Україна і світове господарство – Філіпенко А. С. – Україна – Латинська Америка: проблеми економізації двосторонніх відносин
Багатовекторність зовнішньої політики України зумовлює необхідність підтримання постійної уваги до Латинської Америки – континенту, де розташовано – 33 незалежні держави і 13 залежних територій загальною площею понад 20 млн км3 і з населенням близько 500 млн осіб. Багаті природні ресурси і динамічний розвиток країн континенту роблять його привабливим з погляду національних інтересів України.
На сьогодні абсолютна більшість держав Латинської Америки та Карибського басейну визнали незалежну Україну і встановили з нею дипломатичні відносини (23 держави); у Бразилії, Буенос-Айресі та Гавані діють українські посольства; у Куритибі (Бразилія) – консульство. Після візитів Президента та інших високих посадових осіб України до найбільших латиноамериканських країн склалася політична, юридична та економічна база двосторонніх відносин: діє механізм політичних консультацій, наші країни успішно співпрацюють на міжнародній арені, розвиваються започатковані економічні відносини – країни постійно обмінюються урядовими та бізнесовими делегаціями тощо.
Однак слід застерегти: рівень українсько-латиноамериканських відносин, особливо економічно-торговельних, не відповідає потенційним можливостям, букві й духу двосторонніх договорів та угод. Взаємний товарооборот, який становить близько 200 млн дол. США; на превеликий жаль, має тенденцію до зменшення, а реалізація укладених контрактів гальмується різноманітними неузгодженостями бюрократичного характеру з обох сторін; частка українсько-латиноамериканських торговельних відносин у загальному товарообороті не досягає одного відсотка, тоді як зовнішньоторговельний оборот латиноамериканських країн з Росією сягає понад 3 млрд дол. США. Варто згадати, що майже 50 % колишнього радянського експорту до регіону становили українські товари.
У контексті посилення економізації зовнішньої політики України стан двосторонніх відносин із країнами Латинської Америки та Карибського басейну є незадовільним, тим паче що понад 80 % взаємного товарообороту припадає на три найбільші латиноамериканські країни – Бразилію, Аргентину та Мексику.
Ситуація, що склалася, зумовлена цілою низкою об’єктивних обставин. Це. передусім, географічна віддаленість наших країн (10-14 тис. км), що породжує не тільки проблему транспортного забезпечення взаємної торгівлі – авіаційного та морського, а й проблему визначення ціни на товари імпорту чи експорту, що утруднює укладення навіть дуже вигідних контрактів. До того ж виникає проблема строків взаємних поставок, бо час – це також гроші. “За морем телушка – полушка, да рубль перевоз” – це російське прислів’я дуже точно визначає суть згаданих проблем.
Україна і латиноамериканські країни ще недостатньо знають потенційні й реальні економічні можливості одне одного, а надто мало знають одне одного ділові кола і керівники підприємств та фірм. Інформаційне забезпечення економічної взаємодії є дуже нагальною справою. Дуже часто якісні українські товари потрапляють на латиноамериканські ринки не з України, а з третіх країн, у тому числі і з Росії, як і латиноамериканські до нас з Європи.
Латиноамериканці й українці мають багато спільного, та все ж вони відрізняються системами цінностей та життєвої орієнтації, менталітетом та звичками, незнання яких також негативно впливає на стан наших взаємовідносин. І головне – відсутній чіткий і погоджений механізм перетворення добрих намірів у конкретні економічні дії.
Подібність економічних проблем – ми, як і вони, шукаємо інвестицій, капіталів, нових технологій, ринків – породжує певну конкуренцію між нашими країнами на міжнародній арені, але водночас сприяє об’єктивному зближенню наших країн і народів. У керівників наших держав є політична воля і прагнення розвивати політичні й економічні відносини, однак юридична база цих відносин сьогодні ще не повністю задовольняє зростаючі потреби; наша зорієнтованість виключно на Європу дещо затінює економічні відносини з країнами регіону, зумовлює їх певну другорядність, що не відповідає національним інтересам України.
На превеликий жаль, не завершено розбудову дипломатичних установ України в латиноамериканських країнах. Узалежнювати кількість наших посольств і консульств у регіоні від обсягу взаємних торговельних відносин є великою помилкою: наявність трьох посольств на 33 країни сьогодні виглядає анахронізмом, а тим більше віддання переваги виключно найбільшим країнам регіону. Підхід до цього питання має бути іншим: слід забезпечити відносно невеликою кількістю дипломатичних представництв весь регіон. Наші посольства мають бути розміщені в таких субрегіонах, як Центральна Америка (8 країн, Мехіко). Карибський басейн (ІЗ країн. Гавана). Амазонські країни (4 країни, Каракас), Андські країни (4 країни, Ліма), країни Південного конусу (4 країни, Бразиліа, Буенос-Айрес); в окремих країнах зазначених субрегіонів могли б функціонувати наші консульства.
Забезпечення дипломатичної присутності України в усіх країнах регіону тим більше важливо, що економізація зовнішньої політики покладена переважно на наших дипломатів, покликаних виконувати й іншу вагому політичну роботу із захисту національних інтересів та підтримання належного міжнародного іміджу України; відомо, що наші внутрішні негаразди негативно впливають на цей імідж, тому в дипломатів України роботи завжди вистачає.
Збіг чи подібність політичних інтересів і підходів наших країн до проблем сучасного світу і міжнародних відносин не замінить глибоких знань економічної кон’юнктури та ринків, господарської системи зв’язків та техніки зовнішньоекономічних відносин. Ми ще недостатньо знаємо особливості латиноамериканського економічного законодавства, торговельної практики, як і латиноамериканці не обізнані з нашою специфікою. Для ефективної взаємодії необхідно знати законодавчо закріплені у країнах регіону вимоги до іноземних товарів у площині охорони довкілля; усвідомити роль торговельних посередників, виставок, презентацій, тендерів. Незнання мови країни нашими економічними і торговельними контрагентами часто-густо виводить їх з числа потенційних учасників конкурсів: національне законодавство латиноамериканських країн вимагає надання’ всіх необхідних документів (технології, опису та характеристик товарів тощо) мовою країни (іспанська, португальська, англійська). Важливо знати механізми укладення контрактів з латиноамериканцями: обов’язковими є міжнародна сертифікація товарів та послуг, страхування товарних угод відомими міжнародними страховими компаніями, презентація товару.
З іншого боку, латиноамериканцям здаються дивними і незрозумілими такі поняття, як “бартер”, “передоплата” та інші, які пишно розцвіли у вітчизняній практиці. Навчені гірким досвідом (їх не раз “кидали” наші нечесні купці), латиноамериканці вимагають подвійних гарантій чесності наших фірм і підприємств. До того ж в Україні під гучною назвою “спільних підприємств” зареєстровано понад ЗО компаній із символічним латиноамериканським капіталом, багато з яких використовуються для відмивання грошей та уникнення податків, а також для розміщення крадених грошей у карибських офшорах. Зазначене негативно впливає на імідж України та українських контрагентів, утруднює укладання так необхідних нам контрактів.
Наші товари і послуги дуже часто не відповідають кліматичним та технічним особливостям латиноамериканських країн (спека, джунглі, вологість, електронапруга 110 вольт з частотою 60 герц тощо). Потрібно орієнтувати наше виробництво на випуск експортної продукції, пристосованої до умов Латинської Америки.
Слід зважати й на те, що навіть дуже дешеві українські товари не можуть бути продані в латиноамериканських країнах набагато дешевше, ніж латиноамериканські або імпортовані з інших країн, оскільки їх продавців звинуватять у демпінгу. Це змушує латиноамериканських імпортерів відмовлятися від відносно дешевих українських товарів через високі податки на прибуток. Торгувати “напряму” дуже складно; аби, наприклад, відкрити у Бразилії зовнішньоторговельну фірму “Укрінтеренерго”, знадобилися три роки надзусиль та указ Президента Бразилії. Не виправдалися наші надії на українську діаспору, на її допомогу в організації торгівлі з латиноамериканцями: представники діаспори слабко представлені в ешелонах влади і мають дуже обмежений вплив у промислових, банківських, торговельних колах латиноамериканських країн.
Стає очевидним, що Україна не знайде в Латинській Америці інвестицій (їх там обмаль), капіталів (понад 80 % капіталів – іноземні), технологій (майже 90 % технологій – іноземні й не можуть бути передані іншим країнам). Але Україна може і повинна знайти в латиноамериканських країнах місткий ринок для своїх товарів. Латиноамериканці готові купити будь-які українські товари, але за певних умов: вони мають бути дешевші, технологічно досконаліші, краще пристосовані до латиноамериканського ринку і вимог законодавства, умови поставок – вигіднішими для покупців. Ось тут і починаються всі труднощі. До того ж кожна латиноамериканська країна с учасником певного інтеграційного об’єднання і дотримується чіткого правила: імпортувати можна те. чого немає у країн – партнерів по інтеграції, а це ще одна перешкода для просування наших товарів. З одного боку, країни Латинської Америки прагнуть дивсрсифікувати свої міжнародні економічні відносини, а з іншого – замикаються в інтеграційних об’єднаннях. Це означає, що потрібно шукати дорогу й до них. Заснувати спільне підприємство в Латинській Америці дуже важко, але можливо, як це доводить приклад співробітництва України і Бразилії в космічній галузі. Знання кон’юнктури ринків і вміле її використання на обопільну користь – ось ключ до співробітництва наших країн.
Та об’єктивні труднощі в розвитку українсько-латиноамериканських економічних зв’язків не є головною причиною їх гальмування. На нашу думку, економізацію політичних відносин України з Латинською Америкою гальмують суб’єктивні чинники, а саме: відсутність науково обгрунтованої стратегії України щодо країн Латинської Америки, чітко налагодженого механізму реалізації домовленостей та концепції відносин з кожною латиноамериканською країною. Потрібні урядові рішення щодо розширення присутності України в регіоні (між іншим, у 1996 р. Президент Росії затвердив стратегію РФ у Латинській Америці); необхідно створити дієвий механізм двосторонніх відносин, перейти від одноразових угод до системи зв’язків.
Передусім ідеться про організацію роботи в країнах регіону постійних торговельно-економічних представництв (місій), причому не обов’язково за рахунок бюджету, їх могли б утримувати на паритетних засадах держава, промислово-фінансові та інші комерційні організації, заінтересовані в розвитку відносин із країнами регіону. Працюючи під керівництвом наших посольств, місії взяли б на себе всю практичну роботу з розширення економічних, торговельних та комерційних зв’язків із країнами Латинської Америки і звільнили б персонал посольств від невластивих їм функцій (до речі, Італія тільки в Бразилії має понад 150 таких місій).
Інше дуже важливе питання розробка механізмів акумуляції, вивчення та реалізації заявок і пропозицій українських та латиноамериканських контрагентів. Нині діє дуже складна і громіздка система роботи із зазначеними пропозиціями. Посольства і консульства не мають права на безпосереднє звернення до міністерств, відомств, фірм, організацій. Усі побажання латиноамериканців акумулюються у наших посольствах у регіоні, подаються в МЗС. а вже звідти доводяться до заінтересованих міністерств, відомств, об’єднань, фірм тощо. Посольства не в змозі дати швидку і вичерпну відповідь про просування заявки: від подання заявки до відшукування контрагентів проходить дуже багато часу, і латиноамериканці звертаються до інших країн. Втрачає Україна, втрачає її імідж.
Потрібно реконструювати цю застарілу й неефективну систему. У 2000 р. МІС України та УСПП уклали угоду про співробітництво. Організація секції чи відділу Латинської Америки та УСПП сприяла б нагромадженню там пропозицій щодо конкретних комерційних угод та їх реалізації. УСПП вирішувала б питання відрядження до Латинської Америки спеціалізованих делегацій, взяла б на себе проведення тендерів у латиноамериканських країнах, надавала б посольствам і місіям інформацію про потенційні можливості українських контрагентів щодо Латинської Америки. Торгово-економічна палата України може взяти на себе організацію виставок, презентацій, “круглих столів”, інформаційне забезпечення укладених угод. Створені, але неефективно діють двосторонні міжурядові комісії українсько-латиноамериканського співробітництва; між іншим, ні ТЕПУ. ні двосторонні комісії не мають відповідних штатних працівників для налагодження конкретних відносин і реалізації конкретних угод. Фондова біржа України могла б організувати продаж українських акцій на біржах Латинської Америки і латиноамериканських акцій на біржах України. Всі чотири зазначені інституції за керівництва й координації МЗС утворили б відповідну систему економізації латиноамериканської політики України.
Вагомим питанням є створення загальнонаціонального центру вивчення Латинської Америки. У Росії діють Інститут Латинської Америки РАН (понад 150 штатних працівників), відділи або відділення Латинської Америки у дев’яти академічних інститутах РАН. комерційні центри дослідження кон’юнктури ринків регіону при бізнесових структурах Росії. У Московському державному інституті міжнародних відносин налагоджена підготовка фахівців із проблем Латинської Америки, а в багатьох вищих навчальних закладах Росії – спеціалістів з іспанської та португальської мов. В Україні проблемами регіону займаються поодинокі ентузіасти, а про цілеспрямовану підготовку кадрів латиноамериканістів доводиться тільки мріяти. Становище потрібно виправляти.
Дошкульне місце українсько-латиноамериканських економічних відносин – відсутність їх банківського забезпечення. Якнайшвидше створення в Україні і в Латинській Америці відділень комерційних банків та їхніх банків-кореспондентів, кореспондентських рахунків сприятиме розвиткові взаємних відносин.
Україна продає і може збільшити продаж у країнах Латинської Америки продукції машинобудування, автомобілебудування тощо. Тому забезпечення сервісного обслуговування проданої техніки, ремонту, постачання запчастин є найактуальнішим завданням. Якщо ми прагнемо стабільної присутності в регіоні, потрібно всі питання вирішувати комплексно.
Ще одне вразливе місце наших комерційних відносин – це проблема страхування. Латиноамериканці вимагають, аби всі комерційні угоди страхувалися відомими світовими компаніями, як-от “Ллойд”. Україна не є членом ГАТТ/СОТ. і це створює проблеми з сертифікацією та страхуванням вітчизняних товарів.
Як уже зазначалося, латиноамериканці загалом знають мало про нас. а ми про них; тож необхідне поширення інформації про Україну, про її можливості іспанською, англійською та португальською мовами через Інтернет. засоби масової інформації комерційних структур і об’єднань. Українське радіо й телебачення, наші періодичні видання не доходять до країн регіону: зробити їх там присутніми – завдання не з легких, але його потрібно вирішувати.
Представники української діаспори багато зробили для розбудови наших диппредставництв у країнах Латинської Америки. Слід ширше залучати їх до роботи в українських економічно-торговельних місіях, консульствах тощо. Це дешевше й вигідніше, ніж відряджати людей з України.
Відомо, що філіали ТНК багато в чому визначають розвиток економіки Латинської Америки. її зовнішньоекономічну орієнтацію. Нам потрібно сміливіше співпрацювати з ними у світовому й регіональному масштабах.
Таким чином, проблем економізації нашої зовнішньої політики щодо Латинської Америки є чимало. І вирішувати їх треба поступово, цілеспрямовано, планово. Якщо Україна хоче досягти успіхів на Латиноамериканському континенті, вона має посилити економічну складову своєї латиноамериканської політики. Інструментарій цієї політики має бути переглянутий відповідно до нових завдань. Можливо, відділ країн Латинської Америки у МЗС слід реорганізувати в Управління або створити при відділі сектори країн Центральної Америки, країн Карибського басейну. Амазонських країн, Андських країн, країн Південного конусу – відповідно до інтеграційних об’єднань у субрегіонах.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)