися й різні форми свастики-сварги, які дуже часто знаходимо на вишивках, писанках, кераміці. Вони є й серед фресок Софійського собору в Києві (ось який знак живучості народних традицій!) – поміж іконами християнських “святих” знаходимо давні язичницькі символи, без яких храм ще в XI ст. не уявлявся.
На небосхилі Сварогові відповідає Плуг (сузір’я Оріона), яке пов’язують зі скіфською легендою про небесні дари, що впали перед трьома синами Таргітая (серед них був і плуг). В Україні залишком ритуального вшанування плуга є різдвяні обходи хат із ним, покладення його під різдвяним столом тощо. За легендами, що передають наші літописи, Сварог – Бог ковальства і шлюбу, викував золотий плуг і золоту обручку, які так гарно оспівуються в колядках, щедрівках, веснянках, жниварських піснях.
Сварог – Бог-творець Всесвіту, чоловіче втілення Роду. Він населив Землю різними істотами, створив перших людей, став покровителем шлюбу й сім’ї. Він відомий ще в давніх аріїв: у ведійській релігії йому тотожний Тваштар – творець усіх живих і мертвих форм природи. Про нього розповідає давня культова пам’ятка аріїв Рігведа В Україні про нього як майстра – твастира лишилась хіба що згадка у Велесовій Книзі (дощечка 22).
У слов’ян Сварог зображався тільки символічно, бо був збірним поняттям для всіх Богів-Місяців. Арії Індії його зображали з топірцем у золотих руках або з молотом у Небесній кузні. Він має епітет прекраснорукий, тобто Бог-митець. Саме від цього образу походить український вислів “золоті руки”, яким позначають майстрів якоїсь справи. Сварог є втіленням космічних першопочатків Світла, Вогню, Повітря (Ефіру), а також Батьком зодіакальних сузір’їв, які отримали імена Сварожичів (по батькові). Отже, Коло Свароже означає річне коло сузір’їв, тобто календар.
Ім’я Сварог походить зі санскритського (давньоарійського) кореня Свар-, що означає голос, звук, нота, від яких походять слова зі значенням: звучати, співати, сяяти, блищати, сварити, а також Сонце, сонячне сяйво, небо. Іноді його називають Зварог, від чого походить назва свята
(2 votes, average: 5,00 out of 5)