Теорія економічного аналізу – Купалова Г. І. – 1.2. Економічний аналіз у добу Середньовіччя
Характерними рисами господарства Середньовіччя були: приватна власність насамперед на землю у формі феода – умовно-службового спадкового надання, яке й лягло в основу назви системи господарства – феодальне; монопольне володіння феодалів землею; ієрархічна структура земельної власності на основі васальних зв’язків між дрібними селянами та великими власниками землі; майнове й соціальне розшарування селян; всебічна особиста залежність селян від землевласників; експлуатація селян шляхом вилучення земельної ренти; домінування натурального господарства і нерозвиненість обміну; переважання аграрної сфери економічної діяльності.
Розвиток країн Європи епохи Середньовіччя пройшов три періоди: раннього Середньовіччя, або, як його ще називають, період генези (V-X ст.), період зрілого Середньовіччя, або зрілого феодального господарства (X-XI ст.) та пізнього Середньовіччя (XI-XV ст.).
Період раннього Середньовіччя характеризувався формуванням феодального ладу на основі приватної власності феодала на землю та залежності селян від нього. Існували внутрішня і зовнішня експансії, жорстка законодавча та податкова політики. Переважало натуральне господарство, яке слугувало задоволенню власних потреб феодала. Провідна роль відводилася сільському господарству, а ремесло мало другорядне значення.
Періоду зрілого Середньовіччя були властиві панування трьох форм феодальної власності, а саме: королівської, світської і духовної, розвиток товарно-грошових відносин, наявність великої земельної, майнової та соціальної нерівності в суспільстві, поширення найманої праці, впровадження оренди, стягнення всіляких податків. Наприклад, у Франції на зміну панщині, трудовій, натуральній повинності, оброку, які втрачали свою основну роль, прийшло феодальне наймання робочої сили. Воно виступало у вигляді примусової форми до праці за певну плату та охоронялося сеньйоріальним законом у разі невиконання. Дуже поширеними були натуральна і грошова ренти. Так, натуральна рента сягала від третини до половини доходів селян. Крім цього, селяни сплачували сеньйоріям (господарським одиницям – від 5-10 до кількох тисяч наділів землі) й інші податки: екстраординарний податок – таллю, спеціальні внески – сервітути за користування природними ресурсами, торгові і дорожні мита, десятину церкві та державні податки.
Особливостями кінця зрілого і початку пізнього Середньовіччя були переміщення у села міських жителів, які ставали власниками землі, розвиток лихварства на селі, відновлення панщинного господарства, особисто-спадкової залежності селян, порушення прав орендарів і власників дрібних земельних наділів, розвиток тваринництва, рибництва, організація багатогалузевих господарств, продукція яких вироблялася на продаж, активізація внутрішнього і зовнішнього ринків збуту сільськогосподарської продукції, урбанізація міст. Сформувалася сільськогосподарська спеціалізація районів, регіонів, країн. Активно розвивалися банківська справа, кредитування, торгівля (морська і внутрішня сухопутна), ремесло, впроваджувалися цехова структура виробництва, поділ праці відповідно до спеціалізації виробництва. Виникла мануфактура, де переважала наймана праця. Зароджувався єдиний ринок.
Отже, кожен з охарактеризованих періодів Середньовіччя відрізнявся за рівнями розвитку, організації та управління продуктивних сил суспільства. Відповідно це позначилося на організації обліку, аналізу і контролю ресурсів. Так, основними особливостями економічного аналізу щодо організаційно-методичного забезпечення в період раннього Середньовіччя, коли сформувалися й утвердилися визначальні риси феодального господарства, були:
– недосконала, надто вузька інформаційна база;
– відсутність єдиних грошових одиниць виміру;
– переважне використання кількісних натуральних показників;
– непорівнянність аналітичних даних;
– обмежені об’єкти і суб’єкти аналізу;
– несистемний підхід до вивчення економічних явищ і процесів;
– приблизний, нерегулярний характер аналітичних процедур;
– відсутність належної документації;
– виконання аналізом переважно функції контролю.
Ці особливості були обумовлені дією низки політичних, соціально-економічних, організаційних та інших факторів. Так, у цю епоху існувала слабка структура управління, яка не потребувала детальної економічної інформації. У своїй практичній діяльності люди дотримувалися принципу приблизності, поділяючи явища на великі і маленькі, використовуючи при цьому критерій виміру “більше” або “менше”.
Нерозвиненість документації була спричинена тим, що, згідно з твердженнями науковців, аж до XIV ст. побутувала думка про вищу достовірність усного свідчення, ніж письмового, оскільки письмове можна сфальсифікувати, а усне – ні.
Крім того, аналіз мав статичний характер. Тобто внаслідок відсутності єдиних порівняльних, грошових показників і відповідного інформаційного забезпечення та звітності не можна було зробити аналіз господарської діяльності в динамці за кілька років, місяців, днів. Обмежувалися тільки аналізом та оцінкою окремих розрізнених господарських фактів чи подій.
Проте в період зрілості феодального господарства з розвитком міст і товарного виробництва, розширенням суспільних потреб почали відбуватися важливі зрушення у фіксації господарських операцій та їх регулюванні. В обліку і контролі почав діяти принцип реєстрації та накопичення даних, що дало змогу сформувати інформаційну базу для проведення аналітичних досліджень, насамперед тих, які встановлюють причинно-на-слідкові зв’язки між факторами і результатом господарської діяльності.
Зміцнювалася нормативно-правова база господарювання. Одним із перших історичних правових документів Давньої Русі був статут князя Ярослава Мудрого “Русская Правда” (1016 р.). За його допомогою регулювалися фінансові і торговельні відносини між купцями, що також давало можливість аналізувати та оцінювати їх фінансовий стан, зокрема рівень платоспроможності і можливість банкрутства.
Об’єктивними передумовами прогресивних змін в економічному аналізі епохи Середньовіччя були поява арабських цифр (1202 р.) та відкриття Іоанном Гуттенбергом книго-друкарства (1440 p.). Це сприяло тому, що на зміну рукописним книгам і документам прийшли друковані типографським способом праці з тих чи інших питань, рекомендації з обліку, а дещо пізніше – з економічного аналізу. Революційним зрушенням щодо обліку та аналізу цього періоду стала розробка у 1494 р. Лукою Пачолі “Трактату про рахунки та записи”, в якому розкривалися обліково-економічні категорії вигоди, витрати, достовірність, капітал тощо. Важливе значення мали також праці представника італійської бухгалтерської думки Пієтро Анжело ді, в яких зазначалося, що характеристику фінансового стану господарства можна дати за допомогою таких рахунків як баланс, капітал, збитки і прибутки. Крім цього ним були визначені фактори, які впливають на результати господарської діяльності, основні обліково-аналітичні і статистичні параметри-критерії (цінність, час, кількість, якість, ціна), процедури аналізу та таблиці.
У період пізнього Середньовіччя економічний аналіз поступово удосконалювався. Цьому сприяло створення та функціонування централізованої податкової системи і систематичного проведення загальнодержавних кадастрів про кількість людей, худоби, землі у Візантії.
Розширилися аналітичні функції – від контролюючої до інформаційної, планової, управлінської. Аналіз набув багатогалузевого характеру. Почали використовуватися елементи фінансового аналізу. Поряд з найпростішими методами і способами аналізу – абсолютні, відносні, середні показники; порівняння – поступово застосовувалися складніші – факторний аналіз; деталізація та синтез.
Об’єктом економічного аналізу виступали господарські процеси та явища, що мали як індивідуальний, так і загальний характер. Предмет аналізу становили природні (у т. ч. земельні, водні та ін.), виробничі, трудові, фінансові ресурси.
(2 votes, average: 2,50 out of 5)