Соціологія – Герасимчук А. А. – 5.2. Специфіка влади в організації
Кожна влада, окрім морального задоволення, дає людині ще й величезний доступ до отримання всіляких матеріальних і духовних благ. Разом з тим, як зазначав Анрі Файоль, вона вимагає від її суб’єкта великої відповідальності. Саме останнє в багатьох випадках, вважав він, детермінує небажання окремими людьми займати певні керівні посади.
В останні 20-50 років учені в багатьох країнах приділяють багато уваги вивченню механізму влади в житті організацій на рівні середніх і малих фірм, спілок тощо. На жаль, як зазначає американський соціолог Карет Морган, ще й сьогодні в соціологічній літературі не має досить ясної і лапідарної дефініції, яка б чітко визначила ознаки сфери влади в організації та її істоту.
Звичайно, ще не означає, що в соціології питання влади в організації не вивчалося. Саме в цьому плані велика заслуга американського політолога і соціолога Р. Дала, який дійшов висновку, що влада в організації є засобом до реалізації вказівок, спрямованих на раціоналізацію діяльності організації та її окремих структур. Отже, влада, підкреслює Р. Дала, є тим засобом, який спрямований на раціоналізацію, прагматизацію життя організації.
Навіть у малій організації (від трьох осіб і більше) той, хто має владу, прагне, іноді підсвідомо, до отримання певних переваг, підкреслення свого “Я” над іншими співпрацівниками. Карет Морган запропонував ряд чинників, які, завдяки наявності влади, визначають перевагу керівника над іншими членами організації.
Формальна наявність влади
Бажання управляти іншими, відчувати задоволення, що тебе шанують і визнають ті, хто з тобою співпрацює, властиве майже всім людям, зазначає професор Гарвардського університету, спеціаліст з проблем соціальної психології Е. Аронсон. Вивчаючи феномен “бажання влади”, американські соціологи Давіс і Мур, прийшли до висновку, що часто в малих групах (закладах освіти, конструкторських бюро тощо) є люди, які просто марять бути керівниками, мати владу. В окремих випадках, зазначають учені, є люди, які не отримують ніяких матеріальних благ, але сам факт, що вони керують, мають підлеглих, образно кажучи, “гріє їм душу”, відсуває на другорядний план ті клопоти, які необхідністю пов’язані з управлінням людьми.
Аналізуючи таке прагнення до влади через призму веберівської типізації, можна відзначити, що такий керівник, не задовольняючись раціонально-легальною (правовою) владою, завжди буде прагнути до харизматичного її формування, щоб стати для членів організації таким собі обожнюваним, якщо не ідолом, то принаймні “ідольчиком” у позитивному значенні цього слова.
В багатьох організаціях існує тип формальної, бюрократичної влади (раціонально-легальної). Людина обіймає якусь посаду (маркетолог, менеджер, секретар, майстер, бухгалтер і т. д.) відповідно до штатного розпису. її діяльність, в основному, обмежена переліком обов’язків, які визначені в цьому розписі. Майстрові надається “право” контролювати підлеглих йому робітників, маркетолог визначає динаміку продажу товарів, бухгалтер контролює фінансові справи і т. д.
Піраміда влади в середніх і малих організаціях побудована і діє таким чином, що хоча керівники і є владою, але успіх їх “володарювання” багато в чому залежить від роботи їх підлеглих. Це явище часто використовують профсоюзні спілки, і якщо підлеглі незадоволені діяльністю керівництва організацією, і якщо прояви цього незадоволення не виходять за рамки чинного законодавства, профспілки часто-густо стають на бік рядових членів. Як свідчить досвід країн з розвиненим ринковим господарюванням, керівництво в такому разі поступається вимогам працівників, навіть якщо це фірма приватна, а не державна. У такому випадку діє засада “контрорганізації”, про що мова піде трохи пізніше.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)