Рекреаційна географія – Масляк П. О. – СЛОВНИК ОСНОВНИХ ТЕРМІНІВ І ПОНЯТЬ
Аборигени – корінне населення певної території чи країни; народ, який споконвіку живе на певній території.
Агломерація – група міських поселень навколо одного або кількох великих міст.
Акваторія – обмежена ділянка водної поверхні.
Валовий національний продукт (ВНП) – прибуток держави, до якого належать вартість товарів і послуг, вироблених і наданих національними, тобто певної держави, підприємствами, організаціями і приватними особами, а також усе те, що вироблене фірмами і людьми цієї країни не лише на її території, айв інших державах.
Відпочинок (дозвілля) – реалізація людиною потреб у відновленні та розвитку себе як біологічного виду, як соціального організму або необхідності “вбити” вільний час.
Вільний час – час протягом доби, якогось іншого періоду або життя людини, який не пов’язаний із виконанням нею професійних обов’язків і задоволенням фізіологічних потреб.
Галузева структура господарства – поділ господарства країни на складові – галузі.
Галузь – група близьких за виробничим призначенням і технологією підприємств, пов’язаних єдиним управлінням.
Географічне положення – розміщення певного об’єкта, території, країни стосовно інших об’єктів, територій, акваторій, країн.
Географічний детермінізм – учення про те, що визначальною силою розвитку суспільства є географічне положення і природне (географічне) середовище.
Географічний (територіальний) поділ праці – спеціалізація окремих територій або країн на виробництві певної продукції чи наданні певних послуг.
Глобальний – 1) взятий у цілому, загальний, всебічний; 2) поширений на всю земну кулю.
Господарство – складна система галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери: виробництво, трудові ресурси, фінанси, природні ресурси.
Густота населення – відношення між чисельністю постійного населення й одиницею площі. Визначається кількістю жителів на 1 км2.
Депресія – стан тривалого застою виробництва в економіці.
Діаспора – частина народу поза межами країни його походження.
Екологічний – орієнтований на збереження і поліпшення довкілля людини.
Екологія – наука про взаємовідносини організмів і довкілля.
Енвайронменталізм – наукова теорія, яка стверджує, що відносини між країнами розвиваються на основі міжнародного географічного поділу праці, який, у свою чергу, визначається відмінностями у природному середовищі.
Ефективність виробництва – один із найважливіших показників розвитку господарства країни, відношення корисного результату (ефекту) до витрат на його одержання.
Забруднення – внесення у довкілля нових, не характерних для нього компонентів унаслідок господарської діяльності людини або природних процесів.
Інвестиції – капіталовкладення у будь-яку сферу господарської діяльності з метою її розвитку й одержання прибутку.
Інтеграція – об’єднання в ціле різних частин.
Інфляція – постійне підвищення цін внаслідок зростання не забезпеченої реальними товарами чи послугами маси грошей в обігу.
Історико-культурні рекреаційні ресурси – рекреаційно привабливі пам’ятки історії, архітектури, археології, місця, які пов’язані з життям і діяльністю видатних історичних осіб, території, де збереглися яскраво виражені етнографічні особливості, культові споруди, музеї, картинні галереї тощо.
Капітал – фінансові засоби, призначені для придбання землі, споруд, обладнання тощо.
Конкуренція – суперництво між людьми, фірмами, державами за найвигідніші умови виробництва та реалізації товарів і надання послуг.
Концепція меж розвитку – ідея про те, що нинішня індустріальна модель розвитку людства неминуче буде обмежена вичерпністю природних ресурсів, особливо викопних.
Концепція посибілізму – концепція, за якою люди у їхній взаємодії з природним довкіллям є не пасивним началом, а активною, організованою і цілеспрямованою силою.
Концепція пробабілізму – наукова течія, яка грунтується на концепції, що довкілля має на життя і господарську діяльність людей імовірнісний, а не обов’язковий вплив.
Локальний – місцевий, обмежений порівняно вузькими рамками якого-небудь географічного району.
Мегаполіс – найбільша форма розселення. Утворюється внаслідок злиття великої кількості міських агломерацій.
Міграція населення – переміщення і переселення людей з одного місця на інше, пов’язане зі зміною постійного місця проживання.
Навколишнє середовище (довкілля) – середовище проживання та діяльності людей.
Національний дохід – вартість, створена за рік господарством країни, з урахуванням матеріальних затрат на її створення.
Природні рекреаційні ресурси – природні та природно-антропогенні геосистеми, природні об’єкти, явища і процеси, які мають внутрішні та зовнішні властивості і характерні риси, сприятливі для організації сезонної чи цілорічної рекреаційної діяльності.
Природні ресурси – компоненти природи, які можуть бути використані в сучасному господарстві або в майбутньому.
Природні умови – кількісні та якісні характеристики природного довкілля.
Продукція – усе, що виробляє та випускає у сферу споживання господарський об’єкт.
Рекреаційна географія – комплексна географічна наука і навчальна дисципліна, яка вивчає територіальну організацію рекреаційного господарства.
Рекреаційна діяльність – один з комплексних видів життєдіяльності людини, спрямований на оздоровлення і задоволення духовних потреб у вільний від роботи час.
Рекреаційна місткість – здатність певної території забезпечувати здійснення комфортної рекреаційної діяльності без деградації природного й історико-культурного середовища.
Рекреаційна територія – ділянка Землі у визначених межах, яка використовується для відпочинку й оздоровлення людей, організації екскурсій і туризму.
Рекреаційне навантаження – рівень сукупного антропогенного впливу на природний комплекс певної території у процесі рекреаційної діяльності (витоптування, ущільнення грунту, забруднення поверхні відходами, нищення рослинного покриву, збіднення тваринного світу тощо).
Рекреаційний – призначений для відпочинку та лікування.
Рекреаційний вузол – група рекреаційних центрів, розміщених на локальній території та пов’язаних певним чином між собою.
Рекреаційний об’єкт – локальний об’єкт (місце, територія), який використовується для відпочинку: пляж, лісова галявина, пам’ятка природи тощо.
Рекреаційний підрайон – один або декілька курортів одного профілю з відповідними рекреаційно-туристичними зонами.
Рекреаційний потенціал – сукупність наявних природних, соціально-економічних і культурно-історичних передумов певної території в організації рекреаційно-туристичної діяльності.
Рекреаційний пункт – окремий санаторій, будинок відпочинку, готель, кемпінг тощо.
Рекреаційний район або комплекс – цілісна у транспортному плані територія з однаковим профілем курортів, центрів туризму і зон відпочинку, які базуються на певному типові природно-географічних умов.
Рекреаційний регіон – територіальний елемент ТРС найвищого рангу, що має наднаціональний статус.
Рекреаційний центр – населений пункт, основною сферою господарської діяльності якого є рекреація і туризм.
Рекреаційні заняття – виокремлена в просторі і часі рекреаційна діяльність людини у межах однієї доби (купання, сонячні ванни, катання на яхті, катері, віндсерфінг, польоти на парапланах, відвідання музею, екскурсія по місту тощо).
Рекреаційні потреби – необхідність людей у відновленні, зміцненні та розширенні власних фізичних і духовних сил.
Рекреаційні ресурси – це об’єкти, явища і процеси природного й антропогенного походження, що використовуються або можуть бути використані для розвитку рекреації та туризму. Рекреаційні ресурси поділяються на дві основні групи: природні та історико-культурні.
Розселення населення – розміщення населення на території країни, регіону, міста.
Соціально-економічні рекреаційні ресурси – матеріально-технічна база рекреації та туризму, відповідна транспортна інфраструктура, трудові ресурси тощо.
Спеціалізація виробництва – зосередження виробництва на окремих підприємствах однорідної продукції.
Теорія “кліматичних оптимумів” С. Гантінгтона – наукова течія енвайронменталізму, за якою найсприятливіші умови для всебічного розвитку мають країни, розташовані в помірних поясах.
Територіальна концентрація – зосередження, скупчення об’єктів чи явищ на певній території.
Територіальна організація – розташування об’єктів на території в певному порядку.
Територіальна рекреаційна система (ТРС) – просторово організована певним чином на території якогось таксономічного рангу сукупність рекреаційних установ, які функціонують на основі використання ресурсів усієї території та просторово-територіально між собою поєднані.
Територіальна структура господарства – поділ господарства країни або її економічних районів на окремі чітко виражені територіальні елементи (зони, райони, області, промислові центри, вузли та ін).
Територія – частина земної поверхні, у визначених межах, що має певну внутрішню єдність.
Цивілізація – рівень розвитку людства та його окремих частин (суспільства, матеріальної та духовної культури) на певний період часу.
Ядро – ділянка території, на якій найбільшою мірою (густота, інтенсивність) виражені її ознаки.