Маркетинг турпродукту – Мунін Г. Б. – 10.4. Контроль, відповідальність та гарантії сторін
Зазвичай, передбачається фінансовий контроль франчайзера за діяльністю франчайзі, а також ряд стандартних умов усіх видів, що включаються в господарські договори про терміни дії договору, відповідальності сторін, правонаступництво, способи вирішення суперечок.
Одне з найскладніших завдань франчайзера під час складання ним стандартної угоди про франшизу і виконання визначених у ній зобов’язань – підтримка коректного рівня контролю над діяльністю франчайзі так, щоб контроль цей не був надмірним. Франчайзеру зазвичай подаються вимоги працівників підприємства-франчайзі про компенсації або скарги, про нанесений збиток від третьої особи, яка зазнала збитків у франчайзинговому підприємстві. Особи, які подають скарги, стверджують, що франчайзер повинен нести відповідальність за діяльність і помилки своїх франчайзі. У багатьох випадках підставою для нав’язування такої відповідальності є право контролю франчайзера за діяльністю франчайзі.
У практиці американського франчайзингу такий тип відповідальності прийнято називати субститутивною відповідальністю. Скарги, пов’язані із субститути вною відповідальністю, часто грунтуються на агентському праві. Іншими словами, позивач оскаржує, що франчайзі є “агентом” франчайзера. За цим законом сторона, що представляється “агентом”, називається “принципалом”. Основне положення агентського права в тому, що принципал несе відповідальність за діяльність і недогляди своїх агентів. У такий самий спосіб, якщо франчайзі фактично є агентом свого франчайзера, то той зобов’язаний нести відповідальність за помилки і недогляди франчайзі. Агентські відносини характеризуються трьома елементами:
* агент є суб’єктом, на який поширюється право контролю принципала,
* агент зобов’язаний діяти з вигодою для принципала,
* агент уповноважений змінювати офіційні відносини принципала.
Звичайно, той факт, чи є франчайзі агентом франчайзера, чи ні, визначається тим, чи має франчайзер право контролювати, чи він уже фактично контролює діяльність франчайзі.
Зазвичай, там, де франшизна угода дає франчайзеру право на повний чи частковий контроль над франчайзі, існують агентські відносини та франчайзер може керувати “намірами та справами” у досягненні визначеної мети. Франчайзер має юридичний інтерес у захисті “репутації своєї системи”, і цей інтерес надає франчайзеру можливість здійснювати контроль над підприємством франчайзі.
Крім скарг, що стосуються дійсного агентства, третя сторона може переслідувати франчайзера в судовому порядку, маючи на увазі те, що франчайзі є “удаваним” агентом франчайзера.
Право діяти як агент, не ставши ним фактично, виникає там, де принципал словами або діями створює враження, що агент уповноважений діяти у визначених питаннях. Також це удаване володіння правами може бути віднесене до слів і справ удаваного принципала.
Хоч франчайзери звичайно успішно виграють справи про субститутивну відповідальність, спираючись на теорію про агентство, можуть бути випадки, коли франчайзер визнається відповідальним за дії, франчайзингових підприємств, якщо ці дії провадилися з відома франчайзера. Відповідальність може виникнути з нерозважно добровільного взяття на себе відповідальності.
Франчайзер повинний бути дуже завбачливим не тільки при складанні своєї угоди про франшизу, але й при проведенні франчайзингової програми. Франчайзери зацікавлені в тому, щоб їхні франчайзі дотримувалися системи роботи, прийнятої у франчайзингу, і сприяли підтримці доброї слави торгової марки франчайзера. Так чи інакше, надмірний контроль може стати причиною зростання відповідальності франчайзера за дії чи недбалість франчайзі. Таким чином, франчайзі повинний докладати зусиль щодо створення і збереження такого рівня контролю, що дасть йому змогу захистити свою франчайзингову систему та торгову марку і водночас не перетворити його в щоденне опікунство, що приведе франчайзера до відповідальності за дії і недбалість своїх франчайзі. Крім того, франчайзери, що беруть на себе спеціальні зобов’язання (на зразок поширення засобів безпеки), повинні виконувати їх так, щоб існувала впевненість, що зроблено все можливе для забезпечення цих засобів.
З метою недопущення ситуації, в якій третя сторона вважає франчайзі агентом франчайзера чи самим франчайзером, франчайзер повинен вжити заходів для роз’яснення, що франчайзі і франчайзинговий бізнес незалежні один від одного. Франчайзер може вимагати, щоб франчайзі поставив свій підпис у ділових паперах, підтверджуючи, що він володіє своїм бізнесом і діє незалежно. Крім того, франчайзер повинен створити окремі статути: для підрозділів, що перебувають у володінні компанії та для франчайзингового бізнесу. Також, щоб уникнути виникнення відносин “удаваного агентства”, франчайзер повинний включити в свою угоду про франчайзинг положення про те, що франчайзі незалежно працює відповідно до контракту і не є агентом. Більш того, у франчайзингову угоду можуть бути включені аспекти, відповідальність за які несе винятково франчайзі. Наприклад, франчайзі повинен відповідати за відповідність своєї роботи чинному законодавству, указам і постановам.
Якщо франчайзер пропонує повний посібник з безпеки, то не керівництво повинне складатися з рекомендацій, а не з вимог. Франчайзер має роз’яснити, що франчайзі відповідальний за безпеку на своєму підприємстві. Франчайзер не повинен пропонувати своєї участі в цих заходах, він взагалі має виключити запобіжні заходи зі своїх періодичних інспекцій щодо контролю якості і навіть не повинен коментувати прийняття чи неприйняття визначених засобів. З іншого боку, якщо франчайзер хоче встановити диктат і нав’язувати дотримання засобів безпеки, то діяти в даному випадку франчайзер повинен більш упевнено і послідовно.
(1 votes, average: 5,00 out of 5)