Соціологія – Гіденс Ентоні – Френк Паркін: підхід у стилі Вебера
У сучасних суспільствах, зазначає Вебер, формування партій є важливим аспектом влади і може вплинути на стратифікацію незалежно від класу й статусу. “Партія” позначає групу індивідів, які працюють разом, тому що мають спільне походження, цілі та інтереси. Маркс намагався пояснити як різницю в статусі, так і організацію з позицій класового підходу. Проте Вебер вважає, що ні перше, ні друге не зводиться лише до класового поділу, хоча й зазнає його впливу; і перше, й друге, у свою чергу, може впливати на економічні обставини індивідів та груп, а отже, й на класовий поділ. Партії можуть виникати на основі спільних для різних класів інтересів; наприклад, в основі утворення партії можуть лежати релігійні вірування або націоналістичні ідеали. Марксист може спробувати пояснити конфлікт між католиками й протестантами в Північній Ірландії з класового погляду, оскільки здебільшого католики належать до робітництва. Проте послідовник Вебера заперечить, аргументуючи тим, що таке пояснення неслушне, адже багато протестантів теж походять із робітничого класу. Партії, до яких належать люди, виражають не тільки класові відмінності, а й релігійні.
Праці Вебера про стратифікацію мають велике значення, бо показують, що й інші виміри стратифікації, а не тільки класовий поділ, справляють значний вплив на життя людей. Більшість соціологів дотримуються думки, що схема Вебера дає гнучкішу й витонченішу основу для аналізу стратифікації, ніж теорія, яку пропонує Маркс.
Ідеї, розвинуті Марксом і Вебером, досі широко використовуються в соціології, хоча тільки зрідка без певних модифікацій. Вчені – послідовники Маркса – значно розвинули ідеї, що їх висунув Маркс; інші намагаються удосконалити систему Вебера. Оскільки обидва ці погляди на соціальну стратифікацію в багатьох аспектах подібні і доповнюють один одного, з’явилося чимало теоретизувань, що спираються на обидва. Ми можемо дати про них деяке уявлення, описавши дві такі теоретичні перспективи, які виникли зовсім недавно.
Класова теорія Еріка Оліна Райта
Американський соціолог Ерік Олін Райт розвинув теоретичні засади, які багато в чому спираються на Маркса, але використовують і ідеї Вебера (Wright, 1978, 1985). Згідно з Рантом, існують три виміри контролю над економічними ресурсами в сучасному капіталістичному виробництві, й саме вони допомагають нам ідентифікувати основні класи, що існують сьогодні.
1. Контроль над інвестиціями або грошовим капіталом.
2. Контроль над фізичними засобами виробництва (земля або фабрики та установи).
3. Контроль над робочою силою.
Ті, хто належить до класу капіталістів, контролюють усі ці виміри в системі виробництва. Робітничий клас не контролює жодного. Але між цими головними класами є групи, становище яких набагато двозначніше. Це ті утворення, які Райт називає суперечливими класовими утвореннями, бо вони мають вплив на одні аспекти виробництва, але не можуть контролювати інші. Наприклад, “білі комірці” та професійні службовці мусять продавати свою робочу силу підприємцям, щоб добути собі засоби до прожитку так само, як це роблять ті, хто виконує ручну працю. Проте водночас вони мають більший контроль над умовами праці, ніж люди “в синіх комірцях”. Райт називає класове становище таких працівників “суперечливим”, тому що вони не є ані капіталістами, ані робітниками, які виконують ручну працю, проте мають деякі спільні ознаки і тих, і тих.
Френк Паркін: підхід у стилі Вебера
Френк Паркін, британський учений, запропонував підхід, що грунтується більше на ідеях Вебера, ніж на теорії Маркса (Parkin, 1971, 1979). Паркін погоджується з Марксом, як погоджувався і Вебер, що володіння власністю, засобами виробництва, є основною підвалиною класової структури. Проте власність, як вважає Паркін, це тільки одна форма соціального перекриття, яке може бути монополізоване меншістю і використане як фундамент влади над іншими. Соціальне перекриття визначається як будь-який процес, через який групи намагаються утримувати ексклюзивний контроль над ресурсами, обмежуючи до них доступ. Крім власності або багатства, для створення соціального перекриття можуть бути використані більшість характеристик, що їх Вебер асоціював з різницями в статусі, такими, як етнічне походження, мова або віра.
У створенні соціального перекриття задіяні два види процесів. Виключення – це стратегія, якої дотримуються групи, щоб відокремити від себе чужих, перепинивши їм доступ до цінних ресурсів. Так, білі профспілки в Сполучених Штатах у минулому виключали членство чорношкірих, щоб у такий спосіб утримувати свої власні привілеї. Узурпація – це спроби менш привілейованих добутися до ресурсів, що були раніше монополізовані іншими, приміром, коли чорношкірі борються за право членства в профспілці.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)