Ринок праці – Чернявська О. В. – 1.2. Визначення ринку праці
Тема 1. Ринок праці в економічній системі, його суть і функції
1.1. Сутність ринку, підходи до його визначення
Визначення соціально-економічної сутності ринку праці потребує з’ясування загального поняття категорії “ринок”. В класичні політичній економії існує чотири напрями щодо визначення сутності ринку [105, с. б]. Так, представники першого напряму, О. Курно, Дж. М. Кейнс, А. Маршал, визначають ринок як “будь-який район, де економічні зв’язки покупців і продавців до такого рівня вільні, що ціни на однакові товари досить легко і швидко вирівнюються”. Представники новоавстрійської школи, зокрема, Ф. Хайек, керуючись положенням А. Сміта, що ринок – це природний процес, породжений діями індивідуумів, які намагаються досягти своєї мети і із різноманітності їх дій формується економічний порядок, підкреслюють, що ринок ніким не регулюється, функціонує без певної мети, не-узгоджено з організаційної точки зору, поєднуючи різні конкуруючі цілі.
Прибічники другого напряму ринкової теорії – неокласичного, визначають ринок як сукупність продавців і покупців, у результаті дії яких об’єкти обміну отримують ціну. Представники третього напряму – монетаризму (М. Фрідмен, Ф. Макхлуп, Л. Роббінс) визначають ринок як спосіб координації дій учасників, який забезпечує їм свободу вибору, наділяють ринок рисою цілеспрямованості з елементами ринкової і директивної економічної координації. Різновидом останнього напряму є марксистська теорія, згідно із якою ринок визначається у вузькому розумінні – як відносини між продавцями та покупцями у сфері обігу за властивими йому законами і формами організації, та в широкому – як форма зв’язку між виробниками та споживачами товарів.
В прийнятій урядом концепції переходу України до ринкової економіки ринок визначено як систему товарно-грошових відносин з механізмом вільного ціноутворення, з вільним підприємництвом на основі економічної самостійності, рівноправності та конкуренції суб’єктів господарювання у боротьбі за споживача [105, с.6-7].
Підсумовуючи вище наведені підходи до визначення ринку, можна зробити такі узагальнення: 1) ринок являє собою соціально-економічну систему взаємозв’язків між її суб’єктами: покупцями та продавцями; 2) дана система є просторово визначеною; 3) взаємозв’язки між суб’єктами системи мають конкуруючі або протилежні цілі (продавці – максимізації зиску, покупці – мінімізації прибутку); 4) для одночасного досягнення цілей суб’єктів даної території має бути запроваджено систему централізованого цілеспрямованого регулювання; 5) метою такого регулювання має бути максимізація сукупного зиску суб’єктами системи даної території на основі оптимізації використання її продуктивних сил.
1.2. Визначення ринку праці
Ринкові відносини передбачають існування сукупності ринків, що охоплюють різні сфери людської діяльності: ринок капіталу, ринок товарів та послуг, ринок праці та ринок ресурсів. Визначальними серед факторів соціальної організації економіки є людина і її праця. Саме від включення людини у продуктивну діяльність залежить дія усіх інших факторів, бо саме праця як процес реалізації фізичних і творчих здібностей людини є фактором суспільного прогресу, соціально-економічного розвитку та умовою задоволення різноманітних всезростаючих потреб людини. І без формування і розвитку соціально-орієнтованого ринку праці неможлива побудова соціально-орієнтованої економіки.
В загальному розумінні Ринок праці – це система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили.
Виявлення сутнісних характеристик ринку праці забезпечується дослідженням існуючих в сучасній світовій та вітчизняній літературі підходів до визначення ринку праці, структури та принципів його формування. В результаті проведеного дослідження було встановлено, що підхід до ринку праці як до економічної категорії є неоднозначним, в результаті чого виділені такі напрями його визначення: 1) через систему обміну; 2) як сукупність суспільних відносин; 4) як сукупність диференційованих підсистем; 3) через систему економічних механізмів, норм та інститутів. Так, вітчизняними економістами ринок праці визначається як система обміну індивідуальних здібностей до праці на фонд життєвих цінностей, необхідних для відтворення робочої сили [66, с.97], що базується на економічних законах попиту і пропозиції, конкуренції, грошового обігу. Іншими вітчизняними вченими ринок праці характеризується як система економічних механізмів, норм та інститутів, які забезпечують відтворення робочої сили та її використання [3, с.275].
Ф. Хаффнер, професор Людвіг-Максимиліанського університету (м. Мюнхен) визначає ринок праці як сукупність суспільних відносин, які регулюють рух робочої сили, використовуючи певні економічні, соціальні та організаційні засоби [104, с. 51]. При цьому вчений підкреслює, що: “…ринок праці як щось єдине – є абстракція. В дійсності існує значна кількість дуже диференційованих ринків праці… Окремі ринки праці диференційовані за фахом, за регіонами, рівнем кваліфікації, секторами та сферами економіки… Окремі сфери і сегменти ринку праці зв’язані один з одним – тісно або слабо – через перехресну цінову еластичність” [104, с. 51].
Диференційованого підходу до визначення ринку праці притримуються і вчені-економісти А. Г. Савченко, Г. О. Пухтаєвич, О. М. Тітьонко, які виділяють три сфери його вираження: 1) потенційну, тобто ту сферу, де формується сама праця; 2) циркулюючу, тобто сферу купівлі-продажу робочої сили; 3) внутріфірмову, де боротьба за робочі місця ведеться на підприємствах між зайнятими працівниками [87, с.245]. На неоднорідності ринку праці, ускладненні його внутрішньої структури наголошує і Т. А. Заяць. Так, провідним сучасним спеціалістом в галузі зайнятості та ринку праці визначено такі основні критерії сегментації ринку праці: форма власності, соціально-демографічні ознаки, мотиваційна основа трудової поведінки населення. При цьому підкреслюється важливість регіонального розрізу дослідження ринку праці: “істотні відмінності в темпах реформування економіки регіонів, в їх демографічному, соціальному, природно-географічному потенціалах визначають специфіку основних структурних компонентів територіальних ринків праці…”[39, с.35]. Як сукупність диференційованих підсистем регіонального характеру визначають ринок праці чернівецькі вчені, обгрунтовуючи, що “процеси, що відбуваються на цьому ринку, проявляють себе у рамках конкретно визначених регіонів ієрархічного рангу: загальнонаціонального, регіонального і локального” [27, с. 430-431].
Одні вчені вважають, що ринок праці – це механізм (інститут), що поєднує, зводить разом продавців товару робоча сила (працівників) і покупців цього товару (роботодавців) [50, с. 77], інші – що він являє собою механізм узгодження інтересів роботодавців і найманої робочої сили, треті – що це специфічний вид товарного ринку, змістом якого є купівля-продаж товару особливого роду – робочої сили або спроможності людини до праці [92, с. 234]. однак всі ці тлумачення не суперечать, а доповнюють одне одного, підкреслюють різні сторони змісту цієї категорії [93, с. 7].