Соціологія – Гіденс Ентоні – Теорія Макса Вебера
Хоча Марксова теорія виділяє два основі класи в суспільстві – тих, хто володіє засобами виробництва, і тих, хто ними не володіє, – він визнає, що реальні класові системи набагато складніші, аніж зображує ця модель. Крім цих двох основних класів, існують також інші, що їх Маркс іноді називає перехідними класами. Це класові групи, що залишилися від виробничої системи попереднього типу, як, наприклад, селянство в сучасних суспільствах.
Маркс також привертає нашу увагу до розколів, що виникають всередині класів. Ось деякі приклади:
1. У вищому класі частими є конфлікти між фінансовими капіталістами (скажімо, банкірами) і промисловцями.
2. Існує розмежування інтересів між людьми, які володіють невеликим бізнесом, і тими, хто володіє або управляє великими корпораціями. І ті, й ті належать до класу капіталістів, але політика, яка сприяє розвиткові великого бізнесу, не завжди відповідає інтересам малого.
3. Найнижчий прошарок робітничого класу становлять безробітні – ті, хто довгий час не може знайти роботу; часто вони живуть значно гірше, аніж більшість робітників. Ці групи складаються здебільшого з представників етнічних меншин.
Марксове розуміння класу спрямовує нашу увагу на об’єктивно структуровані економічні нерівності в суспільстві. Належність до класу базується не на тому, що людина думає про свою позицію, а на об’єктивних умовах, які дозволяють одним мати більший доступ до матеріальних винагород, ніж іншим.
Теорія Макса Вебера
Підхід Вебера до стратифікації побудований на теорії Маркса, яку, проте, він модифікує і розвиває. Існують дві головні відмінності між цими двома теоріями.
По-перше, хоча Вебер і поділяє Марксів погляд на те, що клас заснований на об’єктивно заданих економічних умовах, однак він розпізнає значно більше економічних чинників, важливих у формуванні класу, аніж Маркс. Згідно з Вебером, класовий поділ залежить не лише від контролю або відсутності контролю над засобами виробництва, але й від економічних відмінностей, які безпосередньо не пов’язані з власністю. Такі ресурси складаються передусім з професійного вміння та уповноважень чи кваліфікації, завдяки чому визначаються певні види праці і можливості працевлаштування. Люди, зайняті у сфері управління, або професіонали високої кваліфікації заробляють більше і мають сприятливіші умови праці, аніж, наприклад, люди робітничих професій. Учені ступені, дипломи та набуте ними вміння свідчать про їхню кваліфікацію і підвищують “ринкову” ціну порівняно з тими, хто таких свідоцтв не має. На ще нижчому рівні, серед робітників “у синіх комірцях”, висококваліфіковані ремісники спроможні заробляти більше, аніж напівкваліфіковані чи зовсім не кваліфіковані.
По-друге, Вебер розрізняє ще два основні аспекти стратифікації, окрім класу. Один він називає “статусом”, другий – “партією”. Поняття статусної групи він сформулював за аналогією з середньовічним станом, бо німецьке слово (Stand), яке він для цього використав, означає і те, й те.
Статус
СТАТУС у теорії Вебера має відношення до соціальної репутації або престижу, що його здобуває та чи та група, відрізняючись цим від інших подібних соціальних груп. Статусні ознаки часто змінюються незалежно від класового поділу, і соціальна репутація може бути або позитивною, або негативною. Позитивно привілейовані статусні групи включають у себе будь-які угруповання людей, що мають високий престиж в умовах даного суспільного ладу. Наприклад, мають високий престиж лікарі та адвокати у британському суспільстві. Групи паріїв – це негативно привілейовані статусні групи, які зазнають дискримінації, що не дозволяє їм скористатися з можливостей, відкритих для більшості інших. Групою паріїв у середньовічній Європі були євреї, їм заборонялося брати участь у певних видах діяльності й обіймати високі офіційні посади.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)