Основи психології – Вітенко І. С. – Порушення емоцій і почуттів
Патологічна зміна емоцій і почуттів виявляється по-різному: депресією, апатією, емоційною лабільністю тощо.
Депресія – афективний стан, що характеризується негативним емоційним фоном. Супроводжується пригніченим настроєм, мислительною і руховою загальмованістю. Хворі на депресію охоплені почуттями неприємного характеру, в усіх подіях вбачають лише негативні відтінки. Іноді туга в них досягає сильного душевного болю, через що може статися меланхолічний вибух, який спричиняє самознищення. Трапляються випадки, коли хворий перед тим, як убити себе, спочатку намагається вбити своїх близьких, кривдників. Депресія виникає внаслідок деяких психічних і соматичних захворювань, а також у людей практично здорових як реакція на неприродну тяжку життєву ситуацію.
Маніакальний синдром – це стан, протилежний за емоційним фоном депресії. Характеризується стійким підвищенням настрою, надмірною рухливістю і прискореним темпом мислительної діяльності. Хворий у маніакальному стані не реагує на неприємні події зниженням настрою. Вони для нього просто не існують. Навіть смерть близьких не може викликати у нього скорботи. Більше того, він може організувати вечір і сам виступити з веселою, розважальною промовою.
Маніакально-депресивний психоз (МДП) – психічне захворювання, що характеризується наявністю фаз депресії і (або) манії або приступами складного поєднання цих фаз, які замінюються повним відновленням психічної діяльності.
У практиці для позначення змін емоційного стану вживають спеціальні поняття.
Так, ейфорія означає піднесений настрій, стан вдоволення і безтурботності, що не відповідає об’єктивним обставинам. Характеризується мімічним і загальним руховим пожвавленням, психомоторним збудженням.
За певних умов стан ейфорії може виникати і в здорових людей, наприклад, після підйому людини високо в гори, внаслідок кисневої недостатності. Часто ейфорія виникає також на початкових стадіях алкогольного сп’яніння, під час наркозу, при захворюваннях, пов’язаних із кисневим голодуванням (туберкульоз, анемія).
Дисфорія – пригнічений настрій, що характеризується дратівливістю, озлобленістю, похмурістю, підвищеною чутливістю до дій оточуючих, схильністю до вибухів агресії. У клініці дисфорія спостерігається у хворих на епілепсію, внаслідок органічних уражень головного мозку, а також при деяких формах психопатій. В окремих випадках хворий може становити небезпеку для оточуючих.
Емоційна лабільність характеризується легким і швидким переходом від піднесеного до пригніченого настрою. Часто емоційна лабільність спостерігається при серцево-судинних захворюваннях.
Амбівалентність почуттів – неузгодженість, суперечливість кількох емоційних ставлень до певного об’єкта, що їх відчуває людина одночасно.
Апатія – стан, який характеризується емоційною пасивністю, байдужістю, спрощенням почуттів, відсутністю інтересу до навколишніх явищ, подій та послабленням спонук. Цей стан іноді виникає внаслідок деяких органічних уражень головного мозку, слабоумства, а також тривалого соматичного захворювання. Перелічені зміни емоцій характерні для хворих на шизофренію.
У клініці спостерігаються й інші хворобливі зміни емоційного стану, такі, як дратівливість, інфантилізм (дорослий хворий нагадує своєю поведінкою дитину), нездатність стримувати емоції – перехід від сміху до ридання, постійний безпричинний гнів. Іноді соматомімічні рефлекси не відповідають справжньому настрою. Людина, переживаючи неприємну звістку, висловлює стурбованість, виявляє занепокоєння і одночасно посміхається. Спостерігається також роздвоєння мімічних реакцій на обличчі – очі плачуть, а губи посміхаються. Емоційні стани ніби відокремлюються від інтелектуальних процесів.
При порушенні емоцій особливої уваги потребує депресія. Хворі на депресію прагнуть до самотності, рухова і психічна діяльність їх загальмована. Часто у таких хворих можуть виникати суїцидальні думки і спроби, тому їх не можна випускати з поля зору.
При маніакальному стані хворі рухливі, гомінливі, розгальмовані, тому порушують режим у лікарні, створюють труднощі для оточення, в тому числі і для медичних працівників.
Якщо соматичне захворювання не дає змоги перевести хворого в психіатричну лікарню, за ним встановлюють постійний нагляд і відповідний контроль.
Особи з виявленою емоційною лабільністю передусім потребують чуйного ставлення з боку медичних працівників. Цю категорію хворих слід оберігати від сильних емоційних потрясінь. Доброзичливий вираз обличчя, обережні рухи рук, ласкаве слово медичного працівника повертають хворому, як правило, гарний настрій. Позитивні естетичні відчуття входять до комплексу терапевтичних заходів. Велике значення мають і зовнішній вигляд медичного працівника, і відповідне оформлення приміщень та кабінетів, і освітлення палат, і колір стін, і розстановка меблів.
Дослідження емоцій передбачає передусім огляд хворого. Звертають увагу на вираз обличчя, позу, особливості мовлення. На шкірі хворого можуть бути рубці – сліди спроб самогубства (в ділянці серця, ліктьових вен, шиї). Після огляду з хворим ведуть бесіду, детально розпитують про його настрій. Мають значення міміка і пантоміміка (швидка, повільна, скупа тощо) під час бесіди й огляду. Підбиваючи підсумки, оцінюють ступінь емоційно-моторної стійкості. Додаткові відомості можна одержати в бесіді з родичами хворого, співробітниками, іншими хворими цієї палати. Спеціальних експериментальних методів для вивчення ступеня емоційної збудливості, які міг би застосувати практичний лікар, немає. Існує кілька непрямих методів вивчення емоційної діяльності, а саме: асоціативний експеримент, тест Розенцвейга, метод Роршаха, рівень тривожності тощо.
(2 votes, average: 4,00 out of 5)