Психологія сексуальності – Діденко С. В. – Порушення статевої ідентифікації (транссексуалізм)
За різними даними, серед чоловіків транссексуалами є від 1 до 3 на 100 тис. населення. Співвідношення між чоловіками-транссексуалами та жінками-транссексуалками становить від 2:1 до 8:1. У чоловіків транссексуалізм найпомітніший у 23-24 роки, в жінок – у 25 років.
Транссексуалізм (лат. trans – зміна і sexus – стать) – стійка невідповідність статевої ідентифікації суб’єкта його біологічній статі, переконаність у “неправильності” своєї статі, бажання належати до протилежної, попри правильне формування гонад, урогені-тального тракту і вторинних статевих ознак.
Причинами транссексуалізму є порушення в процесі внутріутробного розвитку відповідальних за статевий потяг і статеву поведінку мозкових структур (найбільше в гіпоталамусі). Це призводить до викривлення самоідентифікації, попри правильне виховання статі. На порушення ідентичності впливають ендогенні (підвищення ембріонального андрогену або відсутність естрогену) й екзогенні (інтоксикація, використання фармакологічних препаратів під час вагітності) фактори.
Відчуття належності до іншої статі виникає вже в дитинстві. Дитина просить називати її іменем протилежної статі, стверджує, що вона – не хлопчик, а дівчинка (навпаки), носить нейтральний за статевими ознаками одяг. У такий спосіб діти борються з батьками і оточенням за власне Я.
Статеворольові ігри (“доньки-матері”, “козаки-розбійники” та ін.) можуть слугувати індикатором сформованості статевої самосвідомості. За статистикою, серед транссексуалів 63% хлопчиків і 92% дівчаток любили гратися з дітьми протилежної статі; 67% хлопчиків і 92% дівчаток віддавали перевагу іграм, характерним для протилежної статі; 60% хлопчиків та 46% дівчаток соромилися переодягатися при представниках своєї статі; 90% хлопчиків і 100% дівчаток усвідомлювали себе представниками іншої статі.
Із початком активного функціонування статевих залоз відчуття належності до протилежної статі швидко посилюється. Розвиток статевих органів і вторинних статевих ознак підлітки-транссексуали сприймають дуже гостро, адже це свідчить про їх належність не до тієї статі. Дівчат хвилює збільшення молочних залоз, тому вони їх бинтують, заморожують. Юнаки тяжко переживають ріст статевих органів, ерекцію. Щоб сховати статевий член, вони прив’язують його або в інший спосіб фіксують до промежини. У 18% випадків юнаки наважуються на ампутацію статевого члена або повну кастрацію.
Прояви транссексуалізму не можна ототожнювати з гомосексуалізмом і трансвестизмом. Транссексуали, які страждають від невідповідповідності власної статевої ідентичності біологічній статі, прагнуть змінити свою зовнішність, носити адекватний їх самовідчуттю одяг. Пасивний гомосексуаліст чи активна лесбіянка застосовують одяг іншої статі, щоб заявити про характер своєї сексуальності, привернути увагу потенційних партнерів. Для трансвестита мотивом використання одягу чужої статі обов’язково є сексуальна насолода (яку він часто не може отримати в інший спосіб), що не виключає розглядання себе в дзеркалі (нарцисизм) і мастурбування. Більшість трансвеститів є гетеросексуалами. Відмінності між транссексуалами, гомосексуалістами і гетеросексуалами наведено в табл. 7.1.
Таблиця 7.1
Співвідношення гонадної статі, статевої самосвідомості, статевої ролі і типу сексуальної орієнтації за гетеросексуалізму, гомосексуалізму, транссексуалізму в чоловіків та жінок
Формування статевого потягу транссексуалів здебільшого відповідає статевій самосвідомості. І хоч статевий потяг у них за зовнішніми ознаками подібний до гомосексуального, їхнє лібідо спрямоване на протилежну стать. Наприклад, чоловік-транссексуал обирає партнером гетеросексуального чоловіка, оскільки сприймає себе жінкою і зв’язок з іншою жінкою вважає гомосексуальним (те саме, тільки навпаки, стосується жінок-транссексуалок).
За статистикою, 53% чоловіків і 61% жінок вступають у статеві контакти з представниками своєї паспортної статі, а з представниками протилежної мають статевий контакт 20% чоловіків і 8% жінок. Неприємності, сексуальні проблеми, які виникають за такого характеру потягу, для транссексуала менш серйозні, ніж основна проблема – забезпечення відповідності свого зовнішнього вигляду статевій самосвідомості, визнання належності до іншої статі.
Залежно від сили прояву розрізняють такі форми транссексуалізму:
1) легка (спостерігається в більшості випадків). Спричинюють її менш грубі (порівняно з другою формою) порушення статевої диференціації структур мозку в пренатальному періоді, тому в таких випадках суттєво допомогти може правильне та вчасне статеве виховання. Осіб з легкою формою транссексуалізму вважають соціально адаптованими. Більшість таких чоловіків і жінок адаптується, знаходячи компенсацію у виборі фаху, характерного для протилежної статі. Жінки обирають чоловічі професії (пілот, капітан, хірург та ін.), самоутверджуються, на рівних взаємодіють у чоловічому середовищі (манера триматися” стиль одягу тощо). Чоловікам соціально адаптуватися буває важче, оскільки ще в дитинстві з них кепкують, насміхаються. Пізніше вони обирають жіночі професії, які серед чоловіків викликають подив. Попри те, жіночі колективи, в яких вони працюють, зазвичай ставляться до них доброзичливо. Особам, які мають легку форму транссексуалізму, зміна статі не рекомендується, та вони потребують раціональної психотерапії, спрямованої на соціальну і сексуальну адаптацію;
2) виражена. Статева самосвідомість осіб з такою формою транссексуалізму не залежить від впливу мікросоціаль-ного середовища, статеве виховання виявляється абсолютно неефективним: прагнення до зміни статі у них настільки сильне, що людина готова на все, навіть на хірургічну операцію зі зміни статі. Суїцидальні думки виникають у 60% таких чоловіків і 23% жінок, а спроба їх здійснення – у 20% чоловіків і 8% жінок. Враховуючи високий ризик суїциду, лікування вираженого транссексуалізму можливе лише як зміна статі – хірургічно-косметологічна терапія та гормонотерапія. Зміна чоловічої статі на жіночу оперативним шляхом вважається менш складною, ніж навпаки, та відбувається в кілька етапів. Однак у будь-якому разі операція можлива лише: а) по завершенні психосексуального розвитку (хоч після 20-21 року зміна статі пов’язана з певними труднощами: зміна спеціальності, місця проживання, перебудова взаємин із рідними та знайомими); б) після всебічного фізіологічного і психологічного обстеження; в) після здійснення психосоціальної адаптації до нової статевої ролі; г) після курсу гормонального лікування, спрямованого на формування ознак обраної статі; г) при гарантії піклування з боку рідних чи друзів у післяопераційний період.
Сімейні союзи у транссексуалів зазвичай є дисгармонійними та нетривалими. Жінки проявляють байдужість, відразу до сімейного побуту, виховання дітей, шлюб з ними стає нестерпним. Якщо сім’я розпадається, можливі повторні шлюби, які теж не тривають Довго. За довготривалих шлюбних взаємин жінки проявляють фригідність, відразу до статевого акту.
У чоловіків шлюби є щасливішими і тривалішими. Вони створюють “затишок”, перебирають хатню роботу на себе, що викликає заздрощі в сусідок.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)