Міжнародні організації – Мокій А. І. – 15.2. Діяльність ООН з протидії корупції та хабарництву
Поширення нелегальних економічних операцій {illegal transactions) в умовах глобалізації світового господарства виводить на пріоритетне місце в діяльності міжнародних організацій боротьбу з такими явищами, як корупція, хабарництво, незаконні та сумнівні платежі.
Під корупцією розуміють незаконні виплати посадовим особам з метою їх підкупу для отримання пільгових чи сприятливіших умов для бізнесу. Засоби корупції – підкуп, приховування виплат на хабарі, легалізація незаконних доходів, вимагання.
Поняття незаконних доходів {платежів) {questionable payments) у світовій практиці включає економічні злочини {корупція, хабарництво, шахрайство).
Хабарництво {bribery) здійснюється у формі оплати послуг, консультацій агентів, посередників, проте єдиного тлумачення цього терміна немає. У США хабарництво пов’язано лише з порушенням адміністративної етики державними службовцями. При цьому немає значення, чи було вчинення дії, чи хабар було лише запропоновано з метою перевірки чесності службовця.
Дослідження “Стандарти міжнародної торгівлі та інвестицій” (США, 1983) наводить таку класифікацію хабарів:
– плата за послуги посадовим особам на їх вимогу;
– виплати службовцям з метою сприяння в діяльності, пов’язаній з бізнесом;
– виплати з метою сприяння в прийнятті рішення, схвалення угоди чи замовлення.
За оцінками, у США з 500 великих компаній до 20 % платили хабарі державним службовцям, політичним партіям, агентам тощо, причому не завжди добровільно. Обсяги виплачених хабарів складають величину, рівну сотням мільйонів доларів. Як мотиви визнано цілі започаткування бізнесу, усунення конкурентів, полегшення доступу до державних послуг, дозволів, митного оформлення, зменшення податкових платежів, зміна регульованих державою фірм.
Методи хабарництва включають як прямі грошові платежі, так і через посередників, у товарній формі.
Вимагання (extortion) у розвинених країнах визначається як незаконна вимога коштів чи власності через залякування посадових і приватних осіб у приватних інтересах.
До корупційних методів провадження справ (corrupt practice) зараховують вирішення ділових питань за допомогою підкупу, недозволених методів, легалізації незаконних доходів.
Цивілізовані відносини між бізнесом і владою передбачають такі методи й засоби боротьби з корупцією: розробка, запровадження законної системи представлення інтересів бізнесу (лобіювання).
Міжнародні організації вживають заходи боротьби з корупцією через прийняття односторонніх зобов’язань на національному рівні, добровільних зобов’язань окремих фірм, створення національних законів, спрямованих проти корупції, сертифікацію фірм з метою припинення незаконних виплат, розробку кодексів поведінки, укладення міжнародних угод з боротьби з корупцією.
Значний обсяг робіт у цьому напрямі проводиться ООН відповідно до вимог і рекомендацій:
– Резолюції про боротьбу з корупцією і Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб (Резолюція 51/59 Генеральної Асамблеї ООН від 12 грудня 1996 p., 82-ге пленарне засідання);
– Декларації ООН з боротьби з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях (Резолюція Генеральної Асамблеї 51/191 від 16 грудня 1996 p., 86-ге засідання);
– Декларації ООН про злочинність і громадську безпеку.
Діяльність у цих напрямах проводиться із середини 70-х років минулого сторіччя, коли Генеральна Асамблея ООН прийняла “Заходи проти корупції, що практикується транснаціональними та іншими корпораціями, їх посередниками та іншими причетними до цього сторонами”. Наприкінці 80-х років минулого сторіччя в Комісії ООН було розроблено відповідний проект міжнародної угоди, але лише у 1991 році ООН повернулася до розгляду цієї проблеми.
Загалом упродовж 1975-1996 років Генеральна Асамблея ООН прийняла низку резолюцій, найважливіші серед яких:
– Про корупцію 35/4 (ххх) від 15 грудня 1975 року;
– Про боротьбу з корупцією 1995/14 ЕКОСОР від 24.07.1995 року;
– Про державне управління і розвиток 50/225 від 19 квітня 1996 року;
– Про прийняття Міжнародного кодексу поведінки державних посадових осіб 51/59 від 12 грудня 1996 року;
– Про Декларацію ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних справах 51/191 від 16 грудня 1996 року.
Крім того, у межах ООН підготовлено Доповідь Генерального секретаря ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом (ЕЮЧ 15 /1997/3) та Доповідь на нараді групи експертів у Буенос-Айрес, 15-24 березня 1997 року (Е/СШ997/3/А<Ш).
Доповіді з цих питань розробляються ЕКОСОР для прийняття на сесіях Генеральної Асамблеї ООН. Особливу увагу зосереджено на фіскальній політиці деяких промислово розвинених країн, яка дозволяє включати хабарі посадовим особам країн, що розвиваються, як експлуатаційні витрати. Контролюючим органом із цих питань є Комісія з попередження злочинності і кримінального правосуддя, яка здійснює збір даних компетентних національних органів, розглядає питання корупції в окремих державах.
Згідно з рекомендаціями Генеральної Асамблеї ООН, кожна держава повинна подати доповідь про виконання положень Декларації ООН про боротьбу з корупцією і хабарництвом у міжнародних комерційних операціях (№ 51/191 від 16 грудня 1996 р.). До найважливіших завдань у межах здійснення таких заходів належать: встановлення кримінальної відповідальності, ефективних санкцій, стандартів і методів обліку; розробка кодексів поведінки у підприємництві; протидія незаконному збагаченню; взаємна юридична допомога; розробка положень про банківську таємницю; здійснення раціональної політики боротьби з корупцією.
Генеральна Асамблея рекомендувала формувати таку політику з цільовою орієнтацією на: усунення організаційних перешкод для підприємництва; підвищення ролі громадськості у створенні транспарентних (“прозорих”) і підзвітних систем управління; підтримку ініціатив неурядових організацій у вдосконаленні етичних норм практики державного управління і комерційної діяльності; підготовку кадрів і технічної допомоги в запровадженні високих стандартів управління (підзвітності і відкритості, законності).
(2 votes, average: 4,00 out of 5)